: Опубліковано: 06 лютого 2013

Носань С. Казки для Кирилка / С. Носань ; худож. обкл. О. Діденко ; дитячі мал. В. Лаут. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2006. – 146 с. : ілюстр.

ПОТАЄМНА КОМІРНИЧКА (С. 134-135)

Текст читає автор

zabludko

Ходимо краєм старого лісового яру.

Між дубами та грабами в’ється стежина. Деінде пообіч неї трапляються розлогі липи, ясени... Ураз щось ніби змигнуло на сірому стовбурі, схоже на язичок вогню, що невідомо звідки вихопився й миттю згас.

Зупинилися, приглядаємось... Аж воно білочка! Ген-ген, з галузки на галузку перестрибує, спритно й легко. От і зникла з очей.

Що ж це вона поробляла на ясені?

Обдивляємося дерево, чорні порепані гулі на стовбурі, що з них молоде пагіннячко виростає. Далі до вершини, під товстою гілкою – дупло, вузьке і довгувате... затулене сухим трав’яним віхтиком, ще й прикрите куценькою гілочкою, неначе дашок над ґанком.

– Тату, а загляньмо! Що там білочка в дупельці ховає?

– просить Оленка.

Стаю на пеньок, вибираюся на давній сучок, обережно виймаю віхтика, і ледь-ледь просовую руку – глибоченько! На дні листя хрустко шарудить під пальцями. Розгортаю... Он воно що під ним! Горішки! І до дна, мабуть, ще далеко...

Виймаю кілька горіхів з того чималого припасу й подаю доньці.

Застеливши засічок листям і затуливши віхтиком, я зістрибую на землю.

– Як ви гадаєте, тату, білочка зараз не стежить за нами?

– Думаю, що їй не байдуже, що ми робимо біля ясена з її потаємною комірчиною.

– Тату, а білочка в цьому дупельці мешкає?

– Ні, її хатка в іншому дереві.

– Так чому ж вона горішки зберігає окремо?

– Бо як усю домівку закладе продуктами, нідейповернутися буде. А таких комірчин, як ми побачилибілочка має багато... І гриби сушені є в тих запасах ігорішки. Одне слово, щоб вистачило на всю зимупрохарчуватися. Коли зима передбачається не дуже люта,так білочки й на землі роблять схованки, а коли морознай дуже снігова – в дуплах. Влітку й восени білочка невтомно трудиться, як і люди, щоб спокійно й неголодно дочекатися весни.

– Татку, татку, – погляньте!.. Білочка знову прийшла! – притишено – збудженим голосом озивається донька.

– Ага, таки не втерпіла. Злякалася, що ми всітвої припаси забрали з комірчини? Не турбуйся, ми лише три горішки взяли скуштувати.

Бачу, як навпроти ясена, за сусіднім деревом, змигнувжовтогарячий промінець вогню, а далі, вже насамісінькій верхівці ясена, з-за гілки – кругленька голівказ довгастими вушками виткнулася. Гульк – чорні тернини наполоханих оченят зирять на «розбійників».

– Не хвилюйся, – ще раз кажу до білочки, – цілі-цілісінькі твої ліщинові горішки... Узимку ми принесемо тобі до цієї комірчини ще й волоських.

Ми тихо відходимо далі.

Час від часу я непомітно озираюся й дивлюся на стовбур ясена: чи не видно білочки?

Переконавшись, що загроза минула, вона, мабуть, в’юркнула до засічка й уже перевірила запаси. Все на місці, значить, можна й далі трудитися, робити на зиму припаси. Он скільки в лісі грибів, ягід, горіхів!

: Опубліковано: 06 лютого 2013

ПЕРШІ КРОКИ

Текст читає автор

zabludko

Став Кирилко на поріжку,

Похитався, повагався...
Враз сміливости набрався
І-і-і вперед поставив ніжку!

Відчайдушний і веселий –
Тупцяв притьма далі, далі,
По стежинці споришевій,
Що до рідної оселі
Мама й тато протоптали.

: Опубліковано: 06 лютого 2013

РОДОВІД (С. 136-137)

Текст читає автор

zabludko

Є в Андрійка, є в Кирилка,

Є у мене, є у тебе,

В Олі, Маші і Максимка,

Соні, Слави і Данилка...–
Є у кожної дитини,

Є у кожної людини –
Свій сімейний родовід.

Мама є, і є татусь,

Є бабуся і дідусь,

Прабабуся й прадідусь...

І все далі – у глибини
Розгортає пишну крону
Древо нашої родини.

Ми тепер – надія їхня,
Їхня радість, гордість, втіха,
Спадкоємці і нащадки
Добрих справ і добрих вчинків.
Роду пам’ятних звитяг,

Всіх чеснот і слави їхньої.

Ось чому вони такі ласкаві,

Ніжні, люблячі, уважні.

Нас плекають, опікають,

Добре вчитись вимагають...

Кожна мама, кожен тато,

І бабуся, і дідусь –
Вся сім’я, і вся родина
Опікаються щоднини,

Щоб продовжував достойно
Кожен з нас свій родовід.

Щоб не зрадив слави предків,
Їхню віру не зганьбив –
Ставши совістю і честю
В світлій пам’яті про них.
Бо від кожного із нас,
Від сім’ї, від родоводу,
По зернині, по краплині –
Споконвіку в скарб єдиний
Повнить Мати-Україна
Славу рідного народу!