Читаємо разом
Народилася 25 жовтня 1962 року у селі Киселівка Катеринопільського (нині – Звенигородського) району Черкаської області в багатодітній родині Вербівських – Івана Романовича та Ніни Андріївни. По закінченню першого класу місцевої школи разом із батьками переїхала до села Мокра Калигірка, де в 1979 році закінчила Мокрокалигірську середню школу. Попрацювавши два роки в шкільній бібліотеці, вступила до Київського інституту культури на бібліотечний факультет. Після його закінчення працює в Черкаській обласній бібліотеці для юнацтва імені Василя Симоненка завідувачкою відділу читальних залів.
Друкувалася в колективних збірках «Антологія сонячних снів», «Весна озброєна», часописах «Склянка часу» і «Холодний Яр» та літературному чесько-українському журналі «Мандрівник». Авторка 11 поетичних збірок для дорослих («Вистигле літо», «Передчасся весни», «Бурштинові миті», «Листопадові рої», «Горицвітова сопілка», «Наливковий ранок», «Тополине танго» та інших) та поетичної збірки для дітей «Ква-квата пісенька». Твори Катерини Іванівни перекладено польською мовою.
Членкиня Національної спілки письменників України. Керівниця Черкаського обласного літературного об’єднання імені Василя Симоненка при Черкаській обласній організації Національної спілки України.
Лауреатка багатьох Всеукраїнських літературних та літературно-мистецьких премій, зокрема Всеукраїнського конкурсу творів для дітей «Лоскотон». Має відзнаки Національної спілки письменників України та «За заслуги перед Черкащиною».
Найбільшими цінностями її життя є рідні, друзі й земля, на якій народилася. Із цих джерел і черпає Катерина Іванівна натхнення для своїх віршів.
Вербівська К. Ква-квата пісенька / Катерина Вербівська. – Черкаси: Видавчиня Чабаненко Юлія, 2024. – 44 с.
«ДОРОГИЙ НАШ МИКОЛАЮ…» (С. 3)
Текст читає авторка
Дорогий наш Миколаю,
я ще літер всіх не знаю,
та читать й писать учуся.
Рідні звуть мене Маруся.
Щедрий, добрий Миколаю,
дуже мало я благаю:
Перемоги Україні,
і героям, й героїням.
Я, маленька українка,
прошу: Боже, Отче наш,
ти спаси мене, Марійку,
й рід увесь вкраїнський наш.
Вербівська К. Ква-квата пісенька / Катерина Вербівська. – Черкаси: Видавчиня Чабаненко Юлія, 2024. – 44 с.
«ЧОМ НЕМАЄ В ҐАВИ ШУБКИ Й ЧОБІТОЧКІВ?…» (С. 4)
Текст читає авторка
Чом немає в ґави шубки й чобіточків?
Вона ходить боса по мерзлих листочках,
в неї дзьобик цока, нібито обценьки...
Чом ніхто не зв’яже пальчатки сіренькі?
Я просила маму, а затим бабусю,
та сама напевно вив’язать візьмуся.
Тільки ось приключка інша приключилась:
я ще рахувати пальці не навчилась.
Вербівська К. Ква-квата пісенька / Катерина Вербівська. – Черкаси: Видавчиня Чабаненко Юлія, 2024. – 44 с.
СОЛІДАРНІСТЬ (С. 5)
Текст читає авторка
З дитсадка прийшла Катруся
й гордо хвалиться бабусі:
«Марно не пройшла наука...
Я розумничка онука.
Ти ж казала: «Друзі навіть
горе й радість ділять навпіл».
Ба’, розбилася в Олени
філіжаночка зелена.
Щоб Оленку не сварили
я також одну розбила».
Вербівська К. Ква-квата пісенька / Катерина Вербівська. – Черкаси: Видавчиня Чабаненко Юлія, 2024. – 44 с.
КВА-КВАТА ПІСЕНЬКА (С. 6)
Текст читає авторка
Рано-вранці на латаття
жабка всілася лупата.
Розква-ква-кує весела
про сусіда і про себе...
Друг той, також говіркий,
і ква-ква-ка навпаки:
і про себе, й про сусіду,
як їм гарно в гурті снідать.
Позліталися качки
пісню слухать навпаки,
а дует: ква-ква, ква-ква –
розква-ква-сянку співа.
За цю пісеньку ква-квату
сонце чмокнуло лупату.
Радо тягне веселуха
рот від вуха і до вуха:
– Ква-а-а!