Читаємо разом

Опубліковано: 21 січня 2016

Симоненко В. А. Цар Плаксій і Лоскотон / Василь Симоненко ; упорядкув. та передм. Л. Ліщинської ; обкл.

Т. Кущ. – К. : Школа, 2007. – 175 с. : іл. – (Хрестоматія школяра). 

 

(С. 100-101)  640 480 text=

 

Текст читає лауреат всеукраїнського конкурсу читців Ярослав Литвин

 

                ***

 

Я чую у ночі осінні,

Я марю крізь синій сніг:

Вростає туге коріння

У землю глевку із ніг.

 

Стають мої руки віттям.

Верхів’ям чоло стає,

Розкрилося ніжним суцвіттям

Збентежене серце моє.

 

Вростаю у небо високе,

Де зорі – жовті джмелі,

І чую: пульсують соки

У тіло моє з землі.

 

Зі мною говорять могили

Устами колишніх людей,

І їх нерозтрачені сили

Пливуть до моїх грудей.

 

О земле жорстока й мила,

Ковтнула ти їхні дні –

Усе, що вони любили,

Віддай долюбить мені!

 

Усе, що вони не домріяли

У чорному ґвалті боїв,

Хай клекотом і завіями

Ввірветься в думки мої!

 

Вслухайтеся, земле і небо,

У рокіт страждань моїх –

Живу не лише за себе,

Я мушу жити й за них.

                         13.05.1962

Опубліковано: 21 січня 2016

Симоненко В. А. Цар Плаксій і Лоскотон / Василь Симоненко ; упорядкув. та передм. Л. Ліщинської ; обкл.

Т. Кущ. – К. : Школа, 2007. – 175 с. : іл. – (Хрестоматія школяра).

ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА

(С. 98-99) Слухати

Текст читає лауреат всеукраїнського конкурсу читців Ярослав Литвин

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,

Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні,

Лопотіли крилами і рожевим пір’ям,

Лоскотали марево золотим сузір’ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибирати друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Весна 1962

Опубліковано: 21 січня 2016

Симоненко В. А. Цар Плаксій і Лоскотон / Василь Симоненко ; упорядкув. та передм. Л. Ліщинської ; обкл. Т. Кущ. – К. : Школа, 2007. – 175 с. : іл. – (Хрестоматія школяра).

 

Опубліковано: 21 січня 2016

Симоненко В. А. Цар Плаксій і Лоскотон / Василь Симоненко ; упорядкув. та передм. Л. Ліщинської ; обкл.

Т. Кущ. – К. : Школа, 2007. – 175 с. : іл. – (Хрестоматія школяра). 

 

ЗАКОХАНА  (С. 92-93)  640 480 text=

 

Текст читає лауреат всеукраїнського конкурсу читців Ярослав Литвин

 

 

Ось на тому й ущухла злива,

Розійшлися з під’їзду всі.

Ти брела по струмках, щаслива

В загадковій своїй красі.

 

Били блискавки ще тривогу,

Розтинаючи небосхил,

І веселка тобі під ноги

Опустилась, чудна, без сил.

 

Довго вітер уперто віяв,

Але чомусь і він тепер,

Зазирнувши тобі під вії,

У волоссі твоєму вмер.

 

Через вулиці нахололі

Повз очей зачарований хміль

Йшла ти в сонячнім ореолі

Невідомо куди й звідкіль.

 

Йшла, та й годі. Може, з роботи,

В магазини чи на базар.

Дріботіли маленькі боти

Об розчулений тротуар.

 

Не дивилася ні на кого,

Йшла й не чула, напевне, ніг.

Але щастя твоє ще довго

Голубіло з очей у всіх.

                              1962

Опубліковано: 21 січня 2016

Симоненко В. А. Цар Плаксій і Лоскотон / Василь Симоненко ; упорядкув. та передм. Л. Ліщинської ; обкл.

Т. Кущ. – К. : Школа, 2007. – 175 с. : іл. – (Хрестоматія школяра). 

 

(С. 90-91)  640 480 text=

 

Текст читає лауреат всеукраїнського конкурсу читців Ярослав Литвин

 

                ***

 

В букварях ти наряджена і заспідничена,

Поворозками зв’язана, ледве жива,

На обличчі тремтить в тебе радість

                                       позичена,

На губах скам’яніли казенні слова.

 

Україно! Тебе я терпіти не можу,

Я тебе ненавиджу чуттями всіма,

Коли ти примітивна й на лубок похожа,

Коли думки на лобі у тебе нема.

 

Я люблю тебе іншу – коли ти бунтуєш,

Коли гнівом під кручі клекоче Дніпро,

Коли думаєш ти, коли бачиш і чуєш

І несеш од криниці вагоме відро.

 

Україно, мовчи! Україно, затихни!

Не така ти багата, щоб тратить слова.

Хай брехня твоє слово дугою не вигне,

Хай не вірить твій розум в убогі дива.

 

Україно! Яка в тебе мрія шалена!

Ти не кліпай очима на мрію чужу.

Притулися горбами й устами до мене,

Перетни в моїм серці криваву межу!

 

Ти здави моє серце своїми руками

І угледиш, що в ньому немає води.

Не сиди в пелюшках над чужими віками,

Але гордо крізь смерть до безсмертя іди!

                                           21.12.1961