Читаємо разом

«Кар-кар-кар-кар, кар-кар-кар, кар», –
горланить про щось ворона.
Рве тишу. Така говірка.
Не біла, звичайна – чорна.

«Укаркалася до краю,
помовч», – всяк услід їй гука.
«Послухайте! Я співаю:
кар-кар-кар-кар, кар-кар-кар, кар».

Басіко, намалюй мені слона!
Онук Максим

«Таке тяжке, насуплене і чорне
хмариння грізно цілиться на нас.
Як піде дощ, то ми гайнем проворно
бігцем до хати малювать слона.

Щось жито житові шепоче золотисто
і довгі вії в небо підійма,
де хмара хмару в круглі боки тисне...
І що їм всім до нашого слона?!

Поглянь, як бджілка ледве лапки тягне,
пилок нав'ючила. А он іще одна.
Злетіть не можуть. Тяжко до нестями.
Оце б їм силу нашого слона».

І ось: крап-крап... Сипнулося лапато...
«Давай, мерщій», – нас вітер підганя.
«В нас буде мама-слон, і слоник-тато,
а поміж них маленьке слоненя».

Для всіх тут і сумно, й підзимно.
Грибам же, якраз саме впору:
гриб-тато схилився, щоб сину
піднять капелюшок угору.

А тут ціла жменька малечі
сховалася в купі листочків.
хіхікають: мамі на плечі
павук в’яже білий платочок.

Он равлик усівся на шляпку,
на сонце направив антенки.
Маленький. Йому трішки лячно –
зарані стає в лісі темно.

Ще дятла послухавши трішки.
щодуху по листі гайнув
під кущ, де ліщина горішки.
мов щиглі, дає полину.

Вглядався місяць так терпляче,
куди прошкує їжачок,
бо спершу думав, що то м'ячик
в траві згубився в діточок.

А їжачок-сопушка хвацько
гуртує в ряд їжаченят,
бо он зірок летить багацько,
то можна вчитись рахувать.

Аж генки зірка, потім друга,
за ними: три, чотири, п'ять...
Хоч голова іде вже кругом,
та ми навчились рахувать.

Зиркнув з яблука черв'як
й дуже здивувався:
Тепло й сонячно тут як...
Нащо я сховався?