Ресурси бібліотеки
Краєзнавча подорож для учнів 7-9 класів
У кожного народу на тому клаптику планети, де він живе, трудиться, радіє й печалиться, є конкретне, реальне означення його душі – річка. Річка – як основа й джерело життя. Для єгиптян – це Ніл, для індусів – Ганг, для китайців – Янцзи, для американців – Міссісіпі. Для українців найважливішою річкою в історії, культурі й економіці був, є і назавжди залишиться Дніпро. Це не просто Велика Ріка, без якої не уявити ні минулого, ні сучасного, ні майбутнього, а ріка як вимір сутності самого народу: його мови, характеру, моралі, психології, традицій.
Загальна характеристика річки
Вид на Дніпро із Володимирської гірки в Києві
Дніпро – головна річка України, що розділяє її географічно майже навпіл. Разом із своїми притоками Дніпро утворює найбільшу річкову систему України. Довжина річки колись становила 2285 км, але після утворення низки водосховищ Дніпро «скоротився» на 84 км. Та попри це, ця водна артерія є третьою за довжиною та площею річкою в Європі (після Волги і Дунаю). Вона протікає відразу через три країни – Україну, Росію та Білорусь. Протяжність Дніпра територією України становить 1005 км.
Свій початок Дніпро бере в Росії, з болота Аксенінський Мох, що на Валдайській височині в Смоленській області. Дніпро – типова рівнинна річка із звивистим річищем, рукавами, великою кількістю перекатів, островів та мілин. Ширина його долини становить 18 км, а заплави – до 12 км. Дніпро має близько 15 тисяч приток. Найбільшими серед них із правого боку є Прип’ять, Тетерів, Ірпінь, Рось, Інгулець. З лівого боку Дніпро приймає до себе поліську красуню Десну, а також Сулу, Псел, Ворсклу, Оріль і Самару. У долині Дніпра утворений цілий каскад водосховищ: Каховське, Дніпровське, Дніпродзержинське, Кременчуцьке, Канівське та Київське. Впадає річка в Дніпровський лиман Чорного моря, утворюючи при цьому велику дельту.
Історія
Річка Дніпро – природний скарб, що став свідком історії нашої країни. Ще з давніх часів вона слугувала єдиним шляхом сполучення між слов’янськими племенами, що потім призвело до об’єднання їх у єдину Київську Русь. У ІХ столітті на землях навколо середньої течії Дніпра сформувалося ядро Давньоруської держави, столицею якої стало місто Київ. По Дніпру та його притоках поширювалась культура Київської Русі – писемність, архітектура, мистецтво, виникали великі міста.
Геродот
У давні часи річка згадувалася під іншими назвами. Так, давньогрецький історик Геродот називав її у своїх історичних трактатах Борисфеном, що означає «ріка, яка тече з півночі». Римські історики називали річку Данапріс. Існує версія, що саме ця назва через століття змінилась, перетворившись на Дніпро. Мовою осетинів, нащадків скіфо-сарматів, слово «данапр» означає «вода, що падає». Можливо, шум і рев води, яка падає з уступів-порогів, настільки здивував їх, що вони саме так назвали річку. В період Київської Русі наші предки слов’яни називали Дніпро Славутичем, тобто слов’янською річкою, хоча, можливо, в цьому слові крилося й інше значення – славна річка. В ті часи Дніпро був частиною торговельного шляху, відомого в історії як «шлях із варяг у греки», що з’єднував Прибалтику з Причорномор’ям.
З другої половини XVIдо кінця XVIІІ століття за дніпровськими порогами існувала Запорозька Січ. Саме по Дніпру козаки здійснювали свої легендарні походи на турків. Січ неодноразово змінювала своє місце розташування, проте завжди залишалась в межах берегів Дніпра, тому що болота й плавні захищали її від татар і турецьких галер. Козаки любовно називали Дніпро «своїм братом», а лоцмани – «козацьким шляхом».
Богдан Хмельницький
За часів Богдана Хмельницького Дніпро став головною річкою козацької держави. Велике значення мала верхня частина річки та її праві притоки – Прип’ять і Десна: ними перевозили товари на захід і північний захід – до Вісли, Німана й Балтійського моря.
У XVIІІ столітті Дніпро сполучили каналами з іншими річковими системами. З басейном Німана – каналом Огінського, а в 1775 році завершилося спорудження королівського каналу, що «зв’язав» Дніпро з Віслою. Завдяки цим двом каналам почали транспортувати ліс із Полісся до балтійських портів Гданська і Клайпеди. Пізніше, в 1797 році, збудували ще один – Березинський канал, що з’єднав річку Дніпро із Західною Двіною.
Під час Другої світової війни, в другій половині 1941 року, на Дніпрі відбулася битва між арміями СРСР і Німеччини. З обох боків у ній взяли участь близько 4 мільйонів вояків. У результаті чотиримісячної операції Червона армія закріпилася на лівому березі Дніпра, форсувала річку і, створивши декілька плацдармів на правому березі, захопила місто Київ. Битва за Дніпро була однією з найбільших битв в історії Другої світової війни. Детальніше про битву за Дніпро читайте ТУТ:
Запеклі кровопролитні бої за Дніпро не оминули й Черкащину. Черкаський напрямок фронту отримав назву Черкаського плацдарму. Його довжина склала 60 км, а ширина – 20-25 км. Німецькі війська намагались будь-якою ціною захопити черкаські переправи через річку. Захисникам Черкас доводилося відбивати до 10 атак за добу. Незважаючи на недоукомплектування зброєю і боєприпасами, наші бійці не тільки оборонялись, а й переходили в контратаки, в тому числі багнетні й рукопашні. В результаті запеклої оборони гітлерівцям таки не вдалося взяти Черкаси штурмом.
Дніпро став символом українського народу в його прагненні до волі, до щасливого життя. Здавна річка годувала й давала сили. Багато чого бачили її води: смертоносні війни та розквіт мирного життя, гігантські будівництва та їхні страшні екологічні наслідки. Ніхто й понині не знає, які ще секрети таїть у своїх водах старий Дніпро.
Флора і фауна Дніпра
Кожна водойма – це окремий світ, у якому живуть мікроскопічні рачки, жучки, молюски, черв’яки, риби. Не є виключенням і води Дніпра, рослинний і тваринний світ якого надзвичайно розмаїтий. Найбільше в річці водоростей, кількість видів яких та інтенсивність їх розвитку на різних ділянках Дніпра значною мірою змінюється залежно від екологічних особливостей частини водойми, пір року, глибини русла й часу доби. Загалом кількість видів водоростей, знайдених у водосховищах Дніпра, становить близько 1 тисячі.
На різних ділянках Дніпра в різні роки існування водосховищ виявлено 69 видів вищих водних рослин – макрофітів. Будівництво водосховищ істотно вплинуло на водну й прибережну рослинність Дніпра і його заплави. Одні рослини не витримали нових умов існування, інші, навпаки, розвивалися краще, внаслідок чого видовий склад рослин до і після затоплення на всіх ділянках Дніпра змінився.
Найчастіше на Дніпрі можна побачити болотяну рослинність, серед якої повітряно-водні рослини – очерет озерний і частково рогіз вузьколистий – займають п’яту частину чагарників; занурена рослинність – близько 30 %. Домінує рдест гребінчастий, рдест кучерявий, уруть колосиста, роголисник занурений, валіснерія спіральна, різуха морська. Серед рослинності з плаваючим листям найбільші площі займає латаття біле, глечики жовті й плавун щитолистий.
Латаття біле
Рогіз вузьколистий
Глечики жовті
У Дніпрі водяться майже всі з відомих в Україні видів риб, а це понад 70. Нижня частина річки багатша на рибу – там водиться 60-65 видів, тоді як біля Києва – лише 40. Найпоширеніші – коропові. Прохідні й напівпрохідні риби (оселедцеві, осетрові), які раніше заходили високо по течії, після спорудження водосховищ затримуються на греблі, а то й взагалі не виходять із нижньої течії. У верхньому Дніпрі зовсім зникло чимало типових річкових риб, в тому числі білуга, чорноморсько-азовський осетр та оселедець, лосось, річковий вугор, а також зменшилась чисельність стерляді, підуста, головня. Їхнє місце займають типові озерні риби: лящ (близько 40 % вилову), щука, сом, короп, плітка, окунь. Іхтіологи – фахівці, що вивчають будову, еволюційний розвиток, форми життєдіяльності та особливості розмноження риб – постійно ведуть роботи з підвищення рибопродуктивності в Дніпрі.
Окунь
Лящ
Плітка
В Україні гніздяться близько 250 видів птахів, з яких 100 – постійні або тимчасові мешканці долин річок, озер і боліт басейну Дніпра. Типово водними мешканцями є пірникози, що облаштовують житло на воді й на сушу майже не виходять. На узліссях заплавних лісів, що прилягають до боліт і заплави річки, розміщуються колонії сірих чапель. Останнім часом серед них можна бачити великих білих чапель та дуже рідкісних рудих чапель. Тимчасово живуть на Дніпрі качки, гуси та лебеді, які пізно восени відлітають в райони Чорного і Середземного морів. Хижі птиці скопи, які занесені до Червоної книги України, гніздяться поблизу води на високих деревах, а кулик-сорока й малий пісочник живуть на піщаних мілинах. На луках біля Дніпра можна побачити чибіса (чайка звичайна) та малого й великого грицика, на берегах – білу плиску, що гніздиться на берегових схилах або просто в ямці на березі. Також на обривистих берегах річок часто зустрічаються нірки берегових ластівок, інколи вони можуть утворювати великі колонії на декілька сотень гнізд. Характерними мешканцями очеретяних та осокових чагарників вздовж берегів є очеретянки. Найбільша й найпомітніша – велика очеретянка. Прижилися біля Дніпра навіть сірі ворони, вони збирають на березі молюсків і мертвих рибок, а також нападають на багатьох птахів та їхні гнізда.
Пірникоза
Сіра чапля
На Дніпрі живуть хохулі – представники ряду комахоїдних, цінні хутрові звірі, занесені до Червоної книги України. До речі, вони є найдавнішими ссавцями в Україні. У затонах мешкають річкові видри, а біля річки й частково у воді – норки. Вони належать до хижих звірів, їх занесено до Червоної книги України. Водяться в Дніпрі та його притоках і річкові бобри – найбільші гризуни Євразії. Також у Дніпрі живуть нутрії та ондатри.
Водогосподарське використання Дніпра
Історія розвитку людського суспільства завжди була тісно пов’язана з малими і великими річками. Річка напувала, годувала, допомагала освоювати нові землі, давала світло й тепло. Для України такою стратегічно-важливою річкою був і залишається Дніпро.
Водогосподарське використання Дніпра має довгу історію. Важливою подією стало будівництво Дніпрогесу – свого часу наймогутнішої гідроелектростанції в Європі. Її створення дозволило затопити дніпровські пороги та здійснювати судноплавство по всій протяжності річки в межах України. Враховуючи круті схили берегів цієї ділянки Дніпра, створення водосховища вдалося здійснити без значних затоплень. І понині, створене на початку 1930-х років, Дніпровське море залишається найбільш компактним за площею. Детальніше про історію будівництва та роботу Дніпровської ГЕС читайте ТУТ:
Дніпровська ГЕС у Запоріжжі
Гребля Дніпрогес вночі
У післявоєнні роки були побудовані Каховський, Кременчуцький, Київський і Канівський гідровузли, формування яких призвело до затоплення значних територій. Порівняно з найбільшими морями-водосховищами світу дніпровські водойми здаються ліліпутами, але користь від них чимала. На гідроелектростанціях каскаду, що є основним регулятором потужності в енергосистемі країни, щорічно виробляється 9-11 млрд. кВт-год електроенергії, що становить 5-7% від загального обсягу в усій Україні. Особливо зростає роль ГЕС у холодну пору року і темний час доби, коли збільшується споживання електроенергії.
Зручне місце розташування Дніпра та його величезний природний потенціал визначили активне водогосподарське використання річки, з яким пов’язано не менше половини підприємств країни. Крім того, головна річка країни є основним джерелом питної води для багатьох великих і малих міст України. Згідно статистичних даних, дніпровську воду споживає більшість населення країни, а це понад 1000 населених пунктів, з яких 50 – великі міста. На ній працює близько 10 тис. промислових підприємств України, вона зрошує майже 1,5 млн. гектарів сільськогосподарських угідь.
На території України Дніпро також є основною водотранспортною магістраллю. Зараз річка є судноплавною впродовж 1990 км, на неї припадає половина всіх річкових шляхів країни і основна частина (близько 60 %) річкових перевезень вантажів. Всі водосховища на Дніпрі обладнані великими шлюзами, що дозволяє суднам мати доступ до порту Києва.
З кожним роком зростає популярність туристичних круїзів Дніпром. Особливо влітку, коли спекотними днями хочеться прохолоди й тиші, чимало суден здійснює прогулянки з пасажирами вздовж берегів Дніпра.
Екологічні проблеми річки
Якщо колись М. Гоголь із захватом вигукував: «Дивовижний Дніпро в будь-яку погоду!», – то тепер, не заперечуючи величі улюбленої річки, ми з жалем і смутком часто вимовляємо: «Каламутний Дніпро в будь-яку погоду!».
Дніпро протікає через освоєні та густо заселені райони. На березі Дніпра лежить багато великих міст України – столиця держави Київ, Черкаси, Кременчук, Кам’янське, Дніпро, Запоріжжя, Нікополь, Херсон. Це спричиняє забруднення дніпрових вод відходами виробництва й комунального господарства, що призводить до «цвітіння» води. Спорудження водосховищ призвело до підняття рівня ґрунтових вод, а це спричиняє заболочення прибережних земель, підтоплення населених пунктів, руйнування берегів, а нерідко й вимирання великої кількості риби.
«Цвітіння» води в Дніпрі
Дохла риба в Дніпрі
Величезної шкоди Дніпру завдала й екологічна катастрофа сторіччя – аварія на Чорнобильській АЕС, внаслідок якої річка була забруднена радіонуклідами.
Багато років люди вивчали крутий норов річки і змушували її служити собі, забувши про її основне призначення – дарувати людям радість первозданної чистоти й живої природи. Головне завдання сьогодення – допомогти річці відродитися в її колишній красі.
Для забезпечення раціонального використання ресурсів річки та поліпшення її екологічного стану здійснюється ряд заходів та навіть прийнята комплексна програма «Дніпро». Вона передбачає зменшення масштабів антропогенного впливу на Дніпро, а саме: поліпшення стану старих і будівництво нових водоочисних споруд, створення заповідників, водоохоронних зон та смуг вздовж берегів Дніпра та його водосховищ. На промислових підприємствах впроваджується система замкнутого циклу водоспоживання. Також створюється система екологічного моніторингу з використанням математичного моделювання основних процесів у басейні Дніпра.
Образ Дніпра в літературі та мистецтві
У різні часи багато письменників, художників, композиторів зверталися до образу Дніпра у своїй творчості. Хто тільки не захоплювався цією річкою! Кого не причаровували її круті схили! Дніпро згадується і описується в поезії та прозі, сотнях історичних та наукових досліджень.
Існує безліч легенд та переказів про Дніпро. Однією з найвідоміших є легенда «Дніпро та Десна». Ознайомитись із нею можна ТУТ:
В іншій легенді йдеться про війська отамана Івана Підкови, які після чергового нападу на Стамбул перевозили через дніпровські пороги дивовижні скарби. Кажуть, що поміж них була статуя коня, повністю відлита із золота. Кілька кораблів розбилися на порогах, а скарби залишилися десь на дні. Так це чи ні – невідомо, але професійні дайвери продовжують вивчати дно Дніпра біля старовинних міст, сподіваючись виявити історично цінні артефакти. І недарма, адже багато знахідок просто вражають: унікальна зброя і посуд, рештки стародавніх тварин тощо. А на тих ділянках, які були затоплені після запуску великої кількості ГЕС, аквалангісти виявили залишки давнього села з християнським храмом та козацькою фортецею.
В українській літературі річка неодноразово згадується вже в «Повісті врем’яних літ» Нестора Літописця. З нею пов’язується легенда про святого апостола Андрія, оповідання про хрещення Русі Володимиром Великим, про війни засновників Київської Русі з численними ворогами. У «Слову о полку Ігоревім» зустрічаємо звертання дружини князя Ігоря Святославича – Ярославни: «О Дніпре-Славутичу!». Образ річки можна знайти і в народних думах. Зокрема, в «Думі про Самійла Кішку» є слова «…тогда козаки собі добре дбали, к Дніпру-Славуті низенько уклоняли». Згадується річка і в старовинних переказах та піснях. До неї зверталися і в літературі часів козацької держави («Вірш на жалосний погреб… Сагайдачного» Касіяна Саковича, драма «Милость Божія» Феофана Прокоповича, козацькі літописи).
Українське відродження XIX століття теж підносить тему Дніпра в літературі та мистецтві. «Дивний Дніпро в тиху погоду, коли вільно і лагідно несе крізь ліси і гори повні води свої. Ні колихнеться, ні загримить.
Микола Гоголь
Дивишся і не знаєш, пливе чи не пливе його величава широчінь, і уявляється, ніби весь світ вилитий зі скла, і ніби голубий дзеркальний шлях, без міри широкий і без кінця довгий, біжить, в’ється по зеленому світу… Рідко який птах долетить до середини Дніпра. Пишний. Немає ріки, йому рівної, на світі. Дивний Дніпро і літньої ночі. Коли все засинає – і людина, і звір, і птах. Синій, синій, плине він повільним розливом і серед ночі, як серед дня; видний стільки вдалечінь, скільки може бачити людське око. Мліючи і пригортаючись ближче до берегів від нічного холоду, він пускає по собі сріблясту смугу, і вона палахкотить, наче клинок дамаської шаблі, а він, синій, знову заснув. Дивний і тоді Дніпро, і немає ріки, йому рівної, на світі! А як підуть по небу горами сині хмари, чорний ліс хитається з корінням, дуби тріщать і блискавка, ламаючись між хмар, раптом освітлює цілий світ – страшний тоді Дніпро! Водяні горби гримлять, б’ються об гори і з блиском та стогоном відбігають назад, і плачуть, голосять у далечині…», – так Микола Гоголь оспівував води сивого Дніпра в повісті «Страшна помста».
Образ річки пов’язаний з усією творчістю Тараса Шевченка, в тому числі як символ історичної долі українського народу. Шевченків «Заповіт» і поховання поета над Дніпром великою мірою визначили й нині живу традицію шанування річки як української національної святині. Сьогодні тисячі читачів, звертаючись до «Кобзаря», помічають, що вже перші рядки малюють у їхній уяві «запорозький пейзаж».
Тарас Шевченко
Реве та стогне Дніпр широкий
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма…
«Причинна»
«Широкий та могутній» Дніпро – це натхнення для поета, його надія, любов, Господня благодать.
І на Україні добро.
Між горами старий Дніпро,
неначе в молоці дитина, красується,
любується на всю Україну.
«І виріс я на чужині»
У цьому ж вірші Тараса Григоровича є рядки, які характеризують його істинне ставлення до річки: «Здається, кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна…».
До тематики Дніпра-Славути звертались Максим Рильський, Григорій Чупринка, Василь Симоненко, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Микола Вінграновський та багато інших письменників.
Дніпрові краєвиди також були популярними серед художників різних часів і країн. Найвідомішими пейзажами Дніпра є «Від’їзд Катерини II з Канева в 1787 році» Яна Богуміла Плерша, «Переправа Миколи Гоголя через Дніпро» Антона Іванова, «Лід на Дніпрі» Івана Айвазовського, «Місячна ніч на Дніпрі» Архипа Куїнджі, «Дніпро під Києвом» Яна Станіславського.
«Лід на Дніпрі» (1872)
«Переправа» Миколи Гоголя через Дніпро (1845)
«Від’їзд Катерини II з Канева в 1787 році» (1787-1812)
«Місячна ніч на Дніпрі» (1880)
«Дніпро під Києвом» (1904)
Цікаві факти про Дніпро
1. Найдавніші письмові відомості про Дніпро ще у Vст. до н. е. залишив грецький історик і географ Геродот у четвертій книзі своєї історії, що називається «Мельпомена». Геродот відвідав грецькі колонії на берегах Дніпровського лиману, а також плавав по річці до самих порогів. Опис Дніпра вище порогів історик зробив за розповідями купців, що побували там у торгових справах. З того часу про велику слов’янську річку почали писали безліч істориків і письменників.
2. У басейні Дніпра створено більше 24 тисяч ставків, що становить 48% від їх загальної кількості в Україні.
3. Взимку Дніпро замерзає зазвичай після 20-денної температури нижче 0°С. Замерзання починається з півночі, а скресання льодового покриву – з півдня. Завдяки цьому затори криги та спричинені ними повені на Дніпрі трапляються рідко.
4. На сьогодні річище Дніпра перетинають до 100 різних мостів, залізничних та автомобільних, з них близько 50-ти знаходяться на території України, 23 – в Росії та 21 міст – у Білорусі.
5. У Черкасах збудовано найдовшу інженерну споруду не лише на річці, а й у всій Україні – дамбу через Дніпро. Довжина моста становить 1174 м. Перед мостом, з боку Черкас, намита дамба довжиною 0,9 км, інша ж частина, з боку Золотоноші, становить 10,5 км.
6. У листопаді 2003 року Київрада ухвалила рішення розширити перелік масових заходів у місті й заснувала день Дніпра. Відзначається він у столиці в першу суботу липня й пов’язується зі святом Івана Купала.
Список використаної літератури:
Безуглий В. "Реве та стогне Дніпр широкий..." : усенародну ріку останнім часом намагаються прихватизувати / В. Безуглий // Нова Доба. – 2013. – 9 лип. – С. 1, 6.
Бурківська Р. Дніпро – символ і любов України : урок-експедиція : 8-й клас / Р. Бурківська // Краєзнавство. Географія. Туризм (Шкільний світ). – 2016. – № 1. – С. 19-23.
Вишневський В. Де народжується Велика ріка : цікава географія / В. Вишневський // Чумацький шлях. – 2016. – № 2. – С. 26-27.
Вишневський В. Дніпро відомий і невідомий / В. Вишневський // Чумацький шлях. – 2009. – №1. – С.2-7.
Вишневський В. Дніпро у працях стародавніх учених / В. Вишневський // Чумацький шлях. – 2009. – №3. – С.2-5.
Горбулько Р. Річки України. Дніпро : урок-експедиція у 8-му класі / Р. Горбулько // Краєзнавство. Географія. Туризм (Шкільний світ). – 2013. – № 3. – С. 22-25.
Губарев В. К. Дніпро / В. К. Губарев // Географія України : довідник школяра і студента. – Донецьк : ТОВ ВКФ «БАО», 2007. – С. 112-113.
Дзюнь О. П. Дніпро в житті та творчості Т. Г. Шевченка : [урок-дослідження] / О. П. Дзюнь // Все для вчителя. – 2012. – № 17-18 . – С.75-76.
Загубинога О. О. Гурток "Голубий патруль" : програма / О. О. Загубинога, Г. С. Науменко // Позакласний час. – 2013. – № 15-16. – С. 61-68.
Лаврик О. В. Дніпро / Лаврик О. В. // 1000 цікавих фактів про Україну. – Харків : Аргумент Принт : Віват, 2015. – С. 120.
Лях С. Топографія Запорозького краю : 500 років тому / С. Лях, О. Лях // Історія України (Шкільний світ). – 2011. – № 5-6. – С. 3-6.
Новикова В. І. Річки, озера, штучні водойми, болота та підземні води / В. І. Новикова // Географія рідного краю. Черкащина : підруч. для 5 кл. – Черкаси : Вибір, 1999. – С. 37-39.
Остапа Т. Українознавчий аспект на уроках географії : 8-й клас : [внутрішні води України] / Т. Остапа // Краєзнавство. Географія. Туризм (Шкільний світ). – 2014. – № 11. – С. 36-39.
Пестушко В. Ю. Моря на Дніпрі / В. Ю. Пестушко ; худож. М. Л. Владимирова // Географія України : дитяча енциклопедія. – Київ : Школа, 2005. – С. 156-160. – (Я пізнаю світ).
Пестушко В. Ю. Той, що тече з півночі / В. Ю. Пестушко ; худож. М. Л. Влади-мирова // Географія України : дитяча енциклопедія. – Київ : Школа, 2005. – С. 152-155. – (Я пізнаю світ).
Предметна студія вчителя географії : [корисна і цікава добірка матеріалів для учителя-предметника з проведення позакласної роботи з учнями] // Позакласний час. – 2016. – № 3. – С. 31-42.
Пух М. Водні ресурси Черкаської області / М. Пух // Природа Черкащини. – Київ, 1971. – С. 102-110.
Сивочолий, могутній Борисфен : 1 липня – Міжнародний день Дніпра // Шкільна бібліотека. – 2017. – № 7. – С. 3-5.
Скляренко В. Річки України / В. Скляренко, М. Панкова // Природа рідного краю. – Харків : Основа, 2011. – C. 67-70.
Минуле й сьогодення поруч (про міста-ювіляри Черкащини)
Краєзнавчий дайджест для учнів 7-9 класів
І дорослі, й діти – всі люблять святкувати! А якщо це день народження не в людини, а в міста, то й свято передбачається особливе. Зазвичай, до Дня міста продумується спеціальна насичена розважальна програма із різноманіттям конкурсів та забав для людей різних вікових категорій, святковий концерт та феєрверк.
2016 рік став ювілейним відразу для двох міст Черкаської області. Так, цьогоріч свої 440-річні іменини відзначатиме місто Золотоноша та 400-річні – місто Умань. За яких умов були засновані міста, звідки походять їхні назви, якою була історія цих міст, яких видатних людей вони подарували та чим живуть зараз – все це та багато іншого чекає на вас у нашій краєзнавчій розвідці.
Золотоноша
(440 років з часу першої писемної згадки про місто Золотоноша)
Золотоноша – найбільше місто черкаського лівобережжя та важливий промисловий центр Черкаської області. Назву міста пов’язують із назвою річки: її піщане дно, покрите шаром золотавої слюди, сяяло, мов золото. Сама ж назва «Золотоноша» свого часу викликала цілий цикл «золотих» легенд.
Згідно з однією з них, у другій чверті XVII ст. Золотоноша була замком Яреми Вишневецького і збірним місцем податків, сплачуваних з його величезного феоду – так званої «Вишневеччини».
Ярема Вишневецький
Більше про Ярему Вишневецького дізнаєтесь ТУТ:
Зосередження в місті податків – золотих грошей – нібито й дало привід назвати його Золотоношею, тобто «золотою ношею». Проте, як свідчать писемні згадки, таке твердження хибне, бо Вишневецький прибув на Лівобережжя на початку 30-х рр. XVII ст., а назва міста з коренем «золот» з’явилася за 60 років до того.
За другою легендою, черкаські козаки придбане «вогнем і мечем» золото складали в напівпрохідних, болотяних заводях річки Золотоношки.
Третя легенда пов’язує назву міста з подіями часів монголо-татарського іга. Татарська флотилія, навантажена даниною, зібраною з підвладного люду, поверталася до Криму. Здійнялась буря, і хвилі ринули на чужинців. Вода поглинула і човни, і скарби. Коли ж стихія вгамувалася, хвилі почали прибивати до берега золоті речі. Це сталося на місці виникнення Золотоноші. Відтак, кажуть, річку назвали Золотоношкою, а згодом і місто одержало цю ж назву.
Річка Золотоношка
На думку ж науковців, своєю назвою річка завдячує природним особливостям: дно Золотоношки, покрите піщаними наносами, сяяло, мов золото, від домішків слюди золотавого кольору. Отже, найбільш вірогідним є твердження про те, що місто отримало свою назву не від тих скарбів, що проходили через нього, а від блискучих розливів місцевої річки.
У середмісті та на околицях Золотоноші знайдено кам’яні знаряддя праці доби бронзи, могильник зарубинецької культури та поселення черняхівських культур, а також городище періоду Київської Русі.
Перша писемна згадка про Золотоношу припадає на 1576 р., хоча, судячи із форми та змісту топоніма, ймовірно, що цей населений пункт існував ще в часи Київської Русі. У своїй духівниці (заповіті), складеній того року, волинський воєвода князь Богуш Корецький згадує «Золотону, яку звуть Глинщина, у воєводстві Київському розташовану».
Більше про Богуша Корецького можна прочитати ТУТ:
У цьому документі колишнім власником осади названо князя Богдана Глинського.
Про Богдана Глинського можна почитати ТУТ:
Підтвердженням того, що осада й річка з назвою «Золотоноша» існували ще за часів Київської Русі, є те, що за формою, і за змістом – це типовий топонім великокнязівської доби. Розташована на майже неприступному острові поряд з давнім торговельним шляхом – Царгородською дорогою, осада мала зручне оборонне і вигідне географічне положення, що сприяло її швидкому розвиткові.
Уже в 1616 р. Золотоноша згадується як місто, а на карті французького інженера Боплана (40-і рр. XVII ст.) – як укріплене місто.
Більше інформації про Боплана можна знайти ТУТ:
1647 р. тут налічувалося 273 господарства, або приблизно 1700 осіб населення. З 1625 р. створено Золотоніську козацьку сотню у складі Черкаського полку, 1627 р. – ремісниче братство, яке проіснувало 225 років.
В XVIІ-XVIІІ ст. Золотоноша була сотенним укріпленим містом, яке постійно «варилося» в котлі військових сутичок та війн. Золотоніська делегація, очолювана сотником Остапом Зайцем, брала участь у Переяславській раді. 1666 р. Золотоноша – центр Переяславського повстання. Маючи фортецю (на території нинішньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3) й оточена зусюдибіч водою, Золотоноша вважалася неприступною. Військам не вдалося здобути її.
У зв’язку з ліквідацією козацького устрою в Україні, 1781 року Золотоноша, до того містечко, стала містом, центром повіту Київського намісництва, 1796 р. – Малоросійської, а з 1802 р. – Полтавської губернії. Козаки й селяни Золотоноші билися з французькими загарбниками під час Вітчизняної війни 1812 р. З 1783 до 1786 р. в Золотоноші жив майбутній герой Вітчизняної війни 1812 р. – командир славетної 27-ї піхотної дивізії, генерал-лейтенант Дмитро Неверовський.
Дмитро Неверовський
Незважаючи на повітовий статус, Золотоноша в ХІХ ст. розвивалася дуже мляво. Промисловості тут майже не було, більшість мешканців займалися сільським господарством. Промисловий та торговий розвиток міста почався наприкінці століття – у 1896 р. тут збудували великий лікеро-горілчаний завод (сучасний «Златогор»), а наступного року через Золотоношу пройшла гілка вузькоколійної залізниці Бахмач-Красне (у 1912 р. її замінили ширококолійною).
Корпуси заводу «Златогор»
На початку XX ст. Золотоноша – дрібний промисловий і помітний торгівельний осередок. 1913 р. тут працювали чавуноливарний завод, цегельня «Вулкан», броварня, оцтовий і миловарний заводи, завод газованих і фруктових вод, два парових та два простих млини, дві олійниці, три круподерні тощо. Відбувалося 6 щотижневих ярмарків і 3 щотижневі базари.
За роки довоєнної п’ятирічки в місті створено нові промислові підприємства: ремонтно-механічний завод, інкубаторну станцію, чинбарню, деревообробну артіль «Перемога», харчокомбінат та ін. Від 19 вересня 1941 р. до 22 вересня 1943 р. Золотоноша перебувала в нацистській окупації. У місцевому концентраційному таборі ворог знищив 12570 осіб. Понад 2000 золотонісців брало участь у Другій світовій війні, близько 1000 з них загинуло, понад тисячу нагороджено орденами й медалями. Нацисти заподіяли місту збитків на 79,5 млн. крб.
За післявоєнні роки було відновлено й розширено промисловість. Почали функціонувати виноробний комбінат, комбінат хлібопродуктів, маслоробний завод, консервний завод, швейна фабрика, 4 цегельні заводи, завод металовиробів. Від 1954 р. Золотоноша — районний центр Черкаської області. В грудні 1992 p. Золотоноша отримала cтатуc мicта обласного підпорядкування.
Золотоноша, центр міста
Сьогодні Золотоноша приємно здивує тих, хто полюбляє подорожувати. У місті збереглося багато пам’яток архітектури – потенційних туристичних об’єктів.
Колишня єврейська синагога
У ХІХ та на початку ХХ ст. тут проживало багато євреїв. Основним їхнім заняттям була торгівля. Нині про єврейське минуле Золотоноші нагадують старовинні житлові будинки та колишня синагога, зведена у ХІХ ст. В радянські часи цей іудейський храм, звичайно, було закрито. Тут перебували різні установи, навіть щось на зразок овочевого магазину. Зараз ця цікава в історичному плані будівля стоїть пусткою (хоч і розміщена в самому центрі міста) й потихеньку руйнується.
Головною архітектурною пам’яткою Золотоноші є Успенський собор. Його будівництво закінчилося у 1909 р. В архітектурному відношенні – це своєрідний синтез єпархіального «цегляного» стилю, який часто називають різновидом модерну, та візантійського стилю. Численні приземкуваті бані роблять великий православний храм схожим на мусульманську мечеть (наприклад, на Блакитну мечеть у Стамбулі, якщо мінарети прибрати). В Україні подібних церков небагато.
Успенський собор
У центрі Золотоноші, поряд із меморіальним парком, збереглася будівля повітового театру. Тепер тут Палац культури, а колись у театрі починала акторську кар’єру перша народна артистка Української РСР Наталія Ужвій.
Наталя Ужвій
Повітовий театр у місті організували у 1897 р. На його сцені виступало немало аматорів та професіоналів, зокрема Панас Саксаганський та Марія Заньковецька, а також хорова капела Миколи Лисенка. У 1910 р. було зведено будівлю театру, яка стоїть і нині.
Повітовий театр
Навпроти театру, з іншого боку парку, розташовані будинки колишніх адміністративних установ, зокрема міської управи та присутніх місць. І зараз тут також адміністративні установи. Варто звернути особливу увагу на колишній будинок земських повітових зборів. Зараз у його приміщеннях Державна районна адміністрація. На цій же вулиці розташований модерновий будинок колишньої чоловічої гімназії. Типовий «цегляний стиль» великої споруди, зведеної у 1910 р., доповнений бетонними напівколонами, видає талановитого архітектора. В 1943 році німці спалили будинок, але в повоєнні роки його відновили та реставрували. Зараз у приміщеннях колишньої гімназії – Будинок дитячої та юнацької творчості.
Земська управа
Колишня чоловіча гімназія
На вулиці Черкаській розташована ще одна довершена в архітектурному плані будівля – колишня жіноча гімназія. Її збудували в 1902 р. Із 1920 року тут була звичайна школа. В часи війни німці розмістили в будівлі жандармерію, а під час відступу підпалили її. В повоєнні роки будівлю було відновлено. Зараз у приміщеннях цього архітектурного шедевру знаходиться школа залізничників.
Колишня жіноча гімназія
Більшість будівель Золотоноші, зведених на початку ХХ ст., проектував технік місцевого земства, інженер Африкан Балавенський. Деякі із цих споруд за стилем будівництва можна було б приписати Владиславу Городецькому. А виявляється, що це все будував місцевий «самородок».
Старовинна житлова забудова Золотоноші
Невідома будівля початку ХХ ст., яка могла бути костьолом або кірхою, а могла – заводським цехом
Із Золотоношею пов’язані імена багатьох відомих людей. Так, у Золотоноші жив учений Никифор Борисяк (1817-1882), народився поет Костянтин Думитрашко (1814-1886),
Костянтин Думитрашко
Прослухати відомий вірш «Чорнії брови, карії очі» К. Думитрашка, який було покладено на музику, можна ТУТ:
У 50-х роках XVIII ст. тут бував філософ і поет Григорій Сковорода, в 90-х роках XVIII ст. – письменник Іван Котляревський, впродовж 1809-1811 рр. – навчався майбутній учений Михайло Максимович, а у 1845 р. у місті перебував Тарас Шевченко. У другій половині XIX ст. місто відвідував письменник Михайло Старицький і гастролював композитор Микола Лисенко.
Михайло Максимович
Михайло Старицький
Зараз Золоноша – це місто із розвиненою інфраструктурою, яке постійно розвивається та вдосконалюється.
Умань – окраса України
(400 років з часу першої писемної згадки про м. Умань)
Умань – старовинний адміністративно-культурний центр Правобережної України, місто обласного значення Черкащини, у якому на території 4787 га проживає 86,9 тис. населення. Найперші сторінки історії Умані губляться у глибині віків і поки що залишаються непрочитаними. І хоч уперше Умань згадується в судовоу документі лише в 1616 р., є всі підстави стверджувати, що час її заснування значно давніший. Адже в 1629 р. у місті вже налічувалося 1067 димів (дворів) і проживало майже 10 тис. осіб.
Достеменно невідомо походження назви міста Умань, хоча існує кілька версій. Одні дослідники вважають, що місто дістало назву від річки Уми, про яку згадувалося ще в 1496 р. в літописі, знайденому в монастирі Супрасль у Польщі. Інші вважають цю назву похідною від куманів (половців): Куманія, Кумань, Гумань, Умань.
Уманщина багата на історичні події, вона зазнавала руїни від численних нападів чужинців, усіляких плюндрувань, згуби і всеспалення, була залита кров’ю та вкрита попелом, її жителі брали активну участь у найважливіших подіях, які відбувалися в Україні.
У XVI-XVIIст. стрижнем українського етносу було козацтво. Умань відома як місто козаків. Історичні дані свідчать, що вже в 1576 р. серед козацьких полків був і Уманський. У період Національно-визвольної війни (1648-1657) уманське козацтво було частиною армії Богдана Хмельницького та брало участь у всіх значних військових операціях. Двічі в місті – під час першого і другого походу наМолдову – побував Б. Хмельницький. На початку липня 1669 р. в Умані скликали козацьку раду, яка обрала гетьманом Правобережної України уманського полковника Михайла Ханенка, котрий очолив полк ще за часів Б. Хмельницького. З 1669 по 1674 р. Умань була гетьманською резиденцією, тобто столицею Правобережної України.
Богдан Хмельницький
Михайло Ханенко
У XVIIIст. місто швидко розвивалося. Цьому сприяло запровадження в Умані в 1663 р. магдебурзького права. У цей час Умань стає культурно-просвітницьким центром, тут діє католицький монастир та василіанська школа на 400 учнів.
Приміщення василіанської школи (до і після реставрації)
Економічне пригнічення та посилення у XVIIIст. національно-релігійних утисків польською шляхтою українського народу спричинили ряд повстань. Найбільшими були виступи 1737, 1749 та 1750 років. У 1768 р. Умань стала центром національно-визвольного антифеодального повстання, відомого як «Коліївщина» й очолюваного запорозьким козаком Максимом Залізняком та уманським сотником Іваном Гонтою.
Максим Залізняк
Іван Гонта
У 1796 р. в Умані розпочалися роботи зі створення ландшафтного парку, названого «Софіївкою» на честь дружини власника маєтку Станіслава Щенсного Потоцького – Софії. Спорудженя парку в основному було завершено 1800 р.
Грот Венери
Станіслав Щенсний Потоцький
Софія де Вітт
Дендропарк «Софіївка»
Такі та інші події закарбовані в історичній пам’яті древньої Умані. Умань – особливе місто: тут відчувається подих історії, на кожному кроці оживають давні звичаї й традиції. Її вулицями ходили Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Котляревський, Юрій Смолич, Микола Бажан. В Умані свого часу побував навіть Олександр Пушкін. Умань надихнула на творчість нашого земляка, відомого українського письменника Василя Симоненка:
Я люблю у Софіївці думать,
Відганяючи спогадів рій.
Від сьогодні, ласкава Умань,
скільки житиму – бранець твій.
Василь Симоненко
У місті Умань успішно функціонують Національний університет садівництва та Уманський державний педагогічний університет ім. П. Тичини.
Уманський національний університет садівництва
Уманський державний педагогічний університет ім. П. Тичини
Уманський краєзнавчий музей
Уманський краєзнавчий музей є культурним осередком регіону. Це один із найдавніших музеїв Черкащини, де міститься найбільше зібрання предметів і матеріалів з історичного розвитку, культури, економіки, персоналій міста й Уманщини. Знаходиться в історичній будівлі (колишня приватна лікарня 1902 року). Історія створення Уманського краєзнавчого музею бере свій початок у 1906 році, коли за ініціативою вчителя чоловічої гімназії, а згодом відомого українського археолога, мистецтвознавця та музеєзнавця Данила Щербаківського, був створений гурток любителів старовини. В 1924 році музей став державним та одержав нове приміщення, в якому знаходиться і зараз. Фондова збірка Уманського краєзнавчого музею нараховує близько 50 тис. експонатів. Серед них - унікальні археологічна та нумізматична колекції, предмети декоративно прикладного мистецтва, воєнно-історичні, історико-побутові, художні, документальні та фотодокументи. Експозиція широко висвітлює історію Уманщини з найдавніших часів до сьогодення та природу краю.
Експозиції музею
Більше інформації про музей знайдете ТУТ:
Місто Умань занесене до списку історично-населених міст України, визначені пріоритети й масштаби розвитку міста як туристичного центру.
Радимо прочитати:
Браславська О. Уманщина – перлина Черкащини : об’єкт і предмет географічного краєзнавства / О. Браславська, І. Кравцова // Краєзнавство. Географія. Туризм (Шкільний світ). – 2014. – № 8 (квітень). – Шкільний туризм. – 2014. – Вип. 4 (16). – С. 1-10.
Бушин М. І. З історії міста Золотоноша / М. І. Бушин, Ю. Ю. Ілляшенко // Бушин М. І. Черкаський край в особах. 1941-2001 : Місто Золотоноша / М. І. Бушин, Ю. Ю. Ілляшенко. – Черкаси, 2003. – С. 16-19.
Гаврильченко Ф. П. Софіївка-Сад / Ф. П. Гаврильченко ; уклад., авт. передм. і ред. В. Поліщук. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2016. – 473 с.
Даниленко О. Умань – комфортне місто / О. Даниленко // Черкаський край. – 2012. – 3 жовт. – С. 5.
Донець Т. Софія Потоцька і «Софіївка» : [на її честь був створений унікальний пейзажний парк «Софіївка»] / Т. Донець // Чумацький шлях. – 2010. – № 3. – С. 26-28.
Коваль А. Умань – окраса України : [історичне минуле міста Умані] / А. Коваль // Чумацький шлях. – 2010. – № 3. – С. 14-15.
Косенко І. С. Національний дендрологічний парк «Софіївка» : [про видатний пам’ятник садово-паркової архітектури кінця XVIII - початку XIX століть світового значення, пам’ятка паркобудування й архітектури України] / І. С. Косенко // Чумацький шлях. – 2010. – № 3. – С. 23-25.
Нераденко Т. М. Місто Умань / Т. М. Нераденко // Нераденко Т. М. Золота підкова Черкащини : туристсько-краєзнавча подорож Черкащиною для учнівської молоді України / Т. М. Нераденко. – Черкаси, 2006. – С. 91-92.
Тітовська О. Софіївка / О. Тітовська // Яблунька. – 2002. – № 3. – С.6-7.
Ткаченко М. Уманщина в XV - XVII ст. / М. Ткаченко // Хроніка-2000. – 2002. – № 45/46 . – С. 304-338.
Черкасова В. Умань була столицею козаків і гайдамаків / В. Черкасова // Прес-Центр. – 2011. – 22 черв. – С. 27.
Золотоноша [Електронний ресурс] // Україна Інкогніта [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://ukrainaincognita.com/cherkaska-oblast/zolotoniskyi-raion/zolotonosha/zolotonosha, доступ вільний (5.07.16). – Назва з екрана.
Історія Золотоноші [Електронний ресурс] // Вікіпедія [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Історія_Золотоноші , доступ вільний (5.07.16). – Назва з екрана.
Історія міста Золотоноша [Електронний ресурс] // Золотоноша [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://zolotonosha.osp-ua.info/ch-1_fl-history.html, доступ вільний (5.07.16). – Назва з екрана.
Історія Умані [Електронний ресурс] // 04744.info. Сайт міста Умань [веб-сайт]. – Електрон. дані. , доступ вільний (5.07.16). – Назва з екрана.
Парк «Софіївка» в Умані [Електронний ресурс] // Дороговказ [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://ua.dorogovkaz.com/stati_park_sofievka.php, доступ вільний (5.07.16). – Назва з екрана.
Умань [Електронний ресурс] // Википедия [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Умань, доступ вільний (5.07.16). – Назва з екрана.
Хто тут був – довіку не забуде,
І в його приходитиме сни
Світлий образ «Уманського чуда» –
Царства флори й вічної весни
Петро Пальовий
Дендрологічний парк «Софіївка» –
місце, народжене коханням
Дендропарк «Софіївка»
Національний дендрологічний парк «Софіївка» в Умані на Черкащині – перлина світового масштабу, яка вже давно заслуговує бути внесеною до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. По своїй красі, вишуканості, грандіозності та мальовничості «Софіївка» не поступається кращим зразкам садово-паркового мистецтва світу. На честь уманського парку навіть називають планети (планета під номером 2259 з 1985 року офіційно носить назву «Софіївка»), йому присвячують твори (Станіслав Трембецький, поема «Zofiówka»). Про нього є, що розповісти, і є, що подивитися. Щорічно побачити це диво паркобудівництва приїжджає близько півмільйона людей.
Загальна площа Софіївського парку в Умані становить 179,2 га. Його прикрашають статуї стародавніх богів (Аполлона, Амура, купальниці-Венери), героїв давньогрецьких міфів (Паріса, Орфея) і філософів (Сократа, Гомера, Еврипіда, Аристотеля), мальовничі містки, альтанки, водойми. У «Софіївці» є і Єлисейські поля, і Партерний амфітеатр, і багато іншого. У парку можна побачити багато чудасій, наприклад, фонтан «Змія» – найкрасивіший та найоригінальний з усіх софіївських фонтанів. Він влаштований посеред Нижнього озера. Стовп води заввишки до 20 метрів виривається з широко розкритої пащі гігантської змії. Воістину незабутнє видовище!
Фонтан «Змія»
Статуя Орфея
Статуя Амура
Великий водоспад
У центральній частині парку розташований Великий водоспад. Вода зривається з висоти близько 15 метрів. Біля підніжжя водоспаду є озеро, на якому живуть білі лебеді.
Парк «Софіївка» вирізняється чудово продуманою системою гідротехнічних споруд: ставків, водоспадів, каскадів, басейнів і фонтанів. Не можна не віддати належне творцям паркового ансамблю. На перший погляд може здатися, що десь має працювати потужна система насосів, хоча все набагато простіше, якщо не сказати – елементарно. Вода надходить в усі водойми парку по прихованих підземних шлюзах самопливом із Верхнього озера. Завдяки перепаду висот між двома озерами – Верхнім і Нижнім – якраз і створюється необхідний тиск води.
Одним із найромантичніших куточків в уманському парку «Софіївка» є так званий Острів Кохання (Острів Анти-Цирцеї) з гарним двоярусним Рожевим павільйоном, розташований на Верхньому озері. Хто хоч трохи знайомий із давньогрецькою міфологією, напевне знає, що богиня Цирцея була могутньою чарівницею, здатною перетворювати людей на тварин. Саме вона перетворила на свиней супутників Одіссея, коли вони опинились на її острові Еея під час довгих морських мандрів. Сам Одіссей зумів уникнути цієї долі, звільнив від чар своїх друзів і, підкоривши серце Цирцеї, прожив із нею щасливий рік на райському острові. Мабуть, назва штучно створеного (і причому вручну!) у парку «Софіївка» острова Анти-Цирцеї є натяком на відокремлене любовне гніздечко. Тим більше що раніше дістатися сюди можна було тільки по озеру на човні. Сьогодні все набагато простіше – Острів Кохання сполучається з берегом за допомогою дерев'яного моста, зведеного тут ще в 1853 році.
Види на Острів Кохання
Уманський парк «Софіївка» – чудове місце для відпочинку не тільки жителів України, а й іноземців. Сьогодні – це популярний туристичний центр. Екскурсійне обслуговування у парку здійснюється на декількох мовах (українській, російській, англійській, французькій, німецькій та ін.) Вам можуть запропонувати покататися по території «Софіївки» в екіпажі або верхи на коні, відправитися в подорож по озеру на човні, гондолі, катамарані або прогулянковому паромі «Софія». При бажанні можна приміряти вбрання модниць XIX століття й зробити декілька знімків на пам’ять. Особливо люблять це місце наречені. На території парку «Софіївка» передбачено проведення церемонії одруження. Більш романтичне місце навряд чи можна знайти.
Паром «Софія»
Подорож підземною річкою на човні
Станіслав Щенсний Потоцький і Софія де Вітт
А починалося все з романтичного і палкого кохання графа Станіслава Щенсного Потоцького і чарівної красуні-гречанки Софії де Вітт – світської дами, якій покровительствував сам князь Григорій Потьомкін і яка зуміла домогтися блискучого успіху при польському, французькому та російському дворах. У обох були законні дружина і чоловік, але чи могло це стати перешкодою для закоханих? Вони стали жити разом, і від цього союзу народилося двоє синів. Довгий час Потоцький домагався розлучення зі своєю дружиною Жозефіною, яка не давала згоди, мабуть, ще сподіваючись врятувати шлюб. Чоловік Софії – генерал російської армії Юзеф де Вітт – також нешвидко погодився на розлучення.
Потоцький запропонував щедрий викуп за його дружину, від якого той не зміг відмовитися. Самому Потоцькому вдалося розірвати шлюб тільки після смерті імператриці Катерини II, яка була на боці покинутої Жозефіни. У 1798 році коханці, нарешті, узаконили свої стосунки.
Для Софії Потоцький велів побудувати в Умані незвичайний парк, казково красивий і найбільший у Європі, який він назвав на честь улюбленої жінки «Софіївкою». У 1796 році почалися роботи по втіленню в життя цього задуму. Розробкою проекту парку займався Людвіг Метцель – польський офіцер і військовий інженер. Під його наглядом здійснювалися всі будівельні роботи. В оформленні парку Метцель керувався давньогрецькою і давньоримською міфологією, гомерівскими поемами «Одіссея» та «Іліада». Мабуть, це робилося, щоб догодити Софії, що мала грецьке походження. Саме тому в Софіївському парку так багато різних споруд і композицій на давньогрецьку тематику: гроти Тантала, Венери, Каліпсо, Фетіди, Левкадська скеля із спорудженим на ній оглядовим майданчиком Бельведер. Тут є і Критський лабіринт, і підземна річка Ахеронт (Стікс), через яку, згідно стародавнім міфам, похмурий Харон перевозив душі в царство мертвих.
Грот Венери
Левкадська скеля
Підземна річка Ахеронт
Над створенням парку щодня працювало близько 800 уманських кріпаків, які, між іншим, отримували за свою роботу, хоч і невчасно, зарплату. Територія парку «Софіївка» була розбита в урочищі Кам'янка, через яке протікала річка Багно (пізніше – Кам'янка), на місці дубового гаю, що пізніше був вирубаний. До цих пір у парку біля Китайської альтанки можна побачити дуб, вік якого перевищує 300 років. У «Софіївці» було зроблено безліч насаджень, в тому числі й рідкісних та екзотичних видів рослин: вавилонські верби, тюльпанове дерево, платани, пірамідальні тополі, туї та ін. Доглядом за рослинами займався спеціально запрошений із цією метою німецький садівник Олива. Були проведені підривні роботи, в скелях вирубані гроти Венери і Лева, чітко продумана водна система, що працює без насосів, рельєф, на річці Кам’янці були зведені дамби, побудовані підземні шлюзи, вручну насипаний Острів Анти-Цирцеї тощо. При Метцелі створені озера Верхнє і Нижнє, річка Ахеронт, Великий водоспад, Фонтан «Семиструй», Амстердамський шлюз та інші споруди.
Стародавній дуб
Китайська альтанка
У травні 1802 року граф Потоцький подарував «Софіївку» улюбленій дружині на її іменини. В цей день на центральній площі парку – Площі Зборів (Площі Зібрання) – було влаштовано святкову виставу з феєрверком. Завершити будівництво уманського парку Потоцький так і не встиг – через три роки він помер. Парк успадкувала Софія, а після її смерті – син Потоцького Олександр. Через підтримку Олександром Польського повстання 1830-1831 років всі землі і маєтки Потоцьких у 1832 році конфіскували. Їх володіння перейшли в підпорядкування Київській державній палаті. А парк «Софіївка» в Умані став подарунком для імператриці Олександри Федорівни.
Багато суттєвих змін у композицію Софіївського паркового ансамблю було внесено в період із 1836 року по 1859 рік. З цього часу і аж до революції 1917 року парк в Умані називався «Царицин сад». Умовно це другий етап будівництва «Софіївки». Після перетворень з’явилася вулиця Садова, що з’єднала місто з парком. Із цієї вулиці починався парадний вхід до «Царициного саду», по обидва боки від якого були зведені дві сторожові вежі в античному стилі. Вважається, що в оформленні парадних веж деякі деталі (наприклад, фриз) запозичені з храму Вести в італійському місті Тіволі. Стародавні римляни поклонялися богині Весті як охоронниці сімейного вогнища і жертовного вогню. Не дивно, що всі молодята традиційно приходять до софіївських башт, щоб отримати благословення богині на довге і щасливе подружнє життя. На другому етапі будівництва парку з’явилися тераса Муз, Китайська альтанка і альтанка «Грибок». У «Софіївці» був побудований Павільйон Флори, названий на честь римської богині весни і квітів, – проста і, водночас, елегантна відкрита споруда з чотирма колонами. Через ці колони проглядаються сріблясті струмені Фонтану Змія. На острові Анти-Цирцеї був зведений витончений Рожевий павільйон.
Павільйон Флори
Альтанка «Грибок»
Навесні 1859 року «Софіївку» передали Головному училищу садівництва (початок третього етапу будівництва Софіївського паркового ансамблю), і з цього часу парк в офіційних документах став називатися «Уманський сад Головного училища садівництва». Великий внесок у розвиток уманського парку вніс Василь Пашкевич – відомий садівник, який на той час викладав в училищі. В 1889-1890 роках у північній частині «Софіївки» він створив Англійський парк.
У післяреволюційні роки «Софіївка» залишається при училищі садівництва, хоч і під новою назвою «Сад III Інтернаціоналу». Тільки в 1929 (початок четвертого етапу в історії парку) році парк в Умані отримав статус Державного заповідника, а з 1945 року йому офіційно повернули колишню назву – Уманський державний заповідник «Софіївка». У роки Другої світової війни деякі споруди парку були зруйновані, а на галявині Дубинка нацистські окупанти ховали своїх загиблих воїнів. П’ятий етап внесення змін до Софіївського ансамблю – 1955-1980 рр. У цей період територія парку збільшується на 20,79 га, ремонтуються архітектурні споруди, будуються ковані ворота біля парадного входу замість застарілої дерев’яної конструкції, а також джерело «Срібні струмені». Серйозний збиток «Софіївці» було завдано під час повені 1980 року (початок шостого етапу). Тоді через різке потепління величезна кількість талої води обрушилася на «Софіївку». Загинуло багато дерев та рослин, стихією були знесені і зруйновані скульптури, мости, дерев’яні будівлі (альтанка «Грибок», павільйон «Фазанник»), розмиті доріжки та алеї. Після повені проведено відновлення та капітальну реконструкцію Софіївського паркового ансамблю.
З 90-х років XX століття «Софіївка» стає самостійною науковою організацією НАН України. У парку з’явився новий головний вхід із вулиці Київської (біля автовокзалу) з касами і квітковим магазином.
Нині Національний дендрологічний парк «Софіївка» у переліку надбань національної культури України посідає особливе місце, він є діамантом в історичній короні Умані, візитною карткою міста. Софіївка – це і музей природи, і перлина садово-паркового мистецтва.
Вид на площу зборів
Готель «Софіївка»
Історичний екскурс для учнів 7 - 9 класів
Черкаси, як старовинне місто, сягає своїм корінням у сиву давнину Черняхівської культури. В літописах воно вперше згадується у 1282-1286 рр. Із того часу його неодноразово знищували вороги, але щоразу місто відбудовувалося, зводилися нові укріплення, будинки, садиби.
Розробка плану генеральної забудови Черкас розпочалася ще на початку ХІХ ст. У 1815 році відомі архітектори В. Гесте, В. Стасів, Л. Руска підготували проект такого плану, який було затверджено в 1826 році особисто царем Миколою І. Згідно з ним, майже вся нагірна територія міста була поділена на рівні прямокутні квартали.
Головною вулицею Черкас початку ХХ ст. була вулиця Дахнівська: на ній проживали заможні мешканці, працювали адміністративні заклади, великі магазини й банки. Це був торговий центр міста. Центральну частину вулиці, яку називали Хрещатик (тоді вона простягалася лише на один квартал – від нинішньої вулиці Остафія Дашковича до вулиці Байди Вишневецького), прикрашали архітектурні споруди. До речі, деякі з них збереглися й до наших днів.
У 1990 році рішенням облвиконкому вісім пам’яток архітектури було взято на облік, нині вони знаходяться під охороною держави. Це будівлі громадського призначення, побудовані наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Серед них – приміщення:
- музею «Кобзаря» (колишній будинок купців братів Юхима та Андрія Цибульських);
- Черкаського політехнічного технікуму (колишні склади Казенного винного заводу № 17);
- музичного училища ім. С.С. Гулака-Артемовського (колишня Перша міністерська чоловіча гімназія);
- відділення UniCredit Bank («Укрсоцбанк») (колишній готель «Слов’янський»);
- адміністративний будинок (колишній прибутковий будинок братів Тиверовських);
- редакція газети «Черкаський край» (колишній громадський банк);
- Палац одружень (колишній приватний будинок підприємця А. Щербини);
- міської санепідемстанції (колишній приватний будинок підприємця А. Майбороди).
Тож, давайте пройдемося вулицями міста, щоб побачити найцікавіше.
Будинок братів Цибульських – найдавніша архітектурна пам’ятка міста
Адреса: вул. Байди Вишневецького, буд. № 37
В історичному центрі міста, на розі вулиць Хрещатик та Байди Вишневецького збереглася найстаріша будівля міста – будинок братів Цибульських.
Більше про рід Цибульських можна прочитати тут:
Розпочалося все ще в 1852 році, коли купці першої гільдії, брати Юхим та Андрій звели півтораповерховий напівдерев’янний будинок. Саме у сім’ї свого друга Юхима Цибульського, зупинявся Тарас Шевченко під час останньої поїздки по Україні. І не просто зупинявся, він перебував тут під домашнім арештом та наглядом поліції. Арештованого в селі Пекарі Канівського району Тараса Шевченка 18 липня 1859 року доставили в Черкаси справнику Табачникову. Брати Цибульські викупили поета з арешту за 500 рублів та золотий годинник. Будучи в місті, Тарас Григорович записував народні пісні, розповіді старого діда Цехмистренка про давні події, особливо про гайдамаччину.
У 90-х роках ХІХ ст. будинок перебудували на повністю кам’яний та вже триповерховий. Після чого він став, аж до революції, найвищим у місті. Такою ми бачимо цю будівлю й нині.
В архітектурі приміщення спостерігаються ознаки неокласицизму. Прямокутний будинок має два головних фасади, що акцентовані балконами. Стіни прикрашено дуже стримано, лише третій поверх декорований рослинним орнаментом із тесаної цегли. Вікна також декоровані та подовжені, що було новинкою того часу. Дах обрамлений кованою огорожею та увінчаний невеликим куполом. Ім’я архітектора, що споруджував будинок, на жаль, невідоме.
Після реконструкції другий і третій поверхи будівлі віддали під приміщення Петербурзького облікового та позичкового банку. Перший – займали мануфактурні крамниці, а потім навіть з’явився магазин зброї. Пізніше в будинку довгий час працювали перукарня та магазин (на першому поверсі), міський банк (на другому).
У травні 1989 року на честь 130-річчя перебування Шевченка в Черкасах, а також до 175-річчя з дня його народження тут відкрили єдиний у світі музей однієї книги – «Кобзаря». Головним експонатом закладу є перше видання «Кобзаря» 1840 року, надруковане в Петербурзі. Також до колекції входять книги, які випускалися різними мовами майже два століття поспіль. Щороку музей приймає понад 50 тисяч відвідувачів.
Казенні винні склади
Адреса: вул. Надпільна, буд. № 226
До 1923 року в Черкасах був казенний винний склад, тобто лікеро-горілчаний завод. Такі склади масово створювалися в Російській імперії на рубежі XIX-XX ст. у рамках «Винної монополії», введеної з ініціативи міністра фінансів Сергія Вітте в 1896 р.
У довiднику «Все мiсто Черкаси на 1911 рік» читаємо: «Изъ казенныхъ зданiй должно быть отмечено зданiє казенного винного склада по Больничной улице». На розі вулиць Остафiя Дашковича та Надпiльної (аж до середини ХХ ст. нею закінчувалося місто) в 80-тi роки ХIХ ст. став формуватися комплекс споруд Казенного винного заводу №17. Основну споруду комплексу в стилі еклектики було побудовано в 1905 році (за іншими даними – 1885-1887 рр.) за участю харківських інженерів.
Будівля з червоної цегли об’єднала в собі кілька різноманітних архітектурних стилів. Спочатку фасад був неоднаковим по висоті: мав дво- і триповерхові частини.
Після революції 1917 року будівлю Казенного винного складу було передано дворiчнiй професійно-технічній школі, що відкрилася у мiстi. 1 вересня 1922 року почався її перший навчальний рік. У 1929 році на базі цієї школи було відкрито індустріальний технікум, у 1934 році – технікум механізації сільського господарства. У цей же час силами учнів та викладачів облаштовується третій поверх навчального корпусу із актовою залою на 300 місць.
До нашого часу тут зберігається первинне керамічне покриття підлоги з клеймом «Товарищество Геренгейм, Харьков». У підвалах збереглися ковані залiзнi баки, фрагменти первинної каналізаційної та вентиляційної систем.
Зараз у цьому будинку знаходиться головний корпус Черкаського політехнічного технікуму.
Перша міністерська чоловіча гімназія
Адреса: вул. Байди Вишневецького, буд № 6
Окрім чудової архітектури ця будівля дуже цікава своїм розташуванням. Весною чи влітку, коли цвітуть дерева, серед безлічі зелені на схилах старого Дніпра, на самій горі Замкового узвозу височіє цей будинок.
Нині це старий корпус музичного училища, а раніше – споруда Першої міністерської чоловічої гімназії, одного з найдавніших навчальних закладів не лише міста, а й всієї України.
Навесні 1891 р. міська Дума звернулася до талановитого київського архітектора Владислава Городецького щодо розробки проекту нової будівлі.
Він розробив проект майбутньої гімназії та особисто контролював її будівництво. Проект передбачав зведення двоповерхової споруди на території садиби купця Соколова. Вже 1 листопада 1891 р. будівництво було завершено. Зведено гімназію у стилі модерн із використанням елементів неороманської архітектури.
На той час гімназія мала два корпуси. У головному розташовувались навчальні класи для старших гімназистів, кабінети для викладачів, інспекторів та дирекція закладу. Другий – призначений для навчання молодших учнів.
У стінах гімназії навчалися майбутні державні і культурні діячі, чиї імена назавжди залишилися в історії. Серед них – брати-авіатори Євген, Андрій та Іван Касьяненки, філолог, академік, індолог Олексій Баранніков, письменники Лесь Гомін, Михайло Драй-Хмара, Олександр Лебеденко та Митрополит Василь (В.К. Липківський). Це був навчальний заклад черкаської еліти, де працювали тільки чоловіки. Кожний учитель гімназії займався репетиторством. До них приїздили діти багатих грабарів та підприємців міста. Про дореволюційний період діяльності гімназії розповідається у повісті колишнього випускника закладу Олександра Лебеденка «Первая министерская».
Після революції гімназія переформатовується, в 1918 році на її базі створюють черкаську середню школу № 1. Під час реконструкції будівлі, проведеної в 1922-1923 роках, до неї добудували третій поверх та з’єднали між собою корпуси.
З 1968 року приміщення належить музичному училищу імені С.С. Гулака-Артемовського. В 1985 році другий двоповерховий корпус було знесено, а на його місці пізніше збудовано нове приміщення училища.
Готель «Слов’янський»
Адреса: вул. Остафія Дашковича, буд. № 20
Незаперечною візитівкою Черкас є блакитний казковий будинок, він же – колишній готель «Слов’янський». Знаходиться майже в самому центрі міста, на розі вулиць Остафія Дашковича та Хрещатик. Блакитний Палац – це романтична назва, яка дана будинку народом. Химерні башточки, арки, гострі шпилі, манірні балкони – саме через це його й назвали палацом. І часом дуже складно повірити в те, що нині тут знаходиться звичайнісіньке відділення банку.
Будинок зведений або в кінці ХІХ, або на початку ХХ ст. архітектором Владиславом Городецьким. Хоча точно не доведено ні рік, у якому створений цей шедевр, ні те, чи саме Городецький був його автором. Зведений він у стилі постромантичної готики з використанням елементів модерну, класицизму й середньовічної східної архітектури.
Фасад приміщення прикрашений великою кількістю різних декоративних елементів. Будинок мав три балкони з ажурним обрамленням. Один із них винесено на 2,5 метри вперед, і спирався він на чавунні колони, виготовлені, до речі, місцевим ливарним заводом. Саме під цим балконом раніше і був вхід у колишній готель «Слов’янський». Над центральним входом височить спрямована в небо вежа, яку неначе намисто навколо обрамляють менші.
Як вже згадувалося раніше, точна дата будівництва невідома. Також достеменно не відомий і його замовник. Більшість схиляється до того, що будівлю зведено для черкаського підприємця Скорини, але краєзнавець Василь Страшевич стверджує, що будинок замовив А. Щербина. Скоріш за все, було це так... Адріан (в інших джерелах Афанасій) Микитович Щербина – черкаський інженер, член міської думи, грабар, був замовником його побудови. А купець Скорина орендував другий поверх для відкриття готелю. Взагалі, про Скорину нічого не відомо. Оскільки його немає в телефонному довіднику Черкас 1909 року, можна зробити висновок, що він – не місцевий. Так от, на другому поверсі він відкрив готель під назвою «Слов’янський». Номера, оздоблені під віденський аристократичний стиль, були неймовірно красиві. Можливо, в ньому зупинявся відомий оперний співак Федір Шаляпін. І ще, можливо, тут мешкав кіт, який повернув геніальному співаку втрачений голос (про це трохи згодом). Перший поверх орендували магазин годинників І.П. Зейгера та кондитерська «Константинополь».
Існує легенда про цей будинок, Шаляпіна та кота. Хоча достовірно не відомо, чи був Шаляпін у Черкасах…
Легенду про Ф. Шаляпіна та кота можна прочитати тут:
Жовтневий переворот 1917 року вніс свої корективи до списку постояльців готелю, в той час тут знаходився штаб більшовиків. У 20-70-ті роки ХХ ст. будівлю використовували знову як готель. Але тепер він називався «Дніпро». В той час у ньому гостювали відомі українські та угорські письменники – Іван Ле, Михайло Стельмах, Мате Залка, Шандор Петефі, Антал Гідаш, Фрідеш Карікаш. Крім готелю, тут також були кав’ярня, нотаріальна контора тощо.
Пізніше розроблявся проект перебудови приміщення під ляльковий театр, але відсутність коштів залишила цю ідею невтіленою.
На початку 90-х років минулого століття будинок викупив «Укрсоцбанк» та в 1996 р. провів там повну реконструкцію. Оскільки будівля за свою багаторічну історію кілька разів підлягала перебудові, багато оригінального оздоблення до наших днів не збереглося. Нині тут знаходяться відділення UniCredit Bank («Укрсоцбанк»), «Нової пошти» та офісні приміщення.
Прибутковий будинок братів Тиверовських
Адреса: вул. Хрещатик, буд. № 225
Єдина із споруд міста ХІХ-ХХ ст., що передає в своїй архітектурі нотки національної ідентичності українського народу, – це будівля братів Тиверовських, або «будинок із рушниками». Будівництво його було завершене в 1912 році на замовлення братів-підприємців М. та В. Тиверовських. Для його зведення підприємцями була придбана ділянка з невеличким будинком у міщанки Полякової.
Триповерхове приміщення виконане в архітектурному стилі модерн із використанням стилю бароко. На головному фасаді невідомим архітектором сплановане цікаве декоративне оздоблення, що спускається над вікнами третього поверху й віддалено нагадує рушник. Нижній поверх чітко відокремлений від верхніх і оформлений широким вітринним рядом.
Будинок розміщувався в престижному кварталі Черкас – «хрещатицькому п’ятачку» і був прибутковим. Тому вже через рік після його відкриття тут розмістилися торговельні заклади. Перший поверх зайняли аптека, магазин та казино, а на другому був комерційний міський банк. У будинку мешкали заможні черкащани. До речі, казино, яке було тут до 1917 року на першому поверсі, має певну загадку. Є версія, що саме в ньому давав концерт видатний Ф.І. Шаляпін (а проживав він поруч, в готелі «Слов’янський»).
Після революції в будинку розміщувались різні державні установи, а після Другої світової війни – ще й поліклініка.
В 60-х роках ХХ ст. була контора «ЧеркасиРемБуду», станція швидкої допомоги та травмпункт. Нині приміщення використовується під офіси, а в частині першого поверху розмішений взуттєвий магазин.
Найстаріший банк міста
Адреса: вул. Хрещатик, буд. № 251
У Черкасах у 1864 році було відкрито громадський банк. Із нього й почався розвиток банківської справи в місті.
У 1914 році, на честь 50-річчя діяльності установи на черкаському ринку фінансових послуг, було зведено нову будівлю. Про це свідчать цифри на фасаді «1864-1914». Тут також можна побачити літеру «L», що є позначенням ювілейного року зведення будинку. Дивно, що таку будівлю банк зміг собі дозволити лише через півстоліття, а до цього установа містилася в різних приміщеннях міста.
Своїм виглядом будинок прикрасив перетин вулиць Смілянської та Хрещатик (тоді Миколаївська). Місто збагатилось ще одним архітектурним шедевром. Будівництво коштувало майже 19 000 рублів. До речі, авторство будинку, як і багатьом іншим спорудам Черкас, приписують В. Городецькому. Та це не є доведеним фактом. Цікавим є випадок із приїздом до Черкас української канадки, спадкоємиці родини відомих меценатів Симиренків – Тетяни Симиренко. Так от, побачивши будинок вона вигукнула: «Так це ж Городецький!».
У декоративному рішенні будівлі відчувається вплив архітектурного стилю модерн та використання окремих елементів неоренесансу. Вхід до будинку виділяється динамічними смугами, що утворюють навколо дверного отвору малюнок, який нагадує крила метелика. Верхня центральна частина споруди завершується куполом оригінальної форми. Будинок прикрашають ковані грати на балконах та даху.
Після Другої світової війни на першому поверсі будівлі розміщувався цех цинкографії та друкарня плоского друку. В них використовувались матеріали, які завдавали шкоду споруді. Тому ці цехи були вивезені з приміщення.
У 60-х роках у цьому приміщенні знаходилася редакція газети «Черкаська правда», у якій працював легендарний Василь Симоненко.
Нині тут редакції газет «Черкаський край» та «Вечірні Черкаси». У будівлі діє Музей Василя Симоненка, а нещодавно відкрито ще й Галерею народної творчості.
Особняк А. Щербини
Адреса: вул. Небесної Сотні, буд. № 3
Однією із найприкметніших будівель старих Черкас, справжньою перлиною забудови тодішнього провінційного міста і, водночас, одним із головних символів Черкас сьогоднішніх є особняк А. Щербини, нині більш відомий місцевим жителям як «РАЦС», позаяк із 1968 року тут міститься Палац урочистих подій.
Особняк було збудовано в 1907-1912 рр. на вулиці Небесної Сотні (тодішній Садовій, пізніше Леніна), в тій частині, де до неї примикає вул. Хрещатик. Зводився він для черкаського інженера, грабаря-підрядника, члена міської думи – Афанасія Микитовича Щербини. Ім’я архітектора, на жаль, невідоме. Зважаючи на вишукане поєднання архітектурних деталей у їх еклектичному сплетінні, є припущення, що ним міг бути Владислав Городецький.
Будинок збудований у популярному свого часу стилі неоренесансу. Весь він пишно оздоблений архітектурним декором, зокрема ліпними елементами. Головний фасад особняка має асиметричну композицію, яка чітко підкреслена симетрією його центральної частини. Бічні стіни головного фасаду прикрашені колонами. Будова вражає витонченістю форм, багатством ажурного декору та архітектурною легкістю. Планувалася садиба з під`їздами на обидві сторони, вишуканими карнизами, арками та колонадою. В інтер’єрі збереглися три приміщення з ліпним декором. В одній з кімнат стеля прикрашена орнаментом й арочним фризом в арабському стилі. Залишилися тут й оригінальні сходи, що ведуть на другий поверх.
Поруч із особняком стояв будинок для прислуги та конюшні. Їх, без всіляких докорів сумління, на початку 80-х років минулого століття знесли та збудували нову багатоповерхівку.
Сам Щербина жив там недовго. До жовтневого перевороту будинок орендувала у власника Повітова земська управа, опісля там були партійні органи влади, під час Другої світової війни в будинку розміщувалась німецька чи то поліція, чи то комендатура. 1959 року приміщення віддали Палацу піонерів, під який його наступного року перепланували. В 1968-70 рр. особняк знову переплановано вже задля розміщеного в ньому Палацу одружень, який там і дотепер. Саме ця реставрація значно спотворила будинок. Бічний вхід у лівому крилі було перебудовано на вікно, парадні двері з вітринного скла та з решіткою розміщено по центру, до них прибудовано широкі східці, на яких нині заведено фотографувати весілля. За тієїж реконструкції зник кований паркан та зимовий сад із фонтаном.
У 2010-11 роках проведено реставрацію, під час якої на будівлю було встановлено художнє підсвічування, також він набув нового забарвлення. Наступного року за рейтингом всеукраїнського щотижневика «Фокус» черкаський Палац одружень потрапив до п’ятірки найкрасивіших архітектурних шедеврів, які декоровані підсвічуванням.
У 2016 році Палац одружень було капітально відремонтовано, заміно підлогу, стіни від руйнувань укріплено металевою стрічкою, оновлено меблі в приміщенні зали проведення урочистих церемоній, зроблено європейський інтер’єр. При цьому була збережена автентичність приміщень та візерунків у них.
Будинок А. Майбороди
Адреса: бул. Тараса Шевченка, буд № 287
Однією з небагатьох збережених у Черкасах пам’яток архітектури другої половини ХІХ – початку ХХ ст. є особняк місцевого підприємця А. Майбороди. Був він грабарем, точніше підрядником і підприємцем, що займався наданням послуг із виконання земляних робіт. Свій статок Майборода заробив від організації підрядних робіт на будівництві залізниць у Російській імперії. Також володів власним цегельним заводом та тартаком (лісопильнею) на черкаському Подолі. Тож коштів, аби замовити собі будівництво такого розкішного помешкання мав достатньо. Крім того у його володінні знаходилась величезна ділянка землі. Вона простягалась на два квартали між сучасною вул. Пастерівською та вже не існуючим Чорним Яром (практично до вул. Припортової). Майборода спорудив тут не один будинок. Були також побудовані і житлові будинки, які здавалися в оренду.
На відміну від інших багатіїв, Майборода не обтяжував себе пошуком архітекторів із губернського центру – Києва, а замовив виконання проекту місцевому архітектору, й по сумісництву гласному міської думи та товаришу директора міського банку Георгію Філоферо.
Точна дата зведення будівлі невідома, але, за одними даними, це кінець ХІХ ст., інші вказують на 1905-1910 рр.
Будинок заклали на розі колишньої вулиці Єрмилівської (нині Пастерівська) та Олександрівського бульвару (бульвар Шевченка).
Будівництво тривало чотири роки, в результаті в місті постала ще одна оригінальна споруда. Особняк зведений у стилі неокласицизму з використанням архітектурних форм і декоративних елементів ренесансу та ампіру, що по праву відносить садибу до елітних будинків Черкас початку ХХ ст. Він цегляний, знаходиться на кам’яному фундаменті, оригінально був покритий залізом, цоколь його було облицьовано колотим гранітом. Стіни й нині прикрашають складні зображення, на яких тулуби крилатих левів переплітаються з декоративними розетками, голови левів із орлиними пазурами, присутнє пальмове листя та інші елементи декору. Композиції, що розміщені під вікнами, виконані у вигляді ваз із амфорою по центру, вони додають будинку буржуазності.
З інтер’єру до нашого часу збереглися старі фільовані двері, автентична столярка вікон та паркетна підлога. Будівля мала три великі і сім менших кімнат, а у дворі стояли дім для прислуги та стайня для коней. До речі, вони збереглись і донині. Стайні, разом із кованою огорожею, доповнюють цей архітектурний комплекс.
Однак родина мешкала тут недовго, бажання заробити більше спонукало А. Майбороду здати будинок в оренду Другому жіночому чотирикласному училищу. Після революції родина емігрувала до Франції. Та згодом повернулася у свій особняк, але доля її склалася трагічно… В 1921 р. будинок було пограбовано, а самого А. Майбороду та його дружину – вбито.
Після цих трагічних подій в особняку розмістили черкаське відділення «Всеобучу», пізніше будинок було передано дитячому садочку, а згодом – міській санепідемстанції, яка тут знаходиться й нині.
Відповівши на запитання вікторини, ви дізнаєтесь, чи знаєте своє місто та його архітектурні родзинки.
1. Хто з відомих українців зупинявся в будинку купців Юхима та Андрія Цибульських?
2. У 80-х роках ХІХ ст. тут був комплекс споруд Казенного винного заводу №17. Головний корпус якого навчального закладу нині в ньому розміщується?
3. Гімназія, яка вважається найдавнішим навчальним закладом не лише міста, а й всієї України.
4. Незаперечною візитівкою Черкас є блакитний палац, він же – колишній готель. Яку назву він мав?
5. Споруда міста, що передає у своїй архітектурі нотки національної ідентичності українського народу. Чого саме?
6. Приміщення одного із перших банків міста, нині тут редакції місцевих газет, саме тут в 60-х роках ХХ ст. працював відомий український письменник. Хто саме?
7. Талановитий київський архітектор, що розробив проект та особисто контролював будівництво Першої міністерської чоловічої гімназії.
8. Однією із найприкметніших будівель старих Черкас, справжньою перлиною забудови тодішнього провінційного міста і, водночас, одним із головних символів Черкас сьогоднішніх є будівля, відома нині як Палац одружень. Для кого свого часу зводився особняк?
9. Кому з місцевих архітекторів замовив проект будівництва свого особняка підприємець А. Майборода?
10. Скільки років тривало його будівництво?
11. Яка споруда вважається найдавнішою архітектурною пам’яткою Черкас?
У 2000 році в місті було виявлено ще 26 пам’яток, що є об’єктами архітектурної спадщини. Переважно це споруди, збудовані до 1930 року, але про них піде мова у наступному випуску історичного екскурсу.
Радимо прочитати:
Белень А. Модерн в архітектурі старих Черкас / А. Белень // Місто. – 2001. – 29 листоп. – С. 11.
Білоус Н. Палац одруження потрапив до 5 архітектурних шедеврів України з найкращою підсвіткою / Надія Білоус // Нова Доба. – 2012. – 31 січ. – С. 3.
Із Палацу одружень зроблять візитівку Черкасс // Нова Молодь Черкащини. – 2016. – 17 серп. – С. 5.
Кравець А. Вільям Гесте: «Василь Іванович», який «будував нові Черкаси»не на словах... / Андрій Кравець // Вечірні Черкаси. – 2013. – 13 листоп. – С. 15.
Писарєва Н. Історія в камені: найцікавіші черкаські будинки / Наталя Писарєва // Нова Молодь Черкащини. – 2015. – 16 верес. – С. 8.
Самков О. Місто Черкаси / О. Самков, Н. Поліщук, М. Степанов // Мандри Україною : путівник / [авт. колектив : О. Самков, Н. Поліщук, М. Степанов]. – Київ, 2007. – С. 11-29.
Соса П. П. Пам’ятки архітектури / П. П. Соса, Г. І. Березняк, В. М. Мельниченко // Соса П. П. Пам’ятки Черкас : краєзнав. довід. / П. П. Соса, Г. І. Березняк, В. М. Мельниченко. – Черкаси, 1998. – С. 79-86.
Стасів Т. Не шукайте печаток Городецького у документах: вони - на будівлях архітектора / Тетяна Стасів // Черкаський край. – 2013. – 17 лип. – С. 1, 17.
Страшевич В. Готель «Слав’янський» / В. Страшевич // Місто. – 2010. – 10 лют. – С. 7.
Страшевич В. Застигла в камені музика старовинного міста: історико-краєзнав. нарис / Василь Страшевич. – Черкаси : Брама-Україна, 2010. – 163 c.: іл. – Бібліогр. : с. 149-158.
Страшевич В. Черкаська спадщина Владислава Городецького / Василь Страшевич // Черкаський край. – 2003. – 15 жовт. – С. 4.
Таємниці Хрещатика: милуємось будинками, де жили черкаські вельможі, перебував під наглядом Тарас Шевченко та розташовувався перший у Черкасах кінотеатр // Вечірні Черкаси. – 2014. – 19 листоп. – С. 18.
У черкаському «будинку з рушниками» співав Шаляпін // Нова Молодь Черкащини. – 2016. – 9 листоп. – С. 11.
Черкаський палац одружень – у п’ятірці кращих в Україні // Вечірні Черкаси. – 2012. – 1 лют. – С. 2.
Шарапа О. М. Створення та становлення музею «Кобзаря» Т. Г. Шевченка в Черкасах / О. М. Шарапа // Краєзнавство Черкащини : наук.-попул. вид. Черкас. обл. орг. Нац. спілки краєзнавців України : 20-річчю незалежності України присвяч. – №9. – Черкаси, 2011. – С. 55-60.
Щербина С. Палац одруження Черкас – у п’ятірці найкрасивіших в Україні / Сергій Щербина // Прес-Центр. – 2012. – 1 лют. – С. 5.
Юхно Б. Ретро-місто: [Перша мініст. гімназія] / Б. Юхно // Місто. – 2009. – 4 листоп. – С. 12-13.
Юхно Б. Ретро-місто: [муз. училище] / Б. Юхно // Місто. – 2009. – 16 груд. – С. 12.
* * *
Архітектура Черкас. Будинок А. Майбороди [Електронний ресурс] // Via Est Vita дорогами України (і не тільки…) : [блог]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://haidamac.org.ua/2010/04/ck-mayboroda1/, вхід вільний (дата звернення: 15.11.2016). – Назва з екрана.
Будинок Щербини [Електронний ресурс] // Черкаський хронограф : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://history.cherkassy.ua/index.php/arkhytektura-cherkas/20-budynok-shcherbyny, вхід вільний (дата звернення: 15.11.2016). – Назва з екрана.
Кобиляцька В. Черкаський Хрещатик [Електронний ресурс] / Вікторія Кобиляцька // День : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://incognita.day.kiev.ua/cherkaskij-xreshhatik.html, вхід вільний (дата звернення: 15.11.2016). – Назва з екрана.
Місто, яке вражає! Найкрасивіші архітектурні споруди Черкас [Електронний ресурс] // ВиЧЕрпно : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://vycherpno.ck.ua/najkrasivishi-arhitekturni-sporudi-mista/, вхід вільний (дата звернення: 15.11.2016). – Назва з екрана.
Могилко С. Застигла симфонія Черкас [Електронний ресурс] / Сергій Могилко // Прес-Центр : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: вхід вільний (дата звернення: 15.11.2016). – Назва з екрана.
Старовинна архітектура Черкас. Перша міністерська чоловіча гімназія [Електронний ресурс] // Мандрівник : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://mandrivnic.livejournal.com/63724.html, вхід вільний (дата звернення: 15.11.2016). – Назва з екрана.
Черкасский политехнический техникум [Електронний ресурс] // Главный портал города Черкассы : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: вхід вільний (дата звернення: 15.11.2016). – Назва з екрана.
Черкаська пам’ятка – у ТОП-10 архітектурних шедеврів країни [готель Слов’янський] [Електронний ресурс] // ГромЧе : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: вхід вільний (дата звернення: 15.11.2016). – Назва з екрана.
Черкаси // Агенція новин Фirtka: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://firtka.if.ua/?action=show&id=41005, вхід вільний (дата звернення: 15.11.2016). – Назва з екрана.
Підготувала Корженевська В.М.
Відповіді на запитання вікторини:
1. Т. Г. Шевченко
2. Черкаського політехнічного технікуму
3. Перша міністерська чоловіча гімназія
4. Готель «Слов’янський»
5. Рушника
6. Василь Симоненко
7. Владислав Городецький
8. Для А. Щербини
9. Г. Філоферо
10. Чотири
11. Будинок братів Цибульських (нині музей «Кобзаря»)
Довідкове бюро
Ампір – архітектурний стиль Франції початку ХІХ ст. Для нього характерним було звернення до мистецьких традицій імператорського Риму з його прагненням до строгої величі та помпезності, холодної елегантності і обов'язкового прагнення звеличити абсолютну владу військових монархій. В декоративному оформленні архітектурних споруд, меблів та ін. застосовуються військові емблеми, зброя часів Стародавнього Риму, лаврові вінці, крилаті грифони, сфінкси, леви тощо.
Бароко – архітектурний стиль країн Західної Європи і Америки (особливо Центральної та Південної), що охопив приблизно 150-200 років (від другої половини ХVIдо другої половини XVIIIст.). Архітектурні ансамблі стають асиметричними, у планах споруд з’являються вигнуті лінії і овали. Зовнішній фасад часто характеризується ефектним центральним виступом та має багато декоративних деталей. Великомасштабні стелі вкриті фресками.
Гільдія (від нім. gilde – корпорація, об'єднання) – об'єднання населення. Перші купецькі гільдії утворювали купці, які вели зовнішню торгівлю, для забезпечення свого правового статусу в інших країнах.
Гласний міської думи – член зборів, що має право голосу (гласу).
Готичний стиль – це стиль виключно міських соборів та ратуш, з’явився в період розвитку західноєвропейської архітектури XII–XVI ст. Йому притаманні стрілчасті вікна, складні орнаменти та надмірна витонченість.
Грабар (походить від слова «гребти») – виконавець земляних робіт. Їхню працю використовували на будівництві насипів, валів, гідротехнічних споруд.
Еклектизм – поєднання різнорідних сталевих елементів чи довільний вибір стилістичного оформлення будівель.
Індологія – комплекс дисциплін, що вивчають історію, літературу, мову Індостану, економічні, соціальні та політичні проблеми Індії.
Колонада – ряд колон, які підтримують загальне перекриття.
Модерн – стиль у європейському й американському мистецтві кінця XIX – початку XX ст. Архітектура модерну вирізнялася відмовою від прямих ліній і кутів на користь більш «природних» ліній, використанням нових технологій (метал, скло). Вона характеризувалася прагненням до створення одночасно і естетично красивих, і функціональних будівель. Велика увага приділялася не тільки зовнішньому вигляду будівель, але й інтер’єру. Всі конструктивні елементи – сходи, двері, стовпи, балкони – художньо оброблялися.
Неокласицизм – течія в літературі та мистецтві другої половини ХІХ – початку ХХ ст., що базувалася на стилізації зовнішніх форм античного мистецтва, італійського відродження і частково класицизму.
Неоренесанс – один із історичних стилів середини ХІХ ст., якому притаманні зовнішні архітектурні рішення часів Ренесансу. Відмінні риси – тяжіння до симетрії, раціональне членування фасадів, надавалась перевага прямокутним планам із внутрішніми двориками.
Неоромандська архітектура – стиль зародився приблизно в середині XIX ст. Його основою стала романська архітектура XI–XII ст. На відміну від неї, для неороманськї архітектури характерна більш проста форма арок і вікон.
Ренесанс (або Відродження) – стиль західноєвропейського зодчества ХV–ХVІ ст., заснований на відродженні античних (давньогрецьких і давньоримських) архітектурних форм.
Справник – до революції 1917 року – начальник повітової поліції.
Шпиль – вузька, висока надбудова пірамідальної або конічної форми, що завершує будівлю.
Історичний екскурс для учнів 7 - 9 класів
Черговий випуск історичного екскурсу продовжить знайомити вас із архітектурними пам’ятками міста, зведеними в другій половині ХІХ ст.
Серед них:
- будинок лісничого (нині Обласний академічний театр ляльок);
- будинок грабаря Лисенка;
- будинок місцевого купця Белахова;
- особняк грабаря Федора Лисака (нині Черкаський планетарій);
- прибутковий будинок Лисака-Гаркавенка (перший корпус Черкаської музичної школи №1 імені М.В. Лисенка);
- будинок Лисака-Гаркавенка (другий корпус Черкаської музичної школи №1 імені М.В. Лисенка);
- особняк Школьнікова (нині житловий будинок);
- будинок Куперштейна (нині житловий будинок).
Будинок лісничого
Адреса: вул. Небесної Сотні, буд. № 4
Із північної сторони наше місто межує з мальовничим Черкаським бором. Раніше тут розташовувались села Дахнівка, Василиця та дачне поселення Соснівка. Можливо, саме тут працював черкаський лісничий, що збудував будинок, про який йтиме мова далі. Ім’я лісничого для черкащан залишилось невідомим, але його будинок радує містян і зараз, а особливо малюків. Це будівля Черкаського академічного обласного театру ляльок. Хоча, щодо ім’я його власника, то краєзнавець Василь Страшевич стверджує, що йдеться про лісничого Жуковського, який опікувався лісом від Кам’янки до Городища та від Шполи до Черкас.
За офіційною інформацією, споруда належить до так званих «Зразкових домівок», автором яких був італієць Луїджі Руска (Алоїзій Іванович). На початку XIX ст. він випустив альбом «Зразкові фасади», за якими велася забудова багатьох міст. Таким чином, у 1870-х роках у Черкасах був збудований будинок лісничого.
Зводили будівлю майстри-старовіри, ймовірно, під керівництвом черкаського повітового архітектора Костриці (Руска помер у 1822 році), з цегли місцевого виробництва.
Одного літнього дня на початку 70-х років ХХ ст. до приміщення театру ляльок, як згадує його колишній головний художник А.С. Курій, завітала літня, досить інтелігентна і не по роках енергійна жінка. Її супроводжував онук, якому було близько тридцяти років. Раптова гостя не відрекомендувалась, а лише сказала, що до революції в цьому будинку мешкала її родина, і ось тепер вона хоче показати своєму онукові пам’ятні для свого серця місця. Із помітним акцентом жінка згадувала своє дитинство та юність, які пройшли в Черкасах, роки навчання в приватній жіночій гімназії Самойловської, що була поруч (нині на її місці збудована спеціалізована школа № 17). Зайшовши до будинку, який колись належав її батьку, тодішньому повітовому лісничому, жінка уважно оглянула кімнати, в яких колись знаходились робочий кабінет, бібліотека, вітальня, дитяча та спальні кімнати колишніх мешканців. Увесь перший поверх тоді займала господарська частина, а в дворі були приміщення для прислуги та стайні з двома виїздами. Жінка пригадала, що поруч із цим будинком ріс квітучий сад, який тягнувся аж до Олександрівського бульвару (нині – бульвар Шевченка).
Після жовтневого перевороту 1917 року тут довго господарювали міліціонери міського та повітового відділів. Після Другої світової війни в будинку був дитячий садок, згодом – Будинок піонерів, у 1960-ті та на початку 1970-х років – обласна бібліотека для дітей. З 1973-го року тут знаходиться Черкаський академічний обласний театр ляльок.
Будинок чудово зберігся до наших днів. Щоправда, трохи вріс у землю – якщо раніше був двоповерховим, то зараз так званий перший поверх не відразу можна помітити. Ззовні приміщення має невибагливу інкрустацію, скромні суворі форми та декор. Із моменту його будівництва збереглися не лише стіни та перекриття, але й столярка, всі охочі досі можуть прийти та потриматися за дверні ручки, виготовлені на тульській фабриці самоварів із мідних сплавів, на яких ще помітні герб та вензелі фірми «Н. и Г. Бабашов. 1850». Будинок не зазнав жодних кардинальних перебудов за майже 150 років свого існування.
Будинок грабаря Лисенка
Адреса: вул. Байди Вишневецького, буд. № 36/1
Він є одним із найцікавіших у нашому місті. Насамперед, будинок вражає своєю нестандартною, як для Черкас, архітектурою. Погодьтеся, що на наших вулицях споруди в такому стилі знайти неможливо. Це будинок грабаря Лисенка.
Він зовсім не схожий ні наказковий Блакитний Палац (колишній готель «Слов’янський») ні на ренесансний особняк Щербини. Таку споруду без проблем можна зустріти в містах Центральної Європи, а в Україні – у Львові, і там він легко загубиться серед схожої архітектури. Та для Черкас це справжнє диво. І ми, звикнувши, майже не помічаємо його існування. Годинник на фасаді будинку додає йому солідності та схожості з міськими ратушами Європи.
Але на жаль, про цю споруду відомо зовсім небагато. Будинок був зведений на кошти грабаря Лисенка наприкінці ХІХ ст. Хто архітектор та чи жив тут сам Лисенко, чи ні – невідомо. Але в той час тут знаходилася музична школа. Певно, вона була приватною, оскільки державні з’явилися лише в 20-30-х роках ХХ ст. Пізніше в будинку розмістили ще й приватну чоловічу гімназію.
На останній варто зупинитись докладніше. На початку ХХ ст. Черкаси мали дві чоловічі гімназії. Перша – міністерська, та що біля Замкового узвозу, а друга – приватна, Гороновського, яка з 1905 року розміщувалась у будинку Лисака. Пізніше (коли точно – невідомо), вона звідти переїхала.
Із початком Першої світової війни Черкаси, як і вся імперія, переходять на військові рейки. В будинку в 1914 році розміщують шпиталь для поранених. Подібних закладів у місті було близько десяти, місто було перетворене на справжнє лазаретове містечко. Для шпиталю міська влада виділила лише частину приміщення, а гімназисти опікувалися пораненими, які знаходилися у лазареті. У місті навіть був створений загін із 70 школярів, які допомагали транспортувати військових до шпиталів.
Пізніше в будинку був міський архів та краєзнавчий музей. Схоже, що це сталося у міжвоєнний період. Оскільки в описі історії Черкаського краєзнавчого музею не згадується про його перебування в будинку Лисенка, є припущення, що тут лише зберігалася частина фондів. Ймовірно, з архівом була аналогічна ситуація.
Після буремних подій Другої світової війни, в 1954-1965 рр., будівлю було передано драматичному театру. З вересня 1965 року, коли була зведена нинішня споруда театру, тут оселився Будинок офіцерів.
Із 1993 року в будівлі була редакція газети «Вечірні Черкаси». Нині тут знаходиться банківська установа, Французька булочна, ательє «Стиль» та магазин квітів.
Будинок місцевого купця Белахова
Адреса: вул. Хрещатик, буд. № 219
Біля музею «Кобзаря» за кронами дерев ховається цегляна двоповерхова будівля, але мало хто здогадується, що вона була зведена ще в 80-х роках XIX ст. Її збудували на кошти місцевого купця Белахова, а от ім'я архітектора, на жаль, невідоме. Споруду звели в стилі пізнього модерну з елементами ампіру, що повністю відповідало смаку середнього класу черкаської буржуазії початку минулого століття. Раніше будівля мала виносний балкон із красивою наскрізною металевою огорожею. Але, на жаль, його демонтували в 30-х роках минулого століття.
Перший поверх купець здавав у оренду місцевим підприємцям під мануфактурні магазини. Серед них був і підприємець Школьніков, який праворуч від входу відкрив завод із виробництва мінеральної, сельтерської вод та сітра. Тут же розміщувалася крамничка, де ці напої продавалися, тож влітку в цій частині Хрещатика не було де яблуку впасти, бо всі хотіли не лише долучитися до мистецтва та подивитися кіно, а й втамувати спрагу. Свій прибутковий товар Школьніков продавав також із невеликих візків. До речі, так само реалізовувалось морозиво: ще один атрибут літнього відпочинку. Його налічувалося близько 30 сортів.
На другому поверсі мешкалародина самого купця.
Белахов був першим, хто познайомив черкащан із новинкою під назвою «кіно». То як же започатковувався кінематограф у Черкасах?
Кінематографічний апарат для Белахова придбав у Франції один із багаточисельних родичів купця та передав у наше місто через посередників. Це відбулося у 1908 році. За допомогою своєї сім’ї, підприємець крутив черкащанам німе кіно. Серед краєзнавців немає одностайності де саме в Черкасах вперше застрекотіло кіно. Розглядається два варіанти: перший – це будинок, який існував напроти обласної універсальної наукової бібліотеки імені Тараса Шевченка (з 1953 року тут житловий будинок із поліклінікою СБУ на першому поверсі), а другий – власне будинок Белахова. На користь першої версії говорить те, що існує документ Київського губернського правління, направлений Черкаській міській думі. Він містить такий текст: «за протоколом будівельного відділення від 3 липня 1908 року дозволено пристосування приміщення у Черкасах по Суворівській вулиці для демонстрування картин за допомогою кінематографа». Невідомо, чи був цей будинок у власності Белахова, хоча деякі краєзнавці називають цей квартал міста «белаховськими». Щодо другої версії, то достеменно відомо, що тут був кінотеатр. Та, як би там не було, точно сталося це наприкінці літа 1908 року.
Глядацька зала кінотеатру мала 120 місць. Її утворили, прибравши перестінок між двома великими кімнатами. Ось цитата краєзнавця Степана Нехорошева, яка описує кінозал: «підприємливий Белахов ризикнув відкрити перший у Черкасах кінотеатр, у якому демонстрували німі стрічки, створені на вітчизняних кінофабриках Ханжонкова та Харитонова. «Кінозаклад» обслуговувався сім’єю купця. Невеличкий, задушливий до запаморочення зал, без вентиляції, засмічений насіннєвим лушпинням глядачами, що сиділи на лавках без спинок. У кутку стояла гардеробна шафа для одягу. В ньому дочка Белахова продавала квитки, син Михайло у кінобудці «крутив кіно», а інший син, Григорій, був тапером – обслуговував сеанси музичним супроводом на піаніно. Сам Белахов був білетером». До речі, цікавий факт, купець-кінематографіст часто отримував приписи про неможливість демонструвати картини, які «своєю непристойністю підривають добропорядність городян», а навесні 1917 р. він отримав розпорядження надавати поліції для контролю анотацію стрічок і зобов’язання «виділяти три кращі місця для людей, які слідкуватимуть за порядком».
Жовтневий переворот 1917 року, як і для багатьох інших прибуткових будинків, уніс корективи до списку мешканців садиби Белахова. Тут розмістилися владні організації та молодіжний клуб. Відомо, що перед Другою світовою війною перший поверх займали магазини, а другий – управління торгівлі, а згодом – управління кінопрокату. Нині в будинку знаходяться магазини та піцерія «Хрещатик».
По вулиці Байди Вишневецького є три будівлі, зведені наприкінці XIX ст. До будівництва всіх цих будівель мав стосунок грабар Лисак Ф.І., а до двох із них – ще й Гаркавенко М.Р. Та про все по черзі…
Особняк грабаря Федора Лисака
Адреса: вул. Байди Вишневецького, буд. №14
Цю будівлю знає кожний черкаський школяр. Та і як же його не знати, коли там проводять цікавенні лекції про космос та планети, і ти, немов космонавт-першопроходець, подорожуєш по найглибших закутках космічної далечі. Це будівля Черкаського планетарію, яка раніше була будинком місцевого грабаря Федора Лисака.
Особняк Лисака був зведений наприкінці ХІХ ст., а точніше – в 70-ті роки. Таким чином, це один із найдавніших вцілілих будинків міста. Звичайно, що архітектор залишається невідомим.
Одноповерхова споруда вирізняється красивим дерев’яним фронтоном під дахом та інкрустованими різьбленими дверима. Примітно, що Лисак вважав цей будинок палацом.
Перше десятиріччя у ньому жив сам Лисак із власною родиною. Через кілька десятків років грабар здавав будинок у оренду австрійському підданому Карлові Швайгуту, що приїхав до Черкас на постійне місце проживання і мав цвяховий завод на Подолі та тартаки (лісопилки) на Митниці. А далі, схоже на те, що вже сам Карл Карлович здавав будинок.
Так, в 90-х роках ХІХ ст. тут містилися міська прогімназія (початкові класи), потім, із 1905 р. – класична друга міська чоловіча гімназія Гороновського, а ще пізніше – міська дума. Пізніше будинок, як один із кращих у місті, був знятий в оренду Громадським зібранням. Він став своєрідним культурним центром організації черкаських чиновників, учительської інтелігенції та іншої знаті. До їхніх послуг тут була бібліотека, кімнати для карточних ігор, в залі проводились вечори відпочинку. За кілька років у будинку знову господарювали гімназисти.
У 1913-1914 рр. частину свого особняка Швайгут здає в оренду приватному зубному лікарю І.Я. Кагану, який обладнав приміщення під зубопротезний кабінет.
З приходом більшовиків та націоналізацією споруди тут розмістилися майстерні першої трудової школи, потім – навчальний корпус шляхобудівного технікуму (1930-1933 рр.), а ще пізніше – класи черкаської школи №15. Під час Другої світової війни будівля належала «Народному банку», а після війни – міському Будинку політосвіти. І вже з 60-х років ХХ століття тут знаходиться Черкаський планетарій.
Взагалі, історія створення планетарію в Черкасах дуже цікава. Як пише Борис Юхно, ініціатором створення цього закладу в місті був відповідальний секретар товариства «Знання» Віктор Спорик. Майже весь 1960 рік він мотався країною у пошуках приладу, який називався «планетарій». І все ж таки добув його дефіцитну модель зразка 1956 р. німецької фірми «Zeiss». Восени 1960 р. розпочалось будівництво. Було викопано котлован, який дозволив за рахунок заглиблення глядацької зали підняти шатро зоряного неба до 8,2 метрів. У серпні 1961 р. планетарій прийняв перших експертів. Із цієї нагоди з Москви прибув лектор та майбутній директор Московського планетарію Костянтин Парцевський. Спочатку всі лекції вели московські та київські науковці, аж поки в штаті не з’явилася Світлана Туранська. Саме вона стала першим директором Черкаського планетарію. І вже за неї, 13 листопада 1961 р., відбулось офіційне відкриття. Та перші відвідувачі сюди потягнулись лише через місяць – 15 грудня.
За весь час існування заклад прийняв понад півмільйона відвідувачів. До речі, Черкаси – найменше місто України, що має планетарій.
Через дорогу від теперішнього планетарію, є ще два цікавих будинки, про які згадувалось раніше, – це в минулому будинок Лисака-Гаркавенка та прибутковий будинок Лисака-Гаркавенка.
Прибутковий будинок Лисака-Гаркавенка
Адреса: вул. Байди Вишневецького, буд. № 33
Його будівництво відбулось завдяки грабарю Ф.І. Лисаку та гласному міської думи М.Р. Гаркавенку. Про Лисака, особняк якого був напроти, і в якому тепер планетарій, вже йшлося. Тож зупинимося на особі Гаркавенка Михайла Романовича. Він був підприємцем, міським головою Черкас і навіть членом 3-ї Державної думи. На відміну від інших поважнх черкащан того часу, його біографія досить відома.
Познайомитись із нею можна тут:
Вважається, що будівлю було зведено в 70-х роках XIX ст. І тут виникає питання: якщо це так, тоді Гаркавенку на час будівництва було максимум 17 років. Висновків два: або будинок зведено пізніше (але іншої дати немає), або Гаркавенко не брав участі в його спорудженні (тоді будинок звів Лисак, а Гаркавенко пізніше став його співвласником). Архітектор споруди – невідомий.
Споруджений будинок у стилі пізнього модерну, без надмірного декору. Його окрасою став виносний балкон над центральним входом, який спирається на дві чавунні колони. Вони, як і кована мережана огорожа на балконі, елементи рельєфу стелі (розетки) та кахляні печі в кімнатах, збережені донині (їм уже майже 150 років!).
Будинок був прибутковим до 1917 р. Квартири, які розміщувались у ньому, здавались мешканцям в оренду. Пізніше, в 1920-1930 рр., у приміщенні були навчальні кімнати піхотної школи. Тоді ж до будівлі добудували корпус, що простягся в бік Дніпра. Пізніше в будинку знаходилось Черкаське піхотне училище. Під час Другої світової війни тут розташовувався спочатку фашистський, а після війни – радянський військовий шпиталь. Із 1960-х років у будинку деякий час перебувало новостворене музичне училище імені С. Гулака-Артемовського, а з 1964 р. й дотепер тут знаходиться музична школа №1 імені М.В. Лисенка.
На бічній стіні будинку збереглись сліди від куль, снарядів та мін, що залишилися після боїв за визволення Черкас 1943 р. Вони нагадують сучасникам про жахи війни і ціну миру. В травні 2008 р. на будинку встановлено меморіальну дошку.
Більше про архітектурні споруди міста, на яких залишились сліди Другої світової війни, можна прочитати тут:
Будинок Лисака-Гаркавенка
Адреса: вул. Байди Вишневецького, буд. № 35
Поруч стоїть будинок, який один в один схожий на свого старшого брата. Він також був у співвласності Ф.І. Лисака та М.Р. Гаркавенка. Зведений у 1890-ті роки, архітектор залишається невідомим, але схоже, що ці споруди мають авторство однієї й тієї ж людини.
Історія будівлі майже повністю схожа з історією сусіднього прибуткового будиноку. Спочатку тут знаходилося казино. В 1918 р. його приміщення було передане установі «Науково-історико-педагогічний музей імені Т.Г. Шевченка». В наступному році тут відкрили готель «Петроградські номери».
З утворенняму 1954 р. Черкаської області на першому поверсі розташовувалось обласне фінансове управління, на другому – обласний радіокомітет, а згодом – редакція районної газети «Серп і молот» та інші установи. Нині – це другий корпус музичної школи №1 імені М.В. Лисенка.
Особняк Школьнікова
Адреса: Замковий узвіз, буд. № 9
Спускаючись узвозом із горішньої частини вулиці вниз, праворуч можна побачити перший двоповерховий, в минулому красивий, а нині занедбаний будинок. Його звів у 90-х роках ХІХ ст. єврейський підприємець Школьніков. Він мав на цій вулиці ще кілька житлових споруд, а також пекарню та лазню.
Ажурне, зі смаком виконане оздоблення фасаду, має риси модерну та свідчить про майстерність будівничих минулої епохи.
Від перших днів свого існування і дотепер будівля служить людям домівкою. У кінці XIX на початку XX ст. тут мешкав голова Черкаської міської думи. Пізніше його орендували родини єврейської громади міста, які в 1905 р. пережили не один погром. Із липня 1919 р. у будинку знаходилося бюро й часто відбувалися збори міського комітету єврейської соціал-демократичної робітничої партії «Поалей-Ціон» («Поалет-Ціон»). Перед Другою світовою війною тут був штаб 99-ої стрілецької дивізії, яка дислокувалася в місті. Особняк, якому вже більше 120 років, нині є багатоквартиним будинком.
Будинок підприємця Куперштейна
Адреса: вул. Гагаріна, буд. № 53
На розі Замкового узвозу та вулиці Гагаріна зберігся будинок купця Куперштейна (сам із Лохвиці і можливо займався будівництвом залізниці). Зведений він у 1890-х роках, автор будівлі – невідомий.
Архітектурне вирішення фасаду водночас лаконічне та ошатне: вікна ритмічно підкреслюють вертикальні лінії, над ними – широкий оригінальний карниз, а в декорі використані невеликі ніші з рельєфним зображенням фантастичних тварин.
Перший поверх був обладнаний під швейну майстерню, а після революції, у 20 роках XX ст., тут містився Подільський відділок міліції, потім – лозомеблева артіль. Другий поверх заселяла митницька та подільська біднота, напередодні війни тут був студентський гуртожиток фельдшерсько-акушерського технікуму.
Під час Другої світової війни споруда сильно постраждала. Саме в районі Старого базару (нинішньої Долини троянд) був міст через Дніпро. Під час відступу Червоної армії, в 1941р., фашистська авіація прагнувши завадити цьому, наносила удари по переправі, зруйнувавши міст. Тому не дивно, що будинок Куперштейна серйозно постраждав. Очевидці вказують, що у його дворі була величезна вирва від вибуху потужної авіабомби. З 1944 р. на першому поверсі будинку розміщувалась служба повітряного спостереження і зв’язку 10-го загону флотилії, другий поверх використовувався як номери матросів. Та, схоже, довго вони тут не пробули. Флотилію (ще її називали Пінською) розформували навесні 1945 р., після переможної ходи річкових моряків до самого Берліну. Пізніше в будинку після реконструкції поселилися люди.
Саме в цьому будинку виріс Герой Радянського Союзу – танкіст Ізраїль Куперштейн. Немає можливості встановити чи був Ізраїль родичем господарям будинку. Та є деякі факти. Ізраїль Куперштейн народився 1915 року в місті Черкаси у сім’ї робітника. Але, можливо, просто Герой не зазначив свого родинного зв’язку з лохвицьким купцем?
Більше про І. Куперштейна можна прочитати тут та тут:
Розгадавши кросворд, ви дізнаєтесь, чи знаєте місто та його архітектуру.
По горизонталі:
3. Колись особняк грабаря Федора Лисака, а нині заклад знайомий кожному школяреві.
4. Місцевий купець Белахов був першим, хто познайомив черкащан із новинкою під назвою...
6. Колись цей будинок належав родині лісничого, вінрадує містян і зараз, а особливо малюків. Який театр нині знаходиться тут?
По вертикалі:
1. Хто з черкаських грабарів звів будинок, що своєю архітектурою нагадує споруди Європи та Львова?
2. На розі Замкового узвозу та вулиці Гагаріна зберігся будинок лохвицького купця. Як його прізвище?
5. Будівництво цієї пам’ятки відбулось завдяки грабарю Ф.І. Лисаку та гласному міської думи...
Відповіді шукайте тут:
Радимо прочитати:
Кузляєв С. Листопад над старими Черкасами / С. Кузляєв // Молодь Черкащини. – 2002. – 21 листоп. – С. 10.
Самков О. Місто Черкаси / О. Самков, Н. Поліщук, М. Степанов // Мандри Україною : путівник / [авт. колектив: О. Самков, Н. Поліщук, М. Степанов]. – Київ, 2007. – С. 11-29.
Соса П. П. Пам’ятки архітектури / П. П. Соса, Г. І. Березняк, В. М. Мельниченко // Соса П. П. Пам’ятки Черкас : краєзнав. довід. / П. П. Соса, Г. І. Березняк, В. М. Мельниченко. – Черкаси, 1998. – С. 79-86.
Страшевич В. Б. Будинок Швайгута: нарис з серії «Старі Черкаси» / В. Б. Страшевич. – Черкаси, 2000. – 10 с. – Бібліогр.: с. 10.
Страшевич В. Застигла в камені музика старовинного міста: іст.-краєзнав. нарис / Василь Страшевич. – Черкаси : Брама-Україна, 2010. – 163 c. : іл. – Бібліогр.: с. 149-158.
Страшевич В. Митницький край : іст.-краєзнав. нарис / Василь Страшевич ; [в авт. редагуванні]. – Черкаси : Вертикаль, 2016. – 259 с. : іл. – Бібліогр.: с. 251-258.
Таємниці Хрещатика: милуємось будинками, де жили черкаські вельможі, перебував під наглядом Тарас Шевченко та розташовувався перший у Черкасах кінотеатр // Вечірні Черкаси. – 2014. – 19 листоп. – С. 18.
Використані джерела
Соколенко Д. Черкаси вражають: попул. довід. / Дар'я Соколенко; іл. Д. Соколенко. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2017. – 47 с. : іл. – Бібліогр.: с. 46-47.
У Черкасах є місцевий Беверлі-Хіллз : частина І [Електронний ресурс] // ІнфоМІСТ : [веб-сайт]. – Електрон. дані. – вхід вільний (дата звернення: 26.12.2017). – Назва з екрана.
Черкаський хронограф: [веб-сайт]. – Електрон. дані. – вхід вільний (дата звернення: 26.12.2017). – Назва з екрана.
Відповіді на запитання кросворду
По горизонталі:
3. Планетарій
4. Кіно
6. Ляльковий
По вертикалі
1. Лисенко
2. Куперштейн
5. Гаркавенко