Новини

Вглядався місяць так терпляче,
куди прошкує їжачок,
бо спершу думав, що то м'ячик
в траві згубився в діточок.

А їжачок-сопушка хвацько
гуртує в ряд їжаченят,
бо он зірок летить багацько,
то можна вчитись рахувать.

Аж генки зірка, потім друга,
за ними: три, чотири, п'ять...
Хоч голова іде вже кругом,
та ми навчились рахувать.

Зиркнув з яблука черв'як
й дуже здивувався:
Тепло й сонячно тут як...
Нащо я сховався?

Нас, мохнатих і пузатих,
дуже легко розпізнати.
Маєм шорти і футболку,
ніс гостренький, наче голку,
і тому в футбол не граєм.
Поле звемо «Квітлим раєм».
Смужкуваті і кошлаті
ми на квітці, мов у хаті.
Хоч кругленькі, та проворні,
зумримо, коли говорим.
Всі такі оригінали
жовто-чорні. Упізнали?
Так, я – Джміль, а є – Джмелиха.
В руки візьмеш – буде лихо.
Кажуть, ми одне лице.
От, мабуть, оце й усе.
Жовті ми одні на світі –
з квітки сонцю в очі світим.

Бігав песик-розбишака
весь кудлатий, ніби шапка.

Згриз мої домашні капці
і колоші баби Каті.

Потім бігав і гарчав,
розігнав усіх курчат.

Начіпляв, хоч не хотів,
сім чіплястих реп'яхів.

Столочив мої ромашки
й не помітив там комашку...
Ну, нарешті, догасавсь,
в носа вжалила оса.

І тепер не розбишака...
Ніс болить, то ж – бідолаха.

Маму просить галченя:
«Можна ноту помінять?
Бо від нашого «Кар-кар»
білченя уже гика,
щоби спало совеня,
сич дупельце зачиня,
а своїх зайчат вухань
разів десять колихав.
Вепр із жолудів зробив
всім пустушечки. Аби
п’ять смугастих поросят
мали змогу ще поспать».
Ґава каже: «Це дарма.
Інших нот у нас нема.
З нею ми радієм, плачем,
сміємося і свинячим...
Ми ж не кажемо пташкам:
«Ваша пісня не така!»
В ноті «Кааар» оригінальність:
нас і поночі впізнаєш!»