Палітра демонологічних створінь в українській міфології не менш багата, ніж у язичницьких віруваннях Західної Європи та країн Сходу. У чомусь їхні образи й логіка дій навіть морально справедливіші, принаймні ближчі до нашої ментальності. З їх допомогою предки вчили дітей не лише дотримуватися важливих для суспільства норм – покори старшим, ретельної праці, гостинності та доброчесності, а й виховували цілком сучасні риси. Наприклад, повагу й дбайливе ставлення до природи. Адже лісовик чи блуд ніколи не чіплялися до тих, хто чемно поводився в лісі й не нищив його багатств. Або думку про те, що кохати обмеженнями не змусиш: навіть забравши в повітрулі крила, закохані чоловіки не могли сподіватися на гарантовану взаємність, міфічна красуня кидала їх заради рідної стихії, щойно отримувала крила назад.
Знати всі ці традиції й персонажів не просто цікаво, а й корисно. Тим більше, що зараз і привід є їх згадати: в унісон із західним Гелловіном наші пращури відзначали Велесову ніч, присвячену тим-таки потойбічним історіям. Саме до цього язичницького свята у відділі обслуговування учнів 5 – 9 класів провели бібліопустощі «Як на Велесову ніч» для учнів Черкаського гуманітарно-правового ліцею.
Сам Велес вважався божеством-антиподом Перуна, тобто відповідав за потойбічний світ й існування після смерті. Він мав чимало й інших «обов’язків», вважаючись покровителем хліборобів і нив, мистецтв (насамперед поезії та обрядових пісень), матеріального достатку й торгівлі. За деякими переказами, саме він навчив людей обробляти землю й доглядати худобу. У дохристиянські часи у Велесову ніч з 31 жовтня на 1 листопада годилося ставити на підвіконня свічку, аби духи померлих родичів могли знайти дорогу додому й завітати на гостину. А ще радили загадувати перед сном бажання, що після цього неодмінно мали збутися.
Бібліотечний етноквест вдало поєднав у собі мотиви вшанування Велеса з традиційними уявленнями про «нечисту силу». Дві команди гравців мали пройти шлях від містичного порталу до Велесового капища й при цьому зустрітися із не завжди дружніми духами природи (по 6 на кожну команду). Русалка, мавка, потерчата, хуха, вихровик, мамун і богинка, чугайстер та інші істоти, що, на думку наших пращурів, населяли ліси, водойми, степи й гори, мали для читачів свої завдання. Учасники заходу розгадували ребуси, складали пазли, бавилися в гру запитань і відповідей «Хто я?», змінювали на собі взуття, водили хороводи, розмальовували повітряні кульки, готували відьомське зілля тощо. У пункті призначення команди об’єднували зусилля й запалювали ритуальне вогнище Бажань силою спільно промовленого заклинання. Власне, бажання в усіх українців зараз одне, незалежно від віку. Не промовлятимемо його вголос – тоді неодмінно збудеться!
