Читаємо разом
Левченко С. П. Оплакування дощу : поезії / Сергій Левченко. – Черкаси : ІнтролігаТОР, 2012. – 80 с.
ЛИТОВСЬКІ КЕЯЗІ (С. 61) Слухати
Текст читає автор
Литовські великі князі,
Куди ви поділися всі:
Альгерд, Вітовт, Кейстутіс, Міндовг…
Ваша честь, ваша мужність і кров
Проявились у наших степах,
Як церкви у монгольських очах,
Як костьоли, що стрілами ввись,
Усі просять вони: озирнись.
Левченко С. П. Вечірнє шосе : поезія, проза / Сергій Левченко. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2014. – 137 с.
Хроніка
* * * (С. 8) Слухати
Текст читає автор
Наш народ – не маса, не фарш,
П’є вино він із скіфських чаш,
Загляда він в козацькі шаблі,
Мов в свічада своєї землі.
Що побачив він там, що узрів:
Щастя, радість, скорботу, гнів…
Ну, а може побачив здаля,
Як веселка по небу гуля,
Як дівча заплітає косу
І біжить на побачення босе,
Соловейко в садочку співа…
Зайві, зайві, тут зайві слова..
8.02.2014 р.
Левченко С. П. Вечірнє шосе : поезія, проза / Сергій Левченко. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2014. – 137 с.
Хроніка
* * * (С. 8) Слухати
Текст читає автор
Дочка, дочка,
Ні посагу, ні віночка.
Лишилося лише рядочки
Твоїх новел і віршів,
Вони для мене – у фаті вишні.
Ти чуєш, доню ти мені віриш…
4.02.2014 р.
Левченко А. С. ...і знову осінь... : цикл віршів, повість, радіоп'єса / Анна Левченко, Сергій Левченко. – Черкаси : Вертикаль, 2013. – 68 с.
Спомин знаків та імен
Елегійний цикл
№ 111 (С. 39) Слухати
Текст читає автор
Я тебе називала Вітовтом, Ґендрюсом, Сержем,
татом,
Ти ж мене зайчиком, ластівкою, ангелом, доцею,
Братом,
Мама – сонечко наше, на руках яке тато легенько
несе.
Ми щасливі утрьох йдем з країни Ніщо у країну
Усе.
\ Анна\.
Левченко А. С. ...і знову осінь... : цикл віршів, повість, радіоп'єса / Анна Левченко, Сергій Левченко. – Черкаси : Вертикаль, 2013. – 68 с.
Спомин знаків та імен
Елегійний цикл
№ 94 (С. 33) Слухати
Текст читає автор
Мої вірші, як човен без вітрил, весляра,
Течією пливе він, де зоря догора,
Синім плесом мій човник все лине і лине
Повз засмучені верби і червоні калини,
Під калиною – мама, під вербичкою – тато,
Я забула себе як тепер називати.
Слово мовлене – ні, ні – воно не вмира,
Воно лине туди, де зоря догора.
Ніч повільно іде, як по лезу ножа,
Пливе човник, а в ньому, у ньому душа.
\ Анна\.