Софія Гоменюк
(1921-2001)
Софія Остапівна Гоменюк народилася у 1921 р., жила і працювала у селі Кузьмина Гребля на Христинівщині. Мабуть, великий дар було поділено між сестрами, бо Софія взялася наздоганяти старшу сестру, пробувати свої сили в декоративному живописі, яким почала займатися з 1965 р. Малювала вона також трав'яними пензликами. І в неї, як і в сестри, поміж квітів вплелися люди, якісь окрилені звірята, птахи, метелики.
"Піонерочки"
Характерними для творчості Софії Остапівни є відкриті кольори – сині, червоні, зелені, жовті. І в кожен із них вкраплено кольорове зображення.
Роботи Софії Гоменюк ліричні, м'які за колоритом. Серед них – розписи з рослинним орнаментом – «Метелики на квітах», «Осіння квітка», «Вогник», «Маки», «Квіти літа», «Зустріч сонця».
"Красуня" "Закосичена"
"Злий птах" "Лисичка"
Нерідко Софія Остапівна малювала картини на теми народних приказок, співомовок. До композицій добирала віршовані рядки, що відзначались дотепністю і народним гумором («Веселі дівчата», «Запрошення на весілля», «Балет на льоду», «Моє село», «Піонерочки»). Інколи майстриня набивала тло різними кольорами квачиком з тканини. Так раніше готували під розпис стіни житла на Уманщині.
Помешкання майстрині були розписані від підлоги до стелі. На цих розписах зображувалася велика рожева квітка, біля якої збиралася ціла сім'я маленьких квіточок та ще не розкриті пуп’янки з ніжно-голубими росточками. Жодної такої квітки не знайдеш на наших полях, та й, мабуть, на всій землі. Безліч власних елементів привнесла у народний розпис Софія Гоменюк.
Твори майстрині побували на багатьох виставках: від клубу в рідному селі до виставкових залів Спілки художників у Києві та Москві. Багаторічний творчий доробок художниці відзначено багатьма дипломами, грамотами. 1988 року їй присвоєно звання заслуженого майстра народної творчості України. З 1992 р. Софія Остапівна – член Національної спілки народних майстрів України. У 2000 р. їй було вручено українську премію імені Д. Щербаківського.
За життя Софія Гоменюк подарувала Уманському краєзнавчому музею велику добірку своїх розписів. Частина її творів зберігається у музеях Києва, Черкас, Запоріжжя, у приватних колекціях.
Софія Остапівна Гоменюк вплела свої квіти у вінок народного розпису України, внесла значний вклад у національну культурну спадщину.
Оцінюючи творчість сестер Ірини та Софії Гоменюк, архітектор А. Брино так писав у книзі відгуків виставкового залу державного музею Т.Г. Шевченка, де експонувалися твори сестер: «Відчуваючи красу ліній... гармонію кольору, Ви... співаєте пісню, голос якої називається вічністю…».
А тепер ми побуваємо у Золотоноші – одному з районних центрів Черкащини. З цим краєм пов’язане життя та творчість народної артистки України Наталії Михайлівни Ужвій, саме на золотоніській сцені розпочався її творчий дебют.
Успенський собор
Монумент героям Другої світової війни
Земська управа
Повітовий театр
Перша писемна згадка про Золотоношу в заповіті князя Б. Корецького датується 1576 р. Власником поселення на той час був князь Богдан Глинський. Історичні джерела свідчать, що це укріплення було розташоване на майже неприступному острові, поряд з давнім торгівельним шляхом – Царгородською дорогою, і мало зручне оборонне і вигідне географічне положення. Усе це сприяло швидкому розвиткові Золотоноші, тож на початок 17 ст. вона вже стала добре укріпленим замком.
З назвою «Золотоноша» пов’язано кілька цікавих легенд. За однією з них, у 17 ст. Золотоноша була замком князя Яреми Вишневецького і збірним місцем податків, сплачуваних з його величезних доходів – так званої «Вишневеччини». Зосередження в місті податків – золотих грошей – нібито й дало привід назвати його Золотоношею, тобто «золотою ношею». Проте, як свідчать писемні згадки, таке твердження хибне, бо Вишневецький приїхав на Лівобережжя на початку 30-х років 17 ст., а назва міста з коренем «золот» з'явилася за 60 років до того.
За другою легендою, черкаські козаки, придбане «вогнем і мечем» золото складали в напівпрохідних, болотяних заводях річки Золотоноші.
Третя легенда пов'язує назву міста з подіями часів монголо-татарського іга. Татарська флотилія, навантажена даниною, зібраною з підвладного люду, поверталася до Криму. Здійнялась буря, і хвилі ринули на чужинців. Вода поглинула і човни, і скарби. Коли ж стихія вгамувалася, хвилі почали прибивати до берега золоті речі. Це сталося на місці виникнення Золотоноші. Відтак, кажуть, річку назвали Золотоношою, а згодом і місто одержало цю ж назву.
Річка Золотоношка
На думку ж науковців, своєю назвою річка завдячує природним особливостям: дно Золотоношки, покрите піщаними наносами, сяяло, як золото, від домішків слюди золотавого кольору. Отже, найвірогіднішим є твердження про те, що місто отримало свою назву не від тих скарбів, що проходили через нього, а від блискучих розливів місцевої річки.