Іван Лисенко

(1921-1997)

Народився Іван Іванович Лисенко у 1921 р. в сім’ї хліборобів. До війни закінчив сім класів, потім працював у колгоспі, служив в армії. Замолоду став культпрацівником (сільська бібліотека, будинок культури, музей історії села). Після війни закінчив культосвітній технікум, інститут культури.

mistetska-cherkashchina-2

Ще юнаком Іван Лисенко відчув потяг до малювання. Згодом він згадував, як під час мобілізації у важкі повоєнні роки, на шматочку скла намалював олією три квітки: «Матері моїй здалося, що це я намалював усіх трьох її дітей. Вона зраділа. Це був 1946 рік». А через три роки завідувач районного клубу вирішив влаштувати виставку місцевих художників, де була представлена перша живописна картина Івана Лисенка «Поле край села».

mistetska-cherkashchina-2

Іван Іванович через усе своє життя проніс любов до рідного села і присвятив йому багато полотен. За цими картинами можна вивчати історію Золотоношки («Перший трактор в Золотоношці», «На новий урожай», «Куток мого села», «Жнива», «Приїхали»), а також прочитувати долі окремих людей (портрети Віри Кутової, майстра Василя Криворучка, Івана Стешенка й інших), адже їм художник присвятив цілу серію картин «Люди мого села».

mistetska-cherkashchina-2“Йордань в Золотоношці”

Окрім односельців, Іван Лисенко писав також портрети видатних діячів української культури: Василя Симоненка, Катерини Білокур, Наталії Ужвій, Раїси Кириченко.

А ще, у своїй творчості І. Лисенко часто звертався до поетичного слова Тараса Шевченка, знаходячи у ньому натхнення й теми майбутніх картин. Так виникла шевченкіана Івана Лисенка: «Портрет Т.Г. Шевченка», «На Тарасовій горі», «Оксана і Тарасик», «Садок вишневий коло хати» й інші.

Багато полотен І. Лисенка знайомлять глядачів з історію України, її звичаями та обрядами. Художник звертався до народних переказів, легенд, пісень, на основі яких створив цілу серію творів історико-етнографічного характеру: «Новорічне щедрування», «Ніч на Івана Купала», «Водіння Куста», «Посвячення в парубки», «Я на тебе колодію маю ще надію», «Дядини» й інші. Ці полотна згодом експонувалися у Німеччині на виставці «Український народний одяг».

mistetska-cherkashchina-2“Дядини”

mistetska-cherkashchina-2“Ніч на Івана Купала”

mistetska-cherkashchina-2“Я на тебе колодію маю ще надію”

У 1988 р. за ініціативою Івана Лисенка у Золотоношці було відкрито музей історії села й унікальну живописну галерею творів відомих самодіяльних художників із різних республік колишнього Союзу під назвою «Дружба народів», яка на сьогодні нараховує близько чотирьохсот полотен.

Упродовж творчого життя Іван Лисенко намалював більше двохсот полотен, мав 23 персональні виставки. За свою діяльність художник отримав звання заслуженого майстра народної творчості України (1985) та став лауреатом Державної премії ім. Катерини Білокур.

У 1997 р. у Галереї народної картини Музею Івана Гончара відбулася виставка «Іван Лисенко та його друзі», яка підвела підсумки 50-річного творчого шляху митця та його збирацької діяльності. Про І. Лисенка відзнято документальні фільми: «Золотоношківські вечорниці» та «Сяйво фарб Івана Лисенка», дві його найкращі роботи вміщені до Всесвітньої енциклопедії наївного мистецтва.

А тепер ми у селі Лип’янці на Шполянщині. Саме тут у славетному, багатому на історію та народні мистецькі скарби краї народився самобутній скульптор, маляр, графік, колекціонер творів народного мистецтва та предметів побуту, народний художник України Іван Макарович Гончар (1911-1993).

mistetska-cherkashchina-2

Село Лип’янка розташоване на річці Гнилий Товмач, недалеко від районного центру. Дослідники вважають, що назва села походить від слів «липа», «липові дерева». У навколишніх лісах росло багато липи, що давало можливість місцевим жителям займатися бджільництвом, збирати цвіт з лікувальною метою, робити з нього настоянки та використовувати замість чаю. Звідси й пішла назва села – Липівка, а з 1918 р. його перейменували на Лип’янку. Тут здавна розвивалося ткацтво, вишивка, різьблення, побутувало чимало прекрасних казок, легенд, пісень, звичаїв, підтримувалася прадавня чудова традиція: кожна річ дбайливо оздоблювалась, прикрашалась, зберігалась. Атмосфера цього краю вплинула на поетичну душу маленького Івана Гончара, сформувала його світогляд, зацікавлення українським мистецтвом.