Новини
Симоненко В. А. Цар Плаксій і Лоскотон / Василь Симоненко ; упорядкув. та передм. Л. Ліщинської ; обкл. Т. Кущ. – К. : Школа, 2007. – 175 с. : іл. – (Хрестоматія школяра).
БЕРЕГ ЧЕКАННЯ (С. 112)
Через душі, мов через вокзали,
Гуркотять состави почуттів…
Може, сподіватися зухвало,
Вірити і ждати – поготів.
Та не вірить я не маю змоги,
Обіймає сумніви огонь,
І червоним ліхтарем тривоги
Зупиняю поїзда твого.
І стою на березі чекання:
Що ти мені з гуркоту кричиш?
Станеш ти біля мого благання
Чи до інших станцій просвистиш?
27.10.1962
Симоненко В. А. Цар Плаксій і Лоскотон / Василь Симоненко ; упорядкув. та передм. Л. Ліщинської ; обкл. Т. Кущ. – К. : Школа, 2007. – 175 с. : іл. – (Хрестоматія школяра).
(С. 119)
Минуле не вернуть,
не виправить минуле,
Вчорашнє – ніби сон,
що випурхнув з очей.
Як луки навесні
ховаються під мулом,
Так вкриється воно
пластами днів, ночей.
Але воно живе –
забуте й незабуте,
А час не зупиняється,
а молодість біжить,
І миті жодної
не можна повернути,
Щоб заново,
по-іншому прожить.
29.11.1962
Симоненко В. А. Цар Плаксій і Лоскотон / Василь Симоненко ; упорядкув. та передм. Л. Ліщинської ; обкл. Т. Кущ. – К. : Школа, 2007. – 175 с. : іл. – (Хрестоматія школяра).
ПОМИЛКА (С. 119)
Помилялись не тільки люди,
Помилялись навіть святі.
Згадайте: Ісус від Іуди
Мав останній цілунок в житті.
Ми не святі, не боги, а значить,
Не варто втішати себе дарма.
Але, як твій промах
Лиш ворог бачить, –
Друзів у тебе нема!
29.11.1962
Симоненко В. А. Цар Плаксій і Лоскотон / Василь Симоненко ; упорядкув. та передм. Л. Ліщинської ; обкл. Т. Кущ. – К. : Школа, 2007. – 175 с. : іл. – (Хрестоматія школяра).
(С. 123)
Розвели нас дороги похмурі,
І немає жалю й гіркоти,
Тільки часом у тихій зажурі
Випливаєш з-за обрію ти.
Тільки часом у многоголосі,
В суєті поїздів і авто
Спалахне твоє біле волосся,
Сірі очі і каре пальто.
24.12.1962
Симоненко В. А. Цар Плаксій і Лоскотон / Василь Симоненко ; упорядкув. та передм. Л. Ліщинської ; обкл. Т. Кущ. – К. : Школа, 2007. – 175 с. : іл. – (Хрестоматія школяра).
ОДИНОКА МАТІР (С. 105-107)
Він мовчки впав.
Отерпли зорі строгі,
Страждання опустилось на лице,
І краяв темінь
Передсмертний стогін,
Безпомічний і гострий,
Мов ланцет.
Його вже не було.
А ненависть стожала
Мечами помсти рвалася у світ,
Бо поруч з ним
Прострелені лежали
Твоя любов,
Твої сімнадцять літ.
Життя тріумфувало у двобої,
Життя крізь смерть
Утвердило себе…
І стала ти
В сімнадцять літ вдовою,
Хоч наречений твій
Ще й не знайшов тебе.
Повзли роки.
Росло твоє чекання.
Печаль смоктала радощі твої,
І над твоїм
Розстріляним коханням
Скажено глузували солов’ї.
Та право материнства – за тобою!
І син в колисці пісню наслуха.
Хай вузьколобі звуть його ганьбою,
А лицеміри – пасинком гріха!
Нехай духовні покидьки
Й заброди
Байстрям, безбатченком
Назвуть твоє дитя!
Найтяжчий злочин –
Вкрасти у народу
Тобі довірене життя.
Мадонно мого часу!
Над тобою
Палають німби муки
І скорбот,
І подвиг твій,
Обпечений ганьбою,
Благословив розстріляний народ.
10.10.1962