Новини

За сніданком Катя й Зіна
очі втупили в корзину...
Баба Гапка рано-вранці
полуниць привезла в банці.

Ну а друга, баба Таня,
глечик доброї сметани.
Каже мамі старша Катя:
– На вечерю буде каша!

– Кашу виїм неодмінно, –
піднімає брови Зіна, –
кашу, ягоди й сметану
з’їм й відразу старша стану!

Ну не любить кроленятко
заперечувати татку.
То ж наморщить носик свій
й мовчки хрумка деревій.
Тато каже: «Все пусте.
Треба їсти. Ти ж ростеш».
І хоча мотнеться тато
щось комусь про щось сказати,
та траву малятко кине
й сяде хрумкати морквину.
Потім дольку буряка,
смакота ж таки яка!
По своїй природній звичці
схрумка пригорщу пшениці.
Потім знову деревій,
хоч і морщить носик свій.
Кажу просто: «Хрумкотун!»
Чую відповідь: «Росту-у!»

«Кар-кар-кар-кар, кар-кар-кар, кар», –
горланить про щось ворона.
Рве тишу. Така говірка.
Не біла, звичайна – чорна.

«Укаркалася до краю,
помовч», – всяк услід їй гука.
«Послухайте! Я співаю:
кар-кар-кар-кар, кар-кар-кар, кар».

Басіко, намалюй мені слона!
Онук Максим

«Таке тяжке, насуплене і чорне
хмариння грізно цілиться на нас.
Як піде дощ, то ми гайнем проворно
бігцем до хати малювать слона.

Щось жито житові шепоче золотисто
і довгі вії в небо підійма,
де хмара хмару в круглі боки тисне...
І що їм всім до нашого слона?!

Поглянь, як бджілка ледве лапки тягне,
пилок нав'ючила. А он іще одна.
Злетіть не можуть. Тяжко до нестями.
Оце б їм силу нашого слона».

І ось: крап-крап... Сипнулося лапато...
«Давай, мерщій», – нас вітер підганя.
«В нас буде мама-слон, і слоник-тато,
а поміж них маленьке слоненя».

Для всіх тут і сумно, й підзимно.
Грибам же, якраз саме впору:
гриб-тато схилився, щоб сину
піднять капелюшок угору.

А тут ціла жменька малечі
сховалася в купі листочків.
хіхікають: мамі на плечі
павук в’яже білий платочок.

Он равлик усівся на шляпку,
на сонце направив антенки.
Маленький. Йому трішки лячно –
зарані стає в лісі темно.

Ще дятла послухавши трішки.
щодуху по листі гайнув
під кущ, де ліщина горішки.
мов щиглі, дає полину.