Діти Михайла Старицького продовжили справу батька і знайшли своє покликання в різних галузях, пов’язаних із театральною і літературною діяльністю.
Найстарша донька драматурга Марія Старицька (1865-1930) була талановитим театральним педагогом та, маючи професійну акторську освіту, стала першою жінкою в Україні, яка здобула звання заслуженого професора й заслуженої артистки. У1885 році розпочала акторську кар’єру у трупі батька. 1894 року закінчила студію акторської майстерності О.Ф. Федотова. Працювала в театрах Санкт-Петербургаі Москви, українських трупах І. Найди, М. Садовського. З 1899 року викладала в музично-драматичній школі М.К. Лісневич-Носової, з 1904 по 1918 рік – у музично-драматичній школі М.В. Лисенка (1904-1918), потім – у Музично-драматичному інституті ім. М.В. Лисенка.
Марія Михайлівна Старицька
Викладачі та учні музично-драматичної школи М. В. Лисенка. Сидять зліва направо: Іван Стешенко, Марія Старицька, Микола Лисенко, Григорій Любомирський. 1910 р.
Марія Старицька з учнями
З 1917 по 1919 рік – голова Театрального відділу при Генеральному секретаріаті освіти (з 1918 року – Міністерство освіти УНР). Найвідоміші ролі – Анна Петрівна («Не судилось»), Ганна («Богдан Хмельницький» М.П. Старицького), Кабаниха («Гроза» М. Островського).
Друга донька Михайла Старицького – Людмила Старицька-Черняхівська (1868-1941) – визначна письменниця та надзвичайно активний суспільний діяч. Одна з організаторів і активна учасниця «Плеяди», з 1908 року – член президії Товариства українських поступовців, з 1912 року – голова київського українського клубу «Родина», 1917 року була обрана до Української Центральної Ради, того ж року призначена головою педагогічної секції Театрального відділу при Генеральному секретаріаті освіти. До історії української літератури Л.М. Старицька-Черняхівська увійшла як драматург («Сафо», «Милость Божа», «Апій Клавдій», «Крила», «Іван Мазепа»), прозаїк («Діамантовий перстень», «Мрія»), поетка, перекладачка, мемуаристка (спогади про Лесю Українку, В. Самійленка, М. Старицького), лібретист (лібрето до опер «Ноктюрн» і «Енеїда» М. Лисенка).
Оксана Старицька (Стешенко) (1875-1942) – наймолодша донька письменника і дружина визначного українського громадського діяча і літератора Івана Матвійовича Стешенка, займала активну громадську позицію, крім того, писала багато творів для дітей. Брала участь у роботі Літературно-артистичного товариства та Київського українського клубу (з 1912 року – клуб «Родина»). З 1917 року працювала в Департаменті позашкільної освіти Генерального секретаріату освіти.
Оксана Старицька (Стешенко)
Леся Українка та її сестра, Ольга Косач (1896 р.)
Іван Стешенко
Оксана Старицька (Стешенко), Оксана Стешенко, Іван Стешенко
Син Юрій, за фахом юрист, співпрацював із Центральною Радою та опікувався проблемами біженців. По закінченні юридичного факультету Імператорського університету Св. Володимира працював у Київській судовій палаті, деякий час очолював філію Київської Просвіти. У грудні 1917 року за розпорядженням В. Винниченка був призначений директором Біженецького департаменту при Міністерстві внутрішніх справ УНР, навесні 1919 року залишив посаду і переїхав до м. Сочі, де в його дружини Варвари Савич був невеличкий маєток. Наприкінці 20-х років зазнав переслідувань через аристократичне походження. Прагнучи врятуватися від арешту, 1930 року виїхав до м. Сухумі. З того часу про долю Ю.М. Старицького невідомо, помер у період між 1936 і 1938 роками.
Зліва направо: Юрій Старицький, Сергій Іон, Єлизавета Іон (родичі Старицьких), Марія Старицька. Поч. 1900-х рр..