Читаємо разом

«Де подівсь мороз кусючий?
запитав серйозно ґав.
Взимку вештався повсюди
і за носика щипав.

Раз уже на небі просинь
і весна набрала сил,
то тепер і я за носа того
злюку би вкусив».

Каже персик абрикосці:
«Ти приходь до мене в гості.
Посмакуєш сонця теж
й, може, трішки підростеш».

Мовить чемна абрикоса:
«Не дивись на мене скоса,
в мене всі такі в роду.
Вдячна, тільки не прийду.

Ми як сонечка малі,
що зосталось на гіллі.
То не вада, що дрібніші,
хто нас їсть – стає сильнішим».

«Звідки ці синці і ґуля?» –
Запитав комар синулю.
«Вчора сів на руку Даші,
а та крикнула: «Ледащо!
Ти розкрив на мене рота?!
Буде в тебе ще морока».
Мухобійкою лупила.
Ледве втік. Ще ниє спина,
два синці, подертий ніс...
Ох, не солодко мені.
Не кусатиму я Дашу,
бо уміє дати здачі».

За сніданком Катя й Зіна
очі втупили в корзину...
Баба Гапка рано-вранці
полуниць привезла в банці.

Ну а друга, баба Таня,
глечик доброї сметани.
Каже мамі старша Катя:
– На вечерю буде каша!

– Кашу виїм неодмінно, –
піднімає брови Зіна, –
кашу, ягоди й сметану
з’їм й відразу старша стану!

Ну не любить кроленятко
заперечувати татку.
То ж наморщить носик свій
й мовчки хрумка деревій.
Тато каже: «Все пусте.
Треба їсти. Ти ж ростеш».
І хоча мотнеться тато
щось комусь про щось сказати,
та траву малятко кине
й сяде хрумкати морквину.
Потім дольку буряка,
смакота ж таки яка!
По своїй природній звичці
схрумка пригорщу пшениці.
Потім знову деревій,
хоч і морщить носик свій.
Кажу просто: «Хрумкотун!»
Чую відповідь: «Росту-у!»