«Совість української нації» – так сучасники називали Сергія Єфремова, відомого громадсько-політичного діяча України, заступника голови Центральної Ради, академіка і віце-президента Всеукраїнської Академії наук, літературознавця і публіциста, одного із засновників і співробітників газети «Рада».
Він народився 6 жовтня 1876 року в мальовничому селі Пальчик Звенигородського повіту в родині «потомственного» священика, в якій кілька поколінь його прадідів мали духовний сан.
Справжнє прізвище Сергія Єфремова – Охріменко. Але коли в другій половині XIX століття почали діяти валуєвські та емські циркуляри проти всього українського, Сергієвого діда, який був студентом духовної семінарії, змусили стати Єфремовим: негоже, мовляв, ганьбити поважний заклад мужицьким малоросійським прізвищем Охріменко.
За спогадами С. Єфремова, родині його батька доводилося тримати худобу й власноручно обробляти клаптик землі. Від селянського побуту їх відрізняла лише освіченість та наявність домашньої бібліотеки, в якій були не лише релігійні книжки, а й світські, привезені батьком з міста.
За такої «книжної» атмосфери С. Єфремов досить швидко, як на той час, навчився читати і писати – десь у п’ять років. Як писав С. Єфремов, «вже до школи я прийшов, знаючи з того безладного читання далеко більше, ніж вимагалося од середнього бурсака; добра пам’ять допомагала мені швидко засвоювати те, чого я не міг придбати читанням, як-от усякі граматичні правила, згодом латину й грецьку мову». У 1886 р. батько записав Сергія навчатися в Уманське духовне училище, в якому у свій час навчалися всі старші брати С. Єфремова – Іван, Георгій, Федір, Олексій та Михайло.
Умань 19 ст.
Всі роки свого навчання тут С. Єфремов прожив на квартирі «у паннів Чеважевських» де, крім нього, проживало ще десяток семінаристів. Саме ці п’ять років заклали в душі підлітка підвалини національної самосвідомості і любов до книжок. Спершу заняття у школі, а згодом і зв’язки в місті відкрили перед ним «новий світ у читанні» .