С. Єфремов був одним iз найвидатніших представників неонародництва в українській літературі. З-поміж трьох тисяч його публікацій виділяються його численні монографії, антології, збірники статей, присвячені творчості І. Котляревського, Т. Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного, І. Франка, І. Нечуя-Левицького, І. Карпенка-Карого, М. Коцюбинського та ін. Підсумковою роботою Єфремова, як історика і теоретика літератури, стала «Історія українського письменства» в двох томах.
Ця праця викликала свого часу і викликає до сьогодні різні критичні судження, насамперед за обраний ученим критерій аналізу й оцінки українських літературних явищ, починаючи від фольклору й кінчаючи творами, що написані 1923 року.
Свій критерій Єфремов сформулював так: історія літератури – це історія ідей. Українська література, на думку вченого, утверджувала три основні ідеї: ідею свободи людини, національно-визвольна ідею, ідею народності в змісті й формі.
Більшовицька влада не простила С.О. Єфремову його поглядів та національних переконань і вживала заходів, аби позбутися незалежного вченого. Він відчував, що влада розправиться з ним. «Каятись не буду, отже перспектива виявляється: мандрівочка, і мабуть неблизька, пахне», – написав у щоденнику Єфремов наприкінці 1928-го.
У цьому ж таки році його звільнили від обов’язків віце-президента ВУАН та іншої академічної роботи.
21 липня 1929 р. Сергія Олександровича заарештували як керівника міфічної Спілки визволення України (СВУ).
Заарештували також і його брата, відомого літературознавця Петра Єфремова.
Про його життєву долю можна дізнатися ТУТ
Брати Єфремови (зліва направо) – Федір, Сергій, Петро. Київ, 1925р.
А вже 9 березня 1930 року розпочався сфабрикований радянськими каральними органами судовий процес над групою української інтелігенції в кількості 45 осіб. Як місце для суду був обраний зал для глядачів Харківського оперного театру.
Харківський оперний театр
Двісті п’ятдесят чотири томи судової справи Спілки визволення України, на чолі якої нібито стояв академік С. Єфремов, – це, можна сказати, поепізодно зреалізований сценарій тої пекельної вистави з кривавим фіналом, яку сучасники влучно назвали «Опера СВУ на музику ОДПУ». В ній переплелися любов і ненависть, вірність і зрада, правда і відверта брехня, талант і бездарність.
Суд над міфічною Спілкою визволення України
Урядом були висунуті звинувачення в створенні підпільної контрреволюційної організації «Спілка визволення України», в підготовці збройного повстання проти радянської влади та у зв’язках із зарубіжними петлюрівськими центрами і інших злочинах.
Ніякого відношення дана організація до «Союзу визволення України», створеного у 1914-1917 роках політичними емігрантами з Російської імперії за сприяння міністерства закордонних справ Австро-Угорщини, не мала. Союз часів Першої світової війни проголошував своєю метою відокремлення України від Росії і утворення самостійної монархічної держави під протекторатом Австро-Угорщини і Німеччини.
У ході судового процесу було репресовано 474 особи. До розстрілу засуджено 15, до різних термінів ув’язнення – 192, вислано за межі України – 87, умовно засуджено – 3, звільнено від покарання – 124 особи.
Справа Спілки визволення України стала першим великим сфальсифікованим сталінським процесом 30-х років, а також своєрідним сигналом до початку масових репресій проти національно орієнтованої інтелігенції по всіх областях України.
С.О. Єфремову винесли смертний вирок, який був замінений на 10 років ув'язнення. Помер він в одному з таборів ГУЛАГу 10 березня 1939 р. Його творча спадщина нищилась або ж була надійно закрита у спецфондах.
Пленумом Верховного Суду УРСР 11 серпня 1989 р. Сергій Єфремов був реабілітований за відсутністю складу злочину.