В середині грудня 1835 року, захворівши, Михайло Максимович відмовляється від ректорства, а в 1840 році – від викладацької праці в університеті. У 1847 році він звільняється з університету і повертається до батька й сестри, які жили на хуторі Михайлова гора. Проте наукову роботу не припиняє. Виїжджає для роботи в архівах та бібліотеках до Москви, Петербурга, Києва, публікує багато історичних праць.
30 квітня 1853 року Михайло Максимович одружується зі своєю золотоніською сусідкою Марією Товбичевою. Марія Максимович – гарна на вроду, тендітна, з вишуканим смаком, музично обдарована – ощасливила останні 20 років життя видатного вченого.
Михайло Максимович підтримував творчі й особисті зв’язки з багатьма видатними діячами культури: Т. Шевченком, Г. Квіткою-Основ’яненком, М. Костомаровим, О. Пушкіним, М. Гоголем, М. Щепкіним, В. Бєлінським, А. Міцкевичем та ін. Бере участь у наукових дискусіях, заперечує норманську теорію походження Русі-України, розвінчує погодінську теорію, за якою Україна – це лише Південь Росії, її «окраїна». 1856 року публікує на цю тему «Філологічні листи до М. Погодіна», у яких захищає самобутність українського народу, його культури та мови.
Дякуючи Михайлу Максимовичу, світ побачили три видання альманах «Киевлянин», подальші свої творчі задуми вчений втілив у наступному редагованому ним альманасі «Украинец», який став, певною мірою, спадкоємцем «Киевлянина». У 1859 році вийшов його перший номер, де було вміщено багато матеріалів з історії України.
Того ж року на хутір Михайлова Гора приїжджає Т.Шевченко.У Максимовича він писав багато, добре, на повну силу.
Під зеленим шатром старовинного дуба Шевченко написав поему “Марія”, присвячену дружині Максимовича – Марії Василівні. Першими слухачами були Максимовичі.
Збереглися мальовані олівцем портрети Максимовича та його дружини роботи Шевченка. На них дати, написані його ж рукою, –“19 червня 1859 р.” і “22 червня 1859 р.”.
Тут побував і М.В. Гоголь. Вид місцевої дерев'яної Успенської церкви, збудованої за переказами з козацьких чайок, і почута ним розповідь. про панночку-відьму, яка ніби-то ще за козацьких часів жила в цьому селі, надихнули письменника на написання повісті «Вій»
Старожили розповідають, що церква, в якій за сюжетом «Вія» Хома малював магічне коло, проіснувала аж до другої половини минулого століття. А на сільському кладовищі, на якому є поховання, яким під 300 років і більше, є місце, де стоїть великий чорний валун. Є версія, що тут і похована та сама панночка.
Переглянути мультфільм «Вій» за повістю М. В. Гоголя можна ТУТ
