Творчість Миколи Гоголя
Микола Гоголь став першим українським письменником, визнаним авторитетом і класиком російської літератури, що подарував світу такі безсмертні твори, як «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Вій», «Мертві душі», «Ревізор», «Ніс», «Тарас Бульба». Всі ці твори й донині популярні в багатьох країнах світу: за ними знімають кінофільми та мультфільми, ставлять спектаклі. Твори М. Гоголя є важливим джерелом української етнографії для вивчення життя і побуту українців у першій половині ХІХ століття. Незважаючи на те, що Петербург був однією з ключових тем у творчості великого письменника, перше місце в ній належить саме українській дійсності, звичаям, фольклору та історії. Ніхто ні до, ні після Миколи Гоголя так широко, психологічно переконливо, яскраво й захопливо не висвітлював українське життя російською мовою, знайомлячи з ним сотні мільйонів читачів по всьому світу.
«Вечори на хуторі біля Диканьки»
Із збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки» розпочалося справжнє визнання таланту Миколи Васильовича Гоголя. Ця книга дивувала й захоплювала читачів і шанувальників творчості письменника, викликала заздрощі в його менш талановитих колег. О. Пушкін відразу підтримав М. Гоголя, вказавши на «жвавість опису» в збірці, «свіжі картини української природи», «простодушну й заодно лукаву веселість». У «Вечорах…» яскраво виявилася глибока любов Миколи Гоголя до України, рідного народу з його широкою душею, завзятістю до роботи, невичерпним оптимізмом.
Збірник «Вечори на Хуторі біля Диканьки» має дві частини, кожна з яких складається з чотирьох повістей і має окрему передмову. До першої частини входять такі оповідання: «Сорочинський ярмарок», «Вечір напередодні Івана Купала», «Травнева ніч, або Утоплена», «Пропала грамота». До другої частини – «Ніч перед Різдвом», «Страшна помста», «Іван Федорович Шпонька і його тітонька», «Зачароване місце».
Сам М. Гоголь вважав збірник світлим і святковим та порівнював його з грою, з величезним ярмарком нестримних почуттів, де злі пристрасті вгамовуються світлими, радість долає горе, а сміх, веселощі й натхнення перемагають смуток і зневіру.
Вже на сторінках передмов письменник знайомить читачів із гостинним хазяїном вечорниць, збирачем цікавих історій та їх уявним видавцем – пасічником Рудим Паньком, який запрошує відвідати Диканьку. В той час, про який розповідав М. Гоголь, Диканька була невеличким українським хутором із побіленими хатками-мазанками, критими соломою, де в кожному дворі стояв колодязь із журавлем, а подвір’я було огороджене тином.
Мабуть, десь там, якщо пройти тими гоголівськими шляхами, можна натрапити на ті вузенькі вулички, якими блукав, сумуючи за Оксаною, коваль Вакула, – персонаж повісті Миколи Гоголя «Ніч перед Різдвом».
«Ніч перед Різдвом» – сама ця фраза якась чарівна! Вона відразу викликає в уяві зимові снігові пейзажі, залиті загадковим світлом місяця. У темно-синьому небі горить різдвяна зоря, в блискучому снігу потопають маленькі хатинки, а в них горять теплим світлом вікна. Весь люд готується зустрічати найсвітліше та найдобріше свято – Різдво. Тож, мабуть, недаремно наш великий земляк обрав цю прекрасну пору та майстерно відтворив у повісті дух святковості, загадковості та очікування чогось прекрасного. Гоголева «Ніч перед Різдвом» схожа на казку (сам письменник назвав її «казковою повістю»), але від казки її відрізняє поєднання фантастики з реальністю.
У повісті описаний Святвечір – вечір напередодні Різдва. Згідно з Біблією, Різдво знаменує появу на світ Ісуса Христа. У народі з давніх часів Святвечір вважався магічним часом, коли відбувалося зародження іншої, невідомої форми життя, а всьому новому й невідомому люди завжди приписують надзвичайні властивості. Окрім того, вважалося, що в цей вечір звичайні предмети наділяються чарівною силою, і з найбільшою повнотою проявляє себе нечиста сила. Тому не випадково і М. Гоголь зображує саме в цю ніч появу відьми та чорта на небі та викрадення останнім місяця.