Михайло Олександрович цікавився багатьма науками. Його розвідки торували шлях до національного самоусвідомлення іншим поколінням українських вчених.
Цікавим є «Краткій букваръ» Михайла Максимовича.
Визнанням наукових та громадських заслуг Максимовича стає обрання його дійсним членом Імператорського Московського товариства дослідників природи (1829), Московського товариства любителів російської словесності (1833), Російського товариства любителів історії та старожитностей російських (1834), Комітету з розшуку і збереження старожитностей у м. Києві (1855), Одеського товариства історії та старожитностей (1839), комітетів акліматизації тварин і рослин при Московському товаристві сільського господарства (1858), Московського археологічного товариства (1865). Крім того, він був обраний дійсним членом Імператорського товариства любителів і шанувальників природознавства, антропології та етнографії (1870), почесним членом Полтавського губернського статистичного комітету, Київської духовної академії та Університету св. Володимира (1869). На честь 50-літнього ювілею літературної та наукової діяльності Михайло Олександрович був обраний Університетом св. Володимира доктором слов'яноруської філології, а також почесним членом Київського товариства дослідників природи, московського та Новоросійського університетів. За свою службову діяльність Максимович у 1839 році був нагороджений орденом св. Володимира 4-го ступеня.
Михайло Максимович помер 10 листопада 1873 р. Похований на Михайловій Горі.
Він по праву належить до числа найвизначніших українських мислителів і подвижників вітчизнянної науки.
…Як і три століття тому, у Богуславці (колишньому хуторі Тимківщина) тягне до сонця свою могутню крону липа Максимовича. На місці ж садиби його бабусі по матері споруджено пам’ятний знак. У місцевій школі є чудовий музей Михайла Олександровича. Основа його колекції — археологічні знахідки з місця колишньої садиби Тимківських, фотоматеріали з Прохорівки Канівського району, де помер і похований учений, репродукції робіт Тараса Шевченка.