: Опубліковано: 26 жовтня 2020

Історичний екскурс для учнів 7 – 9 класів

Черговий випуск історичного екскурсу продовжить знайомити вас із архітектурними пам’ятками міста, зведеними в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. В цей період місто збагатилося ошатними приміщеннями світських учбових закладів, церковно-приходських шкіл, новими будівлями громадського призначення, приватних магазинів та житловими спорудами.

Серед них:

жіноча гімназія;
єврейська гімназія;
рибні ряди;
комплекс Ш. Школьнікова;
будинок А. Скловського;
будинок Н. Верлінського.

Жіноча гімназія

Адреса: вул. Смілянська, буд. № 33

Громадськість міста тривалий час домагалася відкриття середнього навчального закладу для дівчат і неодноразово зверталася з цього приводу до влади. Нарешті, в 1902 році, міністерська, тобто казенна жіноча гімназія в Черкасах відкрилася. Знаходилась вона спочатку в двох найманих будинках, що належали власниці приватного жіночого училища пані Ю.А. Летц.

У той же час, на прохання міської думи, Владислав Городецький виконав проект нового приміщення для новоствореної жіночої гімназії. 1903 року його розглянула педагогічна рада закладу, яка зазначила, зокрема, що «…без сумніву, естетичний бік взятий до уваги при укладенні проекту», і що «можна було б подавати проект будинку менш гарного, але навчальний заклад не повинен являти собою якусь коробку або бути схожим на казарми: чим він красивіший, тим краще, і якщо місто не шкодує коштів на спорудження такого будинку, то це робить йому честь».

Під час втілення проекту будівлі, задуманої в класичних традиціях, В. Городецький часто приїздив у Черкаси, здійснюючи авторський нагляд за будівництвом. Усе, що задумав архітектор, будівничі виконали якісно та ретельно. Тож гімназичний будинок став окрасою тодішніх Черкас і до наших днів не втратив своєї ошатності.

Приміщення було зведене в 1903-05 рр. і коштувало місту фантастичної на той час суми – 83 тисячі рублів. Жіноча гімназія стала першою будівлею Черкас у стилі модерн. І хоча вона була побудована в строгих класичних традиціях, все ж проступає тут вплив нової епохи. В той час у цивільне будівництво впроваджувався залізобетон і залізобетонні конструкції, металеві урочисті сходи з фігурними металевими перилами. В їх оздобленні присутні орнаменти з рослинних елементів та пелюсткоподібні розетки, які особливо приваблювали архітектора Городецького.

Фахівці того часу так писали про будинок жіночої гімназії в Черкасах: «...оригінальний, незвичайний не тільки в Черкасах. План і фасад, оздоблений елементами класичних історичних стилів, поданих так само, як і в Києві, сміливо й енергійно в дусі стилю модерн – без усяких поправок на провінцію». Модернізм будинку полягав у незвичайному, нетрадиційно розробленому В. Городецьким плані, в сміливому використанні й поєднанні декоративних елементів, у гірляндочках, напнутих на плоскі пілястри, в діагонально розкреслених шибках великих вікон.

У плані – приміщення клиноподібної форми. Незвичайне розташування Г-подібного об'єму споруди дозволило архітектору створити невелику площу перед головним входом, який він розмістив у внутрішньому куті будівлі.

Споруда викликає зацікавленість своїм оригінальним плановим рішенням, застосуванням у прольоті великих конструкцій перекриття, використанням нових будівельних матеріалів. Будинок побудовано на залізобетонному фундаменті, під залізним дахом. Вікна прямокутної форми, двері різьблені. Розмір будинку 75,0 х 25,0 х 10,0 м.

Вперше поріг нової жіночої міністерської гімназії 360 юних міщанок переступили в грудні 1905 року. Навчатися в закладі могла собі дозволити лише багата еліта тодішніх Черкас. Виховання тут було класичне, в усьому дотримувались тону великосвітського суспільства. Дівчат вчили, як стати «баринями». Начальником жіночої гімназії та директором гімназії чоловічої був Олександр Леплинський. Спільними з чоловічою гімназією були і деякі викладачі. Одним із них був Іван Чуприна, який 1911 року переміг на виборах до міської думи. Але, крім чоловіків, до викладацького складу жіночої гімназії входили і жінки. За словами Степана Нехорошева, більшість із них були випускницями інститутів благородних дівиць. «Вони дружили в інституті з юними княжнами, графинями, танцювали на своїх балах із великими князями», – пише автор спогадів. «Це – найвищий «бомонд» Черкас і повіту. Своє «я» вони передавали й своїм вихованкам. Гірке горе офіцерові, якщо його дружина з казенної жіночої гімназії...». Втім, докір С. Нехорошева не стільки самій гімназії, скільки загалом елітній освіті. «Гімназистки ні до якої праці не придатні, вони нічого не вміють робити» – пише він. «Після революції 1917 року ці дворянки не могли навіть зварити картоплю й гинули, як мухи. Я знав декілька багатих дворянських родин, які, залишившись без прислуги та коштів, вимирали, всіма покинуті».

Більше про освіту в дореволюційних Черкасах читайте тут.

Гімназія знаходилась у цьому приміщенні до 1914 року. Під час Першої світової війни тут був госпіталь, а з 1919 року – міська середня школа. В 1936 році тут відкрили Палац піонерів. Основними напрямками його роботи були: спортивні та стрілецькі гуртки, технічна творчість, хореографія.

Відносно мирне життя минуло швидко, і почалася Друга світова війна. В серпні 1943 року йшли бойові дії за звільнення міста від нацистських загарбників. Палац окупанти перетворили на опорний пункт, лобовим штурмом взяти його було неможливо. Командування приймає рішення: послати саперів, «зняти» вартових, закласти вибухівку і нехай будівля разом із ворогом летить у повітря. Але старший лейтенант, начальник хімічної служби 861-го стрілецького полку 294-ої стрілецької дивізії Вахтанг Чіковані звернувся до командування з проханням не підривати споруду. Йому потрібно було 20 добровольців для того, аби звільнити її від загарбників. Добровольці знайшлись: безшумно «знявши» вартових, увірвались до будівлі й зав’язали з ворогом рукопашний бій. Вчасно прийшла допомога, і приміщення було звільнене. На фасаді будинку в 1967 році встановлена меморіальна дошка (скульптора С.І. Грабовський, архітектора Ю.Ф. Сомікова) з бронзовим барельєфом Вахтанга Чіковані, яка засвідчує подвиг воїна (скульптор – С.І. Грабовський, архітектор – Ю.Ф. Соміков).

Більше про Вахтанга Чіковані можна дізнатися тут.

Після звільнення міста в будівлі була середня школа № 4. І лише в кінці 1960-х pp. Палац піонерів знову переходить у своє довоєнне приміщення.

У січні 1985 р. закінчилось будівництво нової триповерхової прибудови, яка півкільцем оповила будівлю, вдало поєднавшись із нею в архітектурному ансамблі.

Нині тут знаходиться міський Центр дитячої та юнацької творчості.

Дивно, але факт, у будівлі все збереглося в такому вигляді, як було за часів, коли тут була гімназія. Нині неможливо уявити наше місто без цієї архітектурної пам'ятки.

Єврейська гімназія

Адреса: вул. Хрещатик, буд. № 214

Єврейську гімназію збудували на початку ХХ ст. (в 1910-х роках). Будівлі приписують певні риси архітектурного стилю В. Городецького. Однак жодних документальних згадок і підтверджень цьому немає.

Розкішна двоповерхова споруда побудована з використанням елементів стилю бароко. На фасаді присутні графічні декоративні складові, другий поверх прикрашають арочні вікна.

Після революції 1917 року гімназія була закрита. За радянської влади будівля використовувалась державними та партійними установами.

В 1988 році приміщення передали Черкаській художній школі, яка нині носить ім’я заслуженого художника України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Данила Нарбута. Він довгий час жив і працював у місті та брав активну участь у його культурному і громадському житті.

Більше про митця можна дізнатися тут та тут.

Рибні ряди

Адреса: вул. Остафія Дашковича, буд. № 24

Черкаси з давніх-давен були розвинутим торговельним центром. Тут постійно збиралися гучні традиційні та святкові ярмарки. В Черкаси з’їжджалися торговці не лише з України, а й з-за кордону. Квартал між вулицями Хрещатик, О. Дашковича, Т. Шевченка та Б. Вишневецького був Михайлівським базаром. Торгували тут городиною, м’ясом та дніпровською рибою. Напевно, тут були торговельні споруди, очевидно, дерев’яні. В 1908 році міська дума, як і в багатьох губернських містах, вирішила звести цегляні торгові м’ясні та рибні ряди. Відразу і замовила їх проект в архітектора. За деякими припущеннями, вважається, що автором їх був Владислав Городецький. Проте науковці зазначають, що це –надто несерйозна для Городецького справа. Документів, що всіх розсудять, немає.

Будівля зведена в 1909 році в стилі модерн. Капітальна споруда мала глибокі погреби (взимку в них завозили лід, аби влітку заморожувати продукти), побутові кімнати для продавців, приміщення для зберігання інвентаря та кімнати господарського призначення. Павільйони були головною складовою комплексу міського ринку. На жаль, м’ясні ряди до наших днів не збереглися.

Звичайно, ця будівля – не особняк грабаря або прибутковий будинок купця, та для простих черкащан, що жили століття тому, вона мала більше значення, ніж будинок міської думи. І навіть, незважаючи на свій міщанський колорит, ця споруда, однозначно, не заслуговує такого ставлення, яке є до неї зараз. Залишки будівлі розташовані в центрі міста на вулиці Остафія Дашковича, всередині території четвертого корпусу Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького, який використовує їх як господарські та підсобні приміщення. На жаль, нині пам’ятка архітектури та історії стала жертвою вуличного графіті та недбалості чиновників.

Більше про Рибні ряди дізнавайтеся тут:

Комплекс Ш. Школьнікова

Адреса: вул. Хрещатик, буд. № 187, 189, 191

Комплекс із трьох старовинних будинків, що знаходиться навпроти дитячого парку на вулиці Хрещатик, досі зберігає свої таємниці.

Історики вважають власником цих будинків підприємця та єврейського купця першої гільдії Ш. Школьнікова. Чим він займався, достеменно не відомо. Є відомості, що в будинку Белахова Школьніков брав в оренду частину першого поверху. Там він відкрив завод (напевно, тоді це називали так) із виробництва мінеральної води та сітра. Можливо, – це був не єдиний бізнес купця.

На фронтоні головного будинку видніються лише дві цифри – «18…», тож встановити точний рік його спорудження неможливо. Головний будинок з’єднується боковими арками з двома іншими, один – 1901 року будівництва, а другий – 1909. Споруджені вони в стилі пізнього модерну, з елементами неоренесансну та еклектизму. На фронтоні, окрім дати закінчення будівництва, видно й вензелі власника, вони ж зазначені й на інкрустованих бокових дверях, що збереглися дотепер. Верхня частина споруди, що лежить на колонах, має орнаментальні фризи та карнизи, а фронтон будівлі вирізняється плавністю та гармонійністю форм.

До 1916 року тут мешкала родина самого купця. Є припущення, що в період із 1916 по 1917 рік будинок використовувався як Комерційне Громадське зібрання. Тут проходили ділові зустрічі, бали та концерти для міської еліти, а також демонструвалися любительські спектаклі. Якщо це дійсно так, то Школьніков к той час, ймовірно, здавав приміщення в оренду.

Вже після революції 1917 року в будинках розмістили різні установи та поселили родини офіцерів. Під час окупації Черкас тут були ворожі заклади. Після війни в будинки заселилися черкащани, які живуть тут і нині. В правому будинку комплексу розміщене обласне управління ЖКГ.

Будинок (синагога) А. Скловського

Адреса: вул. Слави, буд. № 11

Неподалік площі Слави, навпроти Троїцького собору, стоїть стара триповерхова цегляна будівля. На перший погляд, – звичайний житловий будинок, але, якщо придивитися, в його контурах можна побачити обриси більш ранньої споруди, що мала інше призначення. Декоративні елементи фасаду на рівні другого поверху, рустовані стіни, добре помітна лінія парапету, що раніше був під вікнами третього поверху, – ось риси будівлі, зведеної в ХIX ст.

Історики знають цю споруду як будинок купця третьої гільдії А. Скловського. Він був одним із найбагатших у єврейській общині міста (хоча не факт, що купець мешкав у Черкасах). До його активів входили гуртовий склад та 23 шинки. Будинок зведений у 80-х роках ХІХ ст. і слугував спочатку культовою спорудою, адже тут знаходилась синагога. Молитовний будинок проіснував до 1923 р. (за іншими даними – до 1925 р). Потім тут відкрили клуб працівників торгівлі. З 30-х років минулого століття будинок використовується як житловий. На початку 60-х здійснена надбудова третього поверху. Фасад її є лаконічнішими, а єдиним декоративним елементом є карнизний пояс із цегляними зубцями (сухариками). Табличка перед входом коротко розповідає його історію.

Будинок купця Н. Верлінського

Адреса: вул. Остафія Дашковича, буд. № 1

Наступна споруда міста має страшну славу, її будинок заслужив за комуністичної влади. Звичайно, він не єдиний у Черкасах, який у ті часи вселяв страх у душі місцевих мешканців. Про це йтиметься далі, а спочатку – про більш світлі сторінки його літопису. Мова йде про будинок, який зведений на розі вулиць О. Дашковича та Б. Вишневецького. На вигляд – це ошатна, недавно реконструйована споруда початку ХХ ст. На жаль, ім’я архітектора – невідоме. Будинок був споруджений на кошти купця Н. Верлінського. Ким він був та чим займався, достеменно не відомо, але, в телефонному довіднику м. Черкаси 1909 року, під цим прізвищем значиться власник лісозаводу та лісового складу. Напевно, він мав ще й інший бізнес.

Небагато відомо й про саму споруду. Її було відкрито як готель «Древня Русь». Є думка, що певний час приміщення винаймала гімназія А.В. Самойловської. Існує фото з написом, що це саме вона. Можливо, її приміщення було в лівому крилі. Більше про навчальний заклад можна дізнатися тут.

Згодом, після революції 1917 року, тут розмістили реальне училище, учні якого часто билися «стінка на стінку» з вихованцями Першої міністерської чоловічої гімназії, що знаходилась через дорогу.

У 1937 році в будівлі працював Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС). Всі злочини та вбивства, які чинила ця організація, відбувалися саме в підвалах споруди. Його стіни – останнє, що бачили засуджені «вороги народу» та представники «буржуазного націоналізму».

За нациської окупації в будинку розташовувалося гестапо. Існують припущення, що саме тоді й з’явилась його народна назва – «карлуха», через розташування споруди на вулиці Карла Маркса (нині – О. Дашковича). Навіть зараз слово «карлуха» викликає у старшого покоління черкащан недобрі спогади.

Після Другої світової війни частину будівлі залишили каральним органам, а іншу – віддали під житлові квартири. За однією з місцевих легенд, мешканці будинку не могли спати ночами через дивні звуки плачу, стогонів та шарудіння, які доносилися з підвалу. Подейкували, що це – привиди закатованих людей. Перелякані мешканці попросили дозволу забетонувати підвал, після чого звуків більше не було чутно.

Потім тут знаходився молодіжний клуб та профспілкові організації. Зараз будинок використовується як житловий.

Будинок Верлінського витримав реконструкцію, під час якої до нього було добудовано третій поверх. Це помітно на стінах споруди, що виходить на подвір’я.

У 1908 році було розроблено новий генеральний план забудови міста, який враховував усі прийняті зміни до попереднього документу. Його автором був міський землемір Деєв Петро Дмитрович. Головним у плані міста стала нумерація кварталів. Крім того, було виокремлено багато нових вулиць у подільській та горовій частинах міста.

Наступний генеральний план забудови міста розроблений у 1911 році. В ньому майже нічого суттєво не змінилося, внесли лише незначні зміни в планування низинної частини міста на Митниці та в районі залізничного вокзалу.

З побудовою у 1912 році мосту через Дніпро, було встановлено пряме залізничне сполучення між містами Одеса-Бахмач. Місто прикрасив новий вокзал (після реконструкції в 60-х роках ХХ ст. збереглася лише його частина), залізничне депо, двоповерхові житлові будинки, що є й нині.

Проте, не дивлячись на значні позитивні зміни в містобудуванні, що втілювались на рубежі століть, місто залишалося звичайним повітовим центром, а що стосується благоустрою, то він «залишав бажати кращого». Крім центральних та деяких прилеглих до них вулиць, на більшості не було бруківки. Освітлювались вони гасорозжарювальними лампами. Збудована в 1914 році електростанція була малопотужною. Водогін лише будувався, водою мешканці міста забезпечувались, в основному, завдяки абіссінським та приватним криницям.

Радимо прочитати:

Архітектурні пам’ятки : жіноча урядова гімназія // Історія, культура і природа Черкащини на туристичних маршрутах регіону. Ч. 1 / авт.-упоряд. Т. Нераденко. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2014. – С. 131-132.

Желєзняк О. Таємниці козацького міста / Олена Желєзняк ; худож.-іл. О. Курська. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2018. – 68 с. : іл. –Бібліогр.: с. 68.

Килимник Ю. Черкаський рибний ряд увійшов до числа найприкметніших будинків України / Юрій Килимник // Прес-Центр. – 2012. – 26 верес. – С. 2.

Писарєва Н. Історія в камені : найцікавіші черкаські будинки / Наталя Писарєва // Нова Молодь Черкащини. – 2015. – 16 верес. – С. 8.

Чемерис В. Привид Городецького у Черкасах : що насправді побудував архітектор у нашому місті? / Вікторія Чемерис // 7 днів Черкаси. – 2018. – 17 січ. – С. 20.

Юхно Б. «Рибний ряд» : черкаські глибинки / Борис Юхно // Місто. – 2010. – 18 серп. – С. 10.

Подорожуємо Черкасами : відомі невідомі сторінки історії [Електронний ресурс] // Кропива : перше незалежне суспільне інтернет-видання Черкащини : [сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://kropyva.ck.ua/content/podorozhu-mo-cherkasami-v-dom-nev-dom-stor-nki-stor-chastina-druga, вхід вільний (дата звернення: 15.01.2019). – Назва з екрана.

Рибні ряди архітектора Городецького у Черкасах [Електронний ресурс] // 24 новини Черкас : [сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://cherkasy24.info/8911-ribn-ryadi-arhtektora-gorodeckogo-u-cherkasah.html, вхід вільний (дата звернення: 15.01.2019). – Назва з екрана.

Використані джерела:

Жіноча міністерська гімназія [Електронний ресурс] // Місто на Че : [сайт]. – Режим доступу: https://mistonache.ck.ua/announcements/64-zhinocha-ministerska-gimnaziya, вхід вільний (дата звернення: 15.01.2019). – Назва з екрана.

Страшевич В. Застигла в камені музика старовинного міста : історико-краєзнав. нарис / Василь Страшевич. – Черкаси : Брама-Україна, 2010. – С. 67-76.

Де шукати містику в Черкасах? : [будинок Верлінського] [Електронний ресурс] // In.ck.ua : [сайт]. – Режим доступу: http://in.ck.ua/ua/miscya/de-shukaty-mistyku-v-cherkasah, вхід вільний (дата звернення: 15.01.2019). – Назва з екрана.

[Фото до тексту] [Електронний ресурс] // IGotoWorld : [сайт]. – Режим доступу: https://ua.igotoworld.com/ru/poi_catalog/383818-212-architectural-monuments-cherkasy.htm, вхід вільний (дата звернення: 15.01.2019). – Назва з екрана.

[Фото до тексту] [Електронний ресурс] // Шукач : [сайт]. – Режим доступу: https://www.shukach.com/ru/node/47702, вхід вільний (дата звернення: 15.01.2019). – Назва з екрана.

Підготувала В.М. Корженевська

Довідкове бюро

Бароко – архітектурний стиль країн Західної Європи й Америки (особливо Центральної та Південної), що охопив приблизно 150-200 років (від другої половини ХVI до другої половини XVIII ст.). Архітектурні ансамблі стають асиметричними, у планах споруд з’являються вигнуті лінії й овали. Зовнішній фасад часто характеризується ефектним центральним виступом та має багато декоративних деталей. Великомасштабні стелі вкриті фресками.

Вензель – орнаментальне зображення початкових літер імені та прізвища власника споруди.

Еклектичний стиль – поєднання різних стилів і різнорідних художніх елементів у архітектурному оздобленні фасадів та інтер’єрів будівель.

Модерн – стиль у європейському й американському мистецтві кінця XIX – початку XX ст. Архітектура модерну вирізнялася відмовою від прямих ліній і кутів на користь більш «природних» ліній, використанням нових технологій (метал, скло). Вона характеризувалася прагненням до створення одночасно і естетично красивих, і функціональних будівель. Велика увага приділялася не тільки зовнішньому вигляду будівель, але й інтер’єру. Всі конструктивні елементи – сходи, двері, стовпи, балкони – художньо оброблялися.

Неоренесанс – один із історичних стилів середини ХІХ ст., якому притаманні зовнішні архітектурні рішення часів Ренесансу. Відмінні риси – тяжіння до симетрії, раціональне членування фасадів, надання переваги прямокутним планам із внутрішніми двориками.

Парапет – невелика огорожа балкону, ганку, покрівлі у вигляді перил.

Пілястра – плоский вертикальний, подібний до колони, виступ прямокутної форми на поверхні стіни чи стовпа. Має ті ж пропорції, що й колона.

Розетка – орнаментальна прикраса круглої форми в плані, має вигляд стилізованого зображення квітки, яка розпустилась.

Рустика – в перекладі з латинської означає «сільський», «грубий», «необтесаний». В архітектурі цим словом називають щільно підігнані один до одного камені прямокутної форми, з гладкою лінією по периметру.

Фриз – витягнута по горизонталі скульптурна чи живописна композиція, яка прикрашає стіну (частіше її верхню частину) або підлогу.

Фронтон – завершення, зазвичай трикутне, фасаду, колонади, обмежене двома скатами покрівлі з боків та карнизом в основі.