Карасі

Текст читає автор

Тихо сонечко підкралось,
Зазирнуло у віконце:

Спить Кирилко і не бачить,
Що прийшло веселе сонце
У самісіньку кімнату

І гарячим промінцем
Попід носом у хлоп’яти
Узялося лоскотати...

Потягнувсь Кирилко в ліжку,
Набік повернувся,

Затулився укривальцем –
І зібрався спати далі.

Але сонечко в шпаринку
Промінця послало
І Кирилка вже за вушко
Враз залоскотало:

–Гей, сонько, пора вставати!
Слово дав – умій тримати!
Тут Кирилко підхопився,
Глипнув у віконце –
Очі в очі він зустрівся
Із ранковим сонцем!

Сонечко йому з лиця:
– Ти що –занедужав?
Що ти вчора обіцяв?
Пригадай-но, друже...

Поки я з-за лісу встану,
Натягаєш карасів –
На три дні вам Їсти стане,
Ще й сусідонькам усім.

Засоромилось хлоп’я...
Кирик сумно мовив:

– Вибач, сонечку, що я
Не дотримав слова.

– Ну гаразд, лишне хвались,
Як той кіт хвалився:
Як пішов, то й не прийшов
Бідний, утопився.

Годі, не журися!
Нумо не барися,
Бо сьогодні карасі
До перловки ласі –
Розклювались на зорі,
Що немає спасу!

Встигнеш до сніданку
Стільки наловити...
Ще зможеш татка й мамку,
Й сусідів вгостити!