Витвір мистецтва, що народжується у творчому тандемі двох однаково величних людей, залишається в національній культурі на десятиліття. Це доводить хоча б найсумніша пісня про війну і пам’ять «Степом, степом…», яку Олесь Гончар справедливо назвав «реквіємом українського народу». Слова поета з Черкащини Миколи Негоди й музика композитора з Житомирщини Анатолія Пашкевича сплелися так гармонійно, наче обидва митці все життя йшли до цього шедевру й виношували його ідею одночасно. А що собою являв кожен із них як творча одиниця? Якими ще піснями, віршами, вчинками вони увійшли в історію держави? Про це розповіла літературно-музична година «Дві долі – одна Україна», присвячена 90-річчю з дня народження М. Негоди та 80-річчю з дня народження А. Пашкевича. Захід відділ масової роботи та естетичного виховання підготував для учнів 9-А класу Першої міської гімназії.
Доля Миколи Тодосійовича сама по собі вражає несподіваними поворотами й трагізмом. Страшний голод на початку життя, що згубив чотирьох братів, вимушена розлука з родиною в спробі порятуватися, дивовижне спасіння з-під потяга, втрата батька, складне дорослішання в дитячому притулку, бідність сім’ї, участь у діяльності партизанського загону Петра Дубового в Холодному Яру в роки Другої світової війни… І весь цей досвід – ще навіть до повноліття! Та, з іншого боку, ці спогади дали ґрунт для численних поетичних творів Негоди, які вражали світ емоційністю, гуманізмом, ліризмом, особливим національним колоритом.
Звісно, бібліотекар описувала читачам не лише найважчі етапи цієї насиченої подіями біографії. Присутнім розповіли також про етапи професійного становлення Миколи Тодосійовича, його редакторську й літературну діяльність для різних видань і творчих об’єднань, нагороди й звання заслуженого діяча мистецтв України. На розсуд читачів представили різнопланові вірші поета, у тому числі й ті, що стали піснями. Тексти звучали як у виконанні бібліотекаря, так і в авторському записі самого Миколи Негоди. Окремою сторінкою стала історія спільного з Анатолієм Пашкевичем написання величного твору «Степом, степом…» у готельному номері і його швидкої повсюдної слави.
Про Анатолія Пашкевича учасники літературно-музичної години також дізналися чимало нового. Говорили про його життєвий шлях, особливе духовне братерство не тільки з Миколою Негодою, а й із Василем Симоненком – проілюструвати цей абзац творчої біографії допомогли записи пісень на вірші обох поетів, у тому числі знаменитих «Лебедів материнства». А ще про співпрацю Анатолія Максимовича з поетом-піснярем Дмитром Луценком. Найліпше її масштаби допомогло збагнути відео на пісню «Мамина вишня». Вразив читачів також віршований заповіт маестро «Далека хата», здатний своїм змістом і прихованою у словах мелодикою бодай натяком передати значення цієї особистості для національного мистецтва й українців загалом.
