Особисте життя С. Єфремова склалося особливо. Він не був одружений офіційно. Від студентських років виховувався у сім’ї священика Федора Дурдуківського у Києві.
Між ним і донькою господаря Онисею виникло щире кохання, яке не могло завершитися шлюбом через кровне споріднення «в шостому коліні» (а православна церква дозволяє шлюб лише від восьмого коліна). Наперекір тому Сергій та Онися творили напрочуд гармонійне подружжя, побудоване на чистому платонічному коханні й жили разом у київському будинку Дурдуківських.
Сергій Єфремов і Онися Дурдуківська у санаторії Всеукраїнської академії наук. Київ, Лук’янівка, вересень 1923 року
Зліва направо: Сергій Петрович Павлушков, Сергій Єфремов, Онися Дурдуківська тримає на колінах Льодика Ніковського, Володимир Федорович Дурдуківський, Галина Єфремова, Галина Ніковська; стоять: Настя Павлушкова, дружина Сергія Павлушкова, Зіна Дурдуківська-Долгова
У 1907 році вони взяли на виховання двоє дітей сестри Онисі – Серафіни Павлушкової з Тули: трьохрічного Миколу й новонароджене немовля Наталку, мати яких під час пологів важко захворіла. Разом з дідусем, бабусею та дядьком Дурдуківськими вони створили велику і щасливу сім’ю. До початку арештів у 1929 році. Спочатку арештували Наталку Павлушкову, студентку архітектурного відділу Київського художнього інституту. Її засудили лише на три роки – «умовно».
Потім арештували Миколу Павлушкова, студента Київського інституту народної освіти. Його звинуватили в організації антирадянської “Спілки української молоді” (СУМ) і в показовому Харківському судовому процесі засудили на десять років таборів суворого режиму. Покарання він відбував на Соловках.
Соловки
У 1937 році Миколу Павлушкова засудили повторно і … розстріляли.
Онися Дурдуківська
Під час Другої світової війни Наталку Павлушкову вивезли на примусові роботи в Німеччину, а Онися Дурдуківська опинилася в Празі, де ї ївзяла під опіку українська громада. Життя в чужій країні було для неї дуже важким. Туга за рідним краєм, відсутність близьких людей, хвороби підірвали здоров’я Онисі Дурдуківської. 25 грудня 1950 р. вона померла. Похоронили її на православній дільниці Ольшанського цвинтаря в Празі. Згідно з її бажанням, у домовину покійної поклали найдорожчий скарб – листи родини та Сергія Єфремова до неї, збережені щоденникові нотатки, рукописи ненадрукованих статтей, сімейні фотографії та інші безцінні пам’ятки коханого друга її життя.