Читаємо разом

Став Кирилко на поріжку,

Похитався, повагався...
Враз сміливости набрався
І-і-і вперед поставив ніжку!

Відчайдушний і веселий –
Тупцяв притьма далі, далі,
По стежинці споришевій,
Що до рідної оселі
Мама й тато протоптали.

Є в Андрійка, є в Кирилка,

Є у мене, є у тебе,

В Олі, Маші і Максимка,

Соні, Слави і Данилка...–
Є у кожної дитини,

Є у кожної людини –
Свій сімейний родовід.

Мама є, і є татусь,

Є бабуся і дідусь,

Прабабуся й прадідусь...

І все далі – у глибини
Розгортає пишну крону
Древо нашої родини.

Ми тепер – надія їхня,
Їхня радість, гордість, втіха,
Спадкоємці і нащадки
Добрих справ і добрих вчинків.
Роду пам’ятних звитяг,

Всіх чеснот і слави їхньої.

Ось чому вони такі ласкаві,

Ніжні, люблячі, уважні.

Нас плекають, опікають,

Добре вчитись вимагають...

Кожна мама, кожен тато,

І бабуся, і дідусь –
Вся сім’я, і вся родина
Опікаються щоднини,

Щоб продовжував достойно
Кожен з нас свій родовід.

Щоб не зрадив слави предків,
Їхню віру не зганьбив –
Ставши совістю і честю
В світлій пам’яті про них.
Бо від кожного із нас,
Від сім’ї, від родоводу,
По зернині, по краплині –
Споконвіку в скарб єдиний
Повнить Мати-Україна
Славу рідного народу!

Лугом бігає Кирилко,

За Кирилком дощик біга.

Сіє блискітки-краплинки
З попелястої хмаринки,

Що мандрує попід сонцем

Мчить Кирилко, наче зайчик
Луками втікає...

Дощик гониться за ним
Краплями торкає...

Шаснув хлопчик між лозою
Й під розлогою вербою
В затишку сховався –
З дощиком він грався!

Дощик крутиться довкола...
Не дістать йому Кирилка
Під зеленою габою
Звислого додолу листя.

Бігав, бігав – натомився
І кудись ураз подівся.
Зачекав Кирилко хвильку,
Озирнувсь довкіл, постояв,
Дощику ніде не видно,

Й хутко вибрався зі схову.

Чимчикує мляво лугом,
Трішки засмутився:
З дощиком було цікаво,
А він припинився.

Хлопчик носика похнюпив,
Іде, засмутився…

Коники стрибають,
Джмелики літають…
Раптом дощик як лине
На Кирилка з гаю:

– Ну, бешкетнику, стривай!
Думаєш, сховався?
І на радощах Кирилко
Дзвінко засміявся.

І гасали, небом вмиті,
З гамором і сміхом
Поміж трав і поміж квітів –
Для обох то втіха.

Із росички на травичці

Павучок водичку п’є,

Анад ним схиливсь Кирилко,

В павучка він питає:

– Як водичка із росички?

Чи смачна?

– Ой смачна, смачна, Кирилку,
Мовить радо павучок, –

Геть така, як у джерельці,

Із якого ти відерцем
Воду черпаєш щодня
І в свою домівку носиш,

А проходячи повз мене –
Повз оселю павучка,

В цьому лузі новачка –
На травичку, мов росичку,

Із відерця краплі рониш...

– Ну то й що, іти далеко,

А стежина тут чарівна,

Але вся така нерівна,

От і хлюпає водичка,

Із відерця на травичку
Випадає, мов росичка.

– Я, мій друже, не про те...
Коли в лузі палить спека
Чи посуха так лютує,

Що від неї не сховатись –
Відкіля росичці взятись?

Отоді і я, й сусіди –
Всі оту п’ємо росичку,
Що Кирилко нам дарує
І від спраги всіх рятує.

Кирик з річки повернувсь,
Очі так і сяють:

Карасі –один в один! –
В кошику стрибають.

– Ну й удача! –мама вмить
За сина радіє.

– Таких красенів зловить
Не кожен зуміє.

Пита сина мати:
– Що тобі сприяло?

Бо ж такого в тата
Навіть не бувало.

Кирилко всміхнувся,
Личко знов засяло:

– Сонечко, матусю,
Вудить пособляло.