Новини
Композитор, член Національної Всеукраїнської музичної спілки, член творчої спілки діячів естрадного мистецтва України, лауреат Всеукраїнського конкурсу українського сучасного романсу «Осіннє рандеву» (в номінації «Авторський романс»), Наталія Саух створила понад 270 пісень, різних за жанром. У цій жінці гармонійно поєднався талант композитора, музиканта, співачки і педагога. Вже 25 років Наталя Петрівна навчає молоде покоління музиці, працює в Черкаській дитячій школі мистецтв концертмейстером.
Мистецькі здібності Н. Саух почали проявлятись ще змалечку. Її дідусь і бабуся дуже гарно співали, дідусь грав на багатьох музичних інструментах, не маючи музичної освіти. І любов до української пісні, яка співається серцем, проходить через усе життя співачки. Вона прагне нею ділитися з іншими.
У 2011 р. вийшла нова збірка дитячих пісень Н. Саух, на слова Д. Бондар «Солом’яний бриль». Її презентація відбулась у Черкаській обласній бібліотеці для дітей, де прозвучали пісні у виконанні дитячих колективів.
Більше 200 пісень, у тому числі пісень для дітей, Н. Саух написала на слова поетів Черкащини, таких як: Валерій Кикоть, Ігор Забудський, Наталія Горішна, Григорій Білоус, Діна Бондар, Любов Зоряна, Валентина Коваленко, Іван Дубінін, Олексій Озірний, Людмила Пономаренко, Олександр Солодар, Володимир Затуливітер та інших.
Пісні на музику Наталії Саух взяли до репертуару Черкаський народний хор, капелла бандуристів, тріо «Барви», дует Василя і Діани Матющенко, ансамбль «Веселка», дитяча вокальна студія «Пріма». Наталія Петрівна Саух не тільки композитор, а і виконавець власних романсів і пісень. У жовтні 2012 року в Києві з успіхом пройшов її творчий вечір «Пісня на крилах любові».
Народилася 25 жовтня 1962 року у селі Киселівка Катеринопільського (нині – Звенигородського) району Черкаської області в багатодітній родині Вербівських – Івана Романовича та Ніни Андріївни. По закінченню першого класу місцевої школи разом із батьками переїхала до села Мокра Калигірка, де в 1979 році закінчила Мокрокалигірську середню школу. Попрацювавши два роки в шкільній бібліотеці, вступила до Київського інституту культури на бібліотечний факультет. Після його закінчення працює в Черкаській обласній бібліотеці для юнацтва імені Василя Симоненка завідувачкою відділу читальних залів.
Друкувалася в колективних збірках «Антологія сонячних снів», «Весна озброєна», часописах «Склянка часу» і «Холодний Яр» та літературному чесько-українському журналі «Мандрівник». Авторка 11 поетичних збірок для дорослих («Вистигле літо», «Передчасся весни», «Бурштинові миті», «Листопадові рої», «Горицвітова сопілка», «Наливковий ранок», «Тополине танго» та інших) та поетичної збірки для дітей «Ква-квата пісенька». Твори Катерини Іванівни перекладено польською мовою.
Членкиня Національної спілки письменників України. Керівниця Черкаського обласного літературного об’єднання імені Василя Симоненка при Черкаській обласній організації Національної спілки України.
Лауреатка багатьох Всеукраїнських літературних та літературно-мистецьких премій, зокрема Всеукраїнського конкурсу творів для дітей «Лоскотон». Має відзнаки Національної спілки письменників України та «За заслуги перед Черкащиною».
Найбільшими цінностями її життя є рідні, друзі й земля, на якій народилася. Із цих джерел і черпає Катерина Іванівна натхнення для своїх віршів.
Вербівська К. Ква-квата пісенька / Катерина Вербівська. – Черкаси: Видавчиня Чабаненко Юлія, 2024. – 44 с.
«ДОРОГИЙ НАШ МИКОЛАЮ…» (С. 3)
Текст читає авторка
Дорогий наш Миколаю,
я ще літер всіх не знаю,
та читать й писать учуся.
Рідні звуть мене Маруся.
Щедрий, добрий Миколаю,
дуже мало я благаю:
Перемоги Україні,
і героям, й героїням.
Я, маленька українка,
прошу: Боже, Отче наш,
ти спаси мене, Марійку,
й рід увесь вкраїнський наш.
Вербівська К. Ква-квата пісенька / Катерина Вербівська. – Черкаси: Видавчиня Чабаненко Юлія, 2024. – 44 с.
«ЧОМ НЕМАЄ В ҐАВИ ШУБКИ Й ЧОБІТОЧКІВ?…» (С. 4)
Текст читає авторка
Чом немає в ґави шубки й чобіточків?
Вона ходить боса по мерзлих листочках,
в неї дзьобик цока, нібито обценьки...
Чом ніхто не зв’яже пальчатки сіренькі?
Я просила маму, а затим бабусю,
та сама напевно вив’язать візьмуся.
Тільки ось приключка інша приключилась:
я ще рахувати пальці не навчилась.