Ірина Гоменюк
(1913-1989)
Ірина Гоменюк народилася у 1913 р. Дівчинка змалку була наділена художнім даром, вчилась бачити прекрасне у повсякденному житті, милувалася розписами своєї бабусі та тітки. Тож ті письмена відклалися в голівці ще зовсім маленької Іринки і, мабуть, стали першими краплинами її творчості.
Діти рано залишилися без батьків. Будучи старшою із сестер, Ірина взяла на себе всю хатню роботу і знаходила час прикрашати оселю. Як розпише було свою хату вночі проти неділі чи на свята, – зійдуться люди і просять прикрасити і їхні помешкання. Згодом вийшла заміж, залишила село і працювала з чоловіком у сусідньому приміському радгоспі. Вільної хвилини розписувала людям хати.
Війна та повоєнні клопоти відірвали Ірину від мистецтва. Двадцять років не брала вона до своїх рук пензлів, але познайомившись з художником Н. Кочережком, відгукнулася на його прохання намалювати щось з її давніх розписів. Так з новою силою спалахнула в серці Ірини Остапівни жага творчості.
"Квітка, що розкрилась"
Малювала майстриня на аркушах паперу, картоні, фанері пензликами, які робила із лісової трави. Для кожної фарби – окремий пензлик. Серед сотень розписів майстрині – жодного повтору.
"Супроти вітру"
"Гніздечко"
В основі її сюжетів – квіти, квітковий орнамент з людськими постатями, дивовижними птахами, звірятами, що надають казкового настрою усій картині.
"Квіти, що танцюють"
«Квіти, що танцюють» Ірини Гоменюк, здається, рухаються, випромінюють яскраві барви. Квіти на картині постають серед зелені й, тягнучись угору на тоненьких, проте міцних ніжках, створюють враження танцю. Навіть зігнута центральна квітка має вигляд рухомої. Здається, вона ось-ось випростається, а інші ніжно вклоняться.
"Казала-казала-переказала"
«Казала-казала-переказала» – робота, якою майстриня висміює пустослів’я. Над балакунами – дзьобатими чорними птахами – у чистому просторі підносяться квіти, які не ймуть віри марнослів’ю.
Її розписи «Дзвіночки», «Весняна красуня», «Барвінок», «Зустріч», «Чарівна квітка», «Схід сонця», «Балет», «Райдуга», «В сім'ї єдиній» передають поетичність, радість буяння травневого квіту, неповторну красу рідної природи.
"Ранкова зоря"
Особливість творів Ірини Остапівни полягає в тому, що вони зроблені, переважно, на голубому або синювато-сірому фоні, що давало можливість художниці звертатись не тільки до темних тонів, але й до білої фарби, до кольору, що йде від стінного розпису, притаманного для багатьох сіл Уманщини. Творчу наснагу Ірина Гоменюк черпала з традицій народного мистецтва.
"Сонячно"
"Квіточки"
"Нічна красуня" "Чорна квітка"
"Додому"
"Бабина казка"
Твори народної майстрині демонструвалися на різноманітних виставках, один із розписів був представлений навіть в Японії. Велика і цікава колекція її робіт зберігається сьогодні в картинній галереї Уманського краєзнавчого музею.
Багаторічну творчу працю Ірини Остапівни було відзначено багатьма дипломами, грамотами. У 1988 р. їй було присвоєно звання заслуженого майстра народної творчості України. За свою безкорисливу велику творчу віддачу Ірина Остапівна Гоменюк здобула любов і шану рідної Уманщини і всієї України.