Змучений і приголомшений усім пережитим за останні роки, М. Гоголь від’їжджає зі своїм давнім другом О. Данилевським за кордон, щоб відпочити й розважитися. Незважаючи на негаразди, він продовжував бадьоро дивитися на майбутню життєву дорогу. Пройшли якихось два-три місяці, й Микола Васильович відчув себе дуже віддаленим від колишніх турбот і прикростей. За кордоном у ньому прокинулася любов до залишеної Батьківщини, кожна згадка про яку стала тепер для нього неймовірно дорогою. Але гіркі спогади всього пережитого в кращий період життя не могли швидко забутися, тому навіть у найзадушевніших його зізнаннях, поряд із натхненними, захопленими гімнами Україні, проривалися крики невдоволення нею, часом надто жорстокі за своєю різкістю.
М. Гоголь із захватом новачка поспішав насолодитися незвіданими враженнями, переїжджаючи з однієї країни в іншу. Він відвідав Німеччину, Іспанію, Францію. Деякий час Микола Васильович жив у Парижі, де працював над «Мертвими душами». «Париж якраз підходить тим, хто хоче скинути з себе втому і 7-8 років», – казав він. Хоча про Париж митець не особливо любив говорити, але тут йому було дуже легко та спокійно. Проте це щастя скоро обірвалося: в 1837 році він одержав звістку про загибель на дуелі О. Пушкіна. В цей час на М. Гоголя не можна було дивитися: він нічого не їв і кинув писати. Друзі та знайомі не впізнавали його, таким він не був ніколи. Тоді Миколу Васильовича врятувала думка про написання «Мертвих душ», які стали для нього заповітом О. Пушкіна. Свою клятву Олександру Сергійовичу він не міг порушити. Через силу М. Гоголь знову взявся за перо, почав писати, тим більше, що після його смерті він усвідомив, що долю поета в Росії не можна передбачити, й ніхто не знає, скільки йому відпущено часу. Водночас письменник сумував, неодноразово хотів усе покинути й поїхати невідомо куди – навіть до чорта, але, дякувати Богу, поїхав тоді до Риму.
У результаті М. Гоголь надовго оселяється в Італії, яку називає «другою Батьківщиною». Саме в Римі він почав потроху відновлюватися й набиратися сил та життєвої енергії. Це місто давніх храмів і закоханих Микола Васильович полюбив назавжди. Не випадково, із 12 років, проведених за кордоном, 10 років М. Гоголь прожив у Римі. Дива італійської природи та мистецтва, оригінальність Риму, спосіб життя – все це дуже не схоже на всі банальні речі, які доводилось бачити письменнику до цього. В Італії М. Гоголь по-справжньому насолоджувався життям: гуляв вузькими вуличками міста, сидів на площі біля собору Святого Петра, блукав Колізеєм, поступово повертаючись до життя. Тут, у Римі, він знову почав малювати, вчив італійську мову, запрошував до себе друзів, щоб пригостити їх своєю улюбленою стравою – макаронами з козячим молоком, в яке він додавав трохи рому. Цю страву він називав «гоголем-моголем» і часто, сміючись, говорив: «Гоголь любить гоголь-моголь».
Єдине прижиттєве фото М. В. Гоголя, зроблене під час його перебування в Римі