Читаємо разом
Симоненко В. А. Зажинок : поезія, проза, ст., виступи, щоденник, листи, спогади про Василя Симоненка, літературознав. студії / Василь Симоненко ; упоряд. П. Жук, Т. Калиновська, В. Пахаренко [та ін.] ; обкл. Л. Коломієць. – Черкаси : Брама-Україна, 2011. – 535 с. (С. 114)
Текст читає лауреат всеукраїнського конкурсу читців Ярослав Литвин
Я і в думці обняти тебе не посмію,
А не те, щоб рукою торкнутися смів.
Я люблю тебе просто – отак, без надії,
Без тужливих зітхань і без клятвених слів.
Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе,
Захмеліть, одуріти від твого тепла.
Я кохаю тебе. Мені більше не треба,
Адже й так ти мені стільки щастя дала.
21-22.04.1960
Симоненко В. А. Зажинок : поезія, проза, ст., виступи, щоденник, листи, спогади про Василя Симоненка, літературознав. студії / Василь Симоненко ; упоряд. П. Жук, Т. Калиновська, В. Пахаренко [та ін.] ; обкл. Л. Коломієць. – Черкаси : Брама-Україна, 2011. – 535 с.
КРИВДА (С. 101-102) Слухати
Новела
Текст читає лауреат всеукраїнського конкурсу читців Ярослав Литвин
У Івася немає тата.
Не питайте тільки, чому
Лиш від матері ласку знати
Довелося хлопчині цьому.
Він росте, як і інші діти,
І вистрибує, як усі.
Любить босим прогоготіти
По ранковій колючій росі.
Любить квіти на луках рвати,
Майструвати лука в лозі.
По городу галопом промчати
На обуреній, гнівній козі.
Але в грудях жаринка стука,
Є завітне в Івася одно –
Хоче він, щоб узяв за руку
І повів його тато в кіно.
Ну, нехай би смикнув за вухо,
Хай нагримав би раз чи два, –
Все одно він би тата слухав
І ловив би його слова…
Раз Івась на толоці грався,
Раптом глянув – сусіда йде.
– Ти пустуєш тута, – озвався, –
А тебе дома батько жде…
Біг Івасик, немов на свято,
І вибрикував, як лоша,
І, напевне, була у п’ятах
Пелюсткова його душа.
На порозі закляк винувато,
Але в хаті – мама сама.
– Дядько кажуть, приїхав тато,
Тільки чому ж його нема?
Раптом стало Івасю стидно,
Раптом Хлопець увесь поблід –
Догадався, чому єхидно
Захіхікав сусіда вслід.
Він допізна сидів у коноплях,
Мов уперше вступив у гидь,
З оченят, від плачу промоклих,
Рукавом витирав блакить.
А вночі шугнув через грядку,
Де сусідів паркан стирчав,
Вибив шибку одну з рогатки
І додому спати помчав…
Бо ж немає тим іншої кари,
Хто дотепи свої в іржі
Заганяє бездумно у рани,
У болючі рани чужі…
14.08.1958
Симоненко В. А. Зажинок : поезія, проза, ст., виступи, щоденник, листи, спогади про Василя Симоненка, літературознав. студії / Василь Симоненко ; упоряд. П. Жук, Т. Калиновська, В. Пахаренко [та ін.] ; обкл. Л. Коломієць. – Черкаси : Брама-Україна, 2011. – 535 с.
РОВЕСНИКАМ (С.99) Слухати
Текст читає лауреат всеукраїнського конкурсу читців Ярослав Литвин
Ми в світ прийшли успадкувати славу,
Діла, і думи, й чесні мозолі,
Батьків велику полум’яну справу,
Що захистила правду на землі.
Нам не дрімать на тихому причалі,
Не виливать в кімнатній тишині
Свої дрібненькі втіхи і печалі
В меланхолійні вірші і пісні.
Нехай серця не знають супокою,
Хай обганяють мрії часу біг,
І наша юність буде хай такою,
Щоб їй ніхто не заздрити не міг!
22.06.1958
Симоненко В. А. Зажинок : поезія, проза, ст., виступи, щоденник, листи, спогади про Василя Симоненка, літературознав. студії / Василь Симоненко ; упоряд. П. Жук, Т. Калиновська, В. Пахаренко [та ін.] ; обкл. Л. Коломієць. – Черкаси : Брама-Україна, 2011. – 535 с.
ВОНА ПРИЙШЛА (С.85) Слухати
Текст читає лауреат всеукраїнського конкурсу читців Ярослав Литвин
Вона прийшла, непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана –
Ну як мене за нею не піти?
14.11.1956
Симоненко В. А. Зажинок : поезія, проза, ст., виступи, щоденник, листи, спогади про Василя Симоненка, літературознав. студії / Василь Симоненко ; упоряд. П. Жук, Т. Калиновська, В. Пахаренко [та ін.] ; обкл. Л. Коломієць. – Черкаси : Брама-Україна, 2011. – 535 с.
(С. 84) Слухати
Текст читає лауреат всеукраїнського конкурсу читців Ярослав Литвин
Не бажаю я нічого, хочу тільки одного:
Стуку серця дорогого біля серденька мого.
Хай мене, немов пилину, носить доля по землі,
Подаруй мені хвилину – і забудуться жалі.
І минуле зло розтане, ніби привиди сумні,
І лице твоє кохане буде сяяти мені.
09.11.1956