Вдень над морем літали ворожі літаки, тому перевозити поранених доводилося вночі. Проте одного разу ніяк не можна було баритися, бо у наших бійців закінчувалися бойові припаси.
Вирушив катер вранці. Спокійно в морі. «Може, пронесе», – подумали моряки. Аж ні. В небі з’явилися спочатку розвідувальний літак, а потім – три літаки-бомбовози, які почали скидати бомби прямо на катер.
Катер підняло, наче він сам поліз угору на водяну кручу. Потім гримнуло, і від катера не залишилося нічого. Загинув і товариш моряка. Бомбовози літали над морем, вишукуючи, чи не залишилось когось у живих. Угледівши людину, сипонули з кулемета чергою куль. Проте моряка не вбили, а лише поранили в руку. Щоб легше було пливти, він зняв з себе одяг, обв’язав тільняшкою голову від сонця, як чалмою, бо міг же бути і сонячний удар від перегріву. І в ту ж мить щось раптом упало йому на голову. Щось важкеньке, але не камінь, не дерево, щось м’яке. Моряк мотнув головою. З голови скотилася … чайка! Вона була поранена – її черкнув осколочок. У відчаї пташка перемогла страх перед людиною й, рятуючись, упала на той острівець, що побачила, тобто на голову моряка. Той здоровою рукою посадив її на чалму з тільняшки, наче в гніздечко, і поплив далі. Коли здорова рука стомлювалась, моряк обережно забирав чайку з голови, лягав на спину, і клав її собі на груди.
Багато часу знаходився моряк з пораненою пташкою в морі, аж поки з берега його не помітили і напівживого переправили до госпіталю. Довго відходив моряк від ран, аж поки одного разу санітарка не принесла до нього чайку. Моряк дуже зрадів, наче побачив живу людину.
Чайку в госпіталі полюбили всі. Поранені бійці ловили для неї жучків, мурашок, мух, рибку. Дуже раділи, коли вона заходила до свого пораненого товариша у палату. Невдовзі одужав і моряк. Він знову пішов на фронт. Та чаєчка все приходила до нього в палату і стурбовано шукала свого рятівника. А потім … А от що було потім, ви дізнаєтесь, прочитавши це оповідання.