Читаємо разом
Симоненко В. А. Цар Плаксій і Лоскотон / Василь Симоненко ; упорядкув. та передм. Л. Ліщинської ; обкл.
Т. Кущ. – К. : Школа, 2007. – 175 с. : іл. – (Хрестоматія школяра). (С. 88-89)
Текст читає лауреат всеукраїнського конкурсу читців Ярослав Литвин
Дотліває холод мій у ватрі,
Я один замріяний іду…
Ми тоді зустрілися в театрі,
На гальорці в третьому ряду.
І не вірю, що мені здалося,
Бо напевно знаю – так було:
То не скрипка кликала – волосся,
Що тобі спадало на чоло.
Тишина хиталася велично,
Ніжні струни квилили внизу –
Тож було і солодко й незвично
У твоїх очах читать грозу.
А коли виходили із залу
З думами про вічне і земне,
Довго ти під ліхтарем стояла
І чекала, радісна, мене.
Ми ішли через блакитне місто,
Мовчки зупинились на мосту.
Ти була така прозора й чиста,
Я не смів порушить чистоту.
Тільки досі знаю: не здалося,
Так і залишилось, як було, –
То не скрипка кличе, а волосся,
Що тобі спадає на чоло.
Дотліває холод мій у ватрі,
Біля мосту стишую ходу…
Часто жду тебе я у театрі
На гальорці в третьому ряду…
15.10.1961
Симоненко В. А. Цар Плаксій і Лоскотон / Василь Симоненко ; упорядкув. та передм. Л. Ліщинської ; обкл.
Т. Кущ. – К. : Школа, 2007. – 175 с. : іл. – (Хрестоматія школяра).
МОРЕ РАДОСТІ (С. 87) 640 480 text=
Текст читає лауреат всеукраїнського конкурсу читців Ярослав Литвин
Я із надій будую човен,
І вже немовби наяву
З тобою, ніжний, срібномовен,
По морю радості пливу.
І гомонять навколо хвилі,
З бортів човна змивають мох,
І ми з тобою вже не в силі
Буть нещасливими удвох.
І ти ясна, і я прозорий,
І душі наші мов пісні,
І світ великий, неозорий
Належить нам – тобі й мені.
О море радості безкрає,
Чи я тебе перепливу?
Якби того, що в мріях маю,
Хоч краплю мати наяву.
9.03.1961
Симоненко В. А. Цар Плаксій і Лоскотон / Василь Симоненко ; упорядкув. та передм. Л. Ліщинської ; обкл.
Т. Кущ. – К. : Школа, 2007. – 175 с. : іл. – (Хрестоматія школяра).
(С. 85-86) 640 480 text=
Текст читає лауреат всеукраїнського конкурсу читців Ярослав Литвин
***
Є в коханні і будні і свята,
Є у ньому і радість і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.
І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка
У тумані тривожних дум.
Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.
Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів – любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.
У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
– Ненаглядна, злюща, чудова,
– Я без тебе не можу жить!..
22.11.1961
Симоненко В. А. Цар Плаксій і Лоскотон / Василь Симоненко ; упорядкув. та передм. Л. Ліщинської ; обкл.
Т. Кущ. – К. : Школа, 2007. – 175 с. : іл. – (Хрестоматія школяра).
(С. 83-84) 640 480 text=
Текст читає лауреат всеукраїнського конкурсу читців Ярослав Литвин
***
Україно, п’ю твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів, і повстань.
Україно! Ти для мене – диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік.
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю –
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!
Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір’ю побуть на самоті.
Рідко, нене, згадую про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти втекли на небо,
Ходить їх до біса по землі.
Бачиш: з ними щогодини б’юся,
Чуєш – битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?
Україно! Ти – моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи – все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.
26.12.1961
Симоненко В. А. Цар Плаксій і Лоскотон / Василь Симоненко ; упорядкув. та передм. Л. Ліщинської ; обкл.
Т. Кущ. – К. : Школа, 2007. – 175 с. : іл. – (Хрестоматія школяра).
(С. 81-82) 640 480 text=
Текст читає лауреат всеукраїнського конкурсу читців Ярослав Литвин
***
Стільки в тебе очей,
стільки рук і мозолів,
стільки крапель в Дніпрі
і у небі зірок.
Ти не падав од вітру,
з біди не безволів,
не насунув на душу
ганьби козирок.
Не шукав я до тебе
ні стежки, ні броду,
бо від тебе узбіччям
ніколи не брів –
я для тебе горів,
український народе,
тільки, мабуть,
не дуже яскраво
горів.
Тільки, мабуть, не міг,
як болід, спалахнути,
щоб осяяти думкою
твій небозвід,
щоб устать, ніби зірка,
сіянням окута
твоїх подвигів гордих
й незлічених бід.
Скромна праця моя –
то не пишна окраса,
але в тому, їй-богу,
не бачу біди –
щось у мене було
і від діда Тараса,
і від прадіда –
Сковороди.
Не шукаю до тебе
ні стежки, ні броду –
ти у грудях моїх,
у чолі і в руках.
Упаду я зорею,
мій вічний народе,
на трагічний і довгий
Чумацький твій шлях.
14.12.1961