Читаємо разом
Симоненко В. А. Зажинок : поезія, проза, ст., виступи, щоденник, листи, спогади про Василя Симоненка, літературознав. студії / Василь Симоненко ; упоряд. П. Жук, Т. Калиновська, В. Пахаренко [та ін.] ; обкл. Л. Коломієць. – Черкаси : Брама-Україна, 2011. – 535 с.
Текст читає лауреат всеукраїнського конкурсу читців Ярослав Литвин (С. 306)
Маленьке – не смішне,
Адже мале і зерно,
Що силу велетням і геніям несе.
Мале тоді смішне,
Коли воно мізерне,
Коли себе поставить над усе.
Але скажіть, хіба такого мало,
Хіба такі випадки не були,
Коли мале, як прапор, піднімали
І йшли за ним народи, мов осли?
І чи тоді мізерне та смішне
Не оберталось раптом у страшне?
19.09.1963
Симоненко В. А. Зажинок : поезія, проза, ст., виступи, щоденник, листи, спогади про Василя Симоненка, літературознав. студії / Василь Симоненко ; упоряд. П. Жук, Т. Калиновська, В. Пахаренко [та ін.] ; обкл. Л. Коломієць. – Черкаси : Брама-Україна, 2011. – 535 с.
(С. 247) Слухати
Текст читає лауреат всеукраїнського конкурсу читців Ярослав Литвин
Не лицемірити, не чванитись пихато,
Не дурачкам пускати в очі дим,
Не з мудрим виглядом зазубрені цитати
Вигукувати голосом худим, –
Я не цього бажаю, не папуга,
Щоб віддаватись цьому ремеслу.
Я хочу правді бути вічним другом
І ворогом одвічним злу.
04.11.1962
Симоненко В. А. Зажинок : поезія, проза, ст., виступи, щоденник, листи, спогади про Василя Симоненка, літературознав. студії / Василь Симоненко ; упоряд. П. Жук, Т. Калиновська, В. Пахаренко [та ін.] ; обкл. Л. Коломієць. – Черкаси : Брама-Україна, 2011. – 535 с.
(С. 196) Слухати
Текст читає лауреат всеукраїнського конкурсу читців Ярослав Литвин
Впало сонце в вечірню куряву.
Тиша виповзла за село.
Нашорошилось небо буряно
І погрозами загуло.
Ніч підходила з гуркотіннями,
Ніч несла божевілля й жах,
Плазувала потворними тінями
У нервово пружних кущах.
Ніч кричала мені, розтерзана,
Оперезана громом навхрест.
І у зойках її березових
Закипівся гучний протест.
Хмари дибились волохато,
Місяць в небі петляв, мов кіт,
Вихор всівся на сіру хату
І закручував стріху в зеніт.
…Та встає перламутровий ранок
Крізь холодний і злісний рев,
І проміння зализує рани
В закатованих ніччю дерев.
Безпорадні агонії злості,
Злість гармонії не порве!
Сонце ходить до нас не в гості –
Сонце з нами живе!
Вирина воно ранками з куряви,
На потрав’я витрушує пил,
І пливе, й ховрахів обурює,
Повне ніжності й повне сил.
16.01.1962
Симоненко В. А. Зажинок : поезія, проза, ст., виступи, щоденник, листи, спогади про Василя Симоненка, літературознав. студії / Василь Симоненко ; упоряд. П. Жук, Т. Калиновська, В. Пахаренко [та ін.] ; обкл. Л. Коломієць. – Черкаси : Брама-Україна, 2011. – 535 с.
ПРО ТЕБЕ (С. 55) Слухати
Текст читає лауреат всеукраїнського конкурсу читців Ярослав Литвин
Я дивлюся в твої перелякані очі,
Я тебе заголубить, запестити хочу.
Тільки знаю: не треба! Не треба!
Міг раніше я жить
І не думать про тебе.
Все вривалося в душу, в тривожне чоло –
Все на світі було,
Лиш тебе не було.
А тепер уже й світу, здається, нема –
Тільки ти залишилась сама.
Але я протестую, волаю: не треба!
Та не можу вже жить
І не думать про тебе.
17.12.1961
Симоненко В. А. Зажинок : поезія, проза, ст., виступи, щоденник, листи, спогади про Василя Симоненка, літературознав. студії / Василь Симоненко ; упоряд. П. Жук, Т. Калиновська, В. Пахаренко [та ін.] ; обкл. Л. Коломієць. – Черкаси : Брама-Україна, 2011. – 535 с.
СУПЕРНИКИ (С. 134-135) Слухати
Текст читає лауреат всеукраїнського конкурсу читців Ярослав Литвин
І
Вітер пісню співав стоголосо,
Але раптом в екстазі німім
Зупинивсь біля тебе і млосно
Зазітхав у волоссі твоїм.
І підслухали зорі і трави,
І підслухали ріки й мости,
Як шептав тобі вітер ласкаво:
«Я такої не бачив, як ти…
Хочеш – хмари для тебе розвію?
Хочеш – землю в дощах утоплю?
Тільки дай мені крихту надії,
Тільки тихо шепни – люблю…»
І хоч ти не сказала нічого,
Бо не слухала вітрових слів,
Він, забувши солодку знемогу,
Розганяти хмарки полетів.
А як глянуло сонце із неба
Через сині зіниці ніш,
Закохалося сонце у тебе,
Засіяло іще ясніш.
ІІ
Вітер в небі за хмарами гониться
І про тебе складає пісні,
Почалася у сонця безсонниця –
І подовшали раптом дні.
І обоє тобі заходились
Говорити у всякий час:
«Ми по вуха у тебе влюбились,
Усміхнися ж хоч раз до нас…»
ІІІ
Тож послухайте, сонце і вітре!
Перестаньте скиглить на мить!
Маю річ я до вас нехитру,
Ви послухайте, помовчіть.
Я б хотів, щоб мені ви сказали
Без брехні, без ридань і виття:
Скільки раз ви уже кохали
За своє безконечне життя?
У скількох у волоссі мліли,
У скількох іще будете мліть?
Ви всіх разом так не любили,
Як одну її треба любить!
Я для неї хмар не розвію
І дощами землі не заллю.
І хвалитись, як ви, не вмію,
Але я її дуже люблю.
Те, що кидали ви, як намисто,
Міліонам красунь до ніг,
Я в душі недоторкано чистим
Для одної для неї зберіг.
01.03.1961