Сучасники С. О. Єфремова відзначали його високу професійну майстерність і щиру вдачу, зауважували, що навряд чи знайдеться хоч одна подія в українському житті, котра не знайшла б відгуку в серці цього публіциста.
Публікації Сергія Олександровича привертали до себе увагу читачів ще й іншим — гарною українською літературною мовою, частим використанням народних висловів, прислів'їв, приказок. Щирість, виразність, послідовність та ерудованість робили їх цікавими для читачів, особливо для українського вчительства, яке за допомогою автора знаходило відповіді на ті питання, що висувало перед ним саме життя.
С.О. Єфремов вважав за необхідне відзначити у своїх публікаціях заслуги певних осіб у русі за національну школу, за встановлення національних засад в окремих галузях, оцінити їхню діяльність з огляду на той внесок у загальну національну справу, який вони зробили.
Під впливом громадського піднесення 1905 року він стає одним із засновників Української демократичної партії, разом із друзями-однодумцями Є. Чикаленком, М. Павловським, Ф. Матушевським, А. Ніковським засновує газету «Рада», фінансове плече якій підставляє В. Симиренко.
Ставлячи своїм ближчим завданням «служити злободенним громадським і політичним інтересам України», газета залучає до співпраці В. Винниченка, Д. Дорошенка, Б. Грінченка, М. Старицьку-Черняхівську, О. Олеся, М. Левицького, С. Васильченка. Та недовго «Рада» була речником і дзеркалом українського життя. «З великим жалем на серці» вона з кінця 1910 р. мусила припинити своє існування.
В. Винниченко
Д. Дорошенко
Б. Грінченко
М. Старицька-Черняхівська
О. Олесь
М. Левицький
С. Васильченко
За гострі публіцистичні виступи й громадсько-політичну діяльність Сергій Єфремов двічі був заарештований царською жандармерією.