Полум’я нещодавніх трагічних і, водночас, етапних для розвитку державності подій ще занадто гаряче й свіже в пам’яті сучасних українців. Тим більше, що його іскри перекинулися на значно більшу територію, ніж на те можна було сподіватися, й потягли за собою несподівані наслідки… Про перебіг Революції гідності, подвиг Небесної Сотні та сучасний військово-політичний конфлікт на Сході України з читачами в бібліотеці говорили з нагоди Дня Гідності та Свободи.
Нагадувати дітям і підліткам про те, наскільки дорогою ціною дався нашим сучасникам потужний спалах патріотизму й відродження національної свідомості, мабуть, не варто. Більшість із наших читачів добре пам’ятають найновішу історію України, щодня дослухаються до новин із зони АТО, мають старших знайомих, які так чи інакше дотичні до революційних і військових подій. Однак дещо систематизувати ці знання зайвим не буде. Так само, як навчитися спрямовувати свої болісні емоції із цього приводу у творче русло за зразками найпроникливішої поезії й музики. Тому й заходи, які для своїх користувачів підготували відділ масової роботи та естетичного виховання і відділ обслуговування учнів 5 – 9 класів, дотримуються балансу між пізнавальною, аналітичною й фактичною інформацією та емоційними витворами сучасного мистецтва. У першому відділі для учнів 9-А класу СПШ № 17 підготували годину пам’яті «З Україною в серці». У другому на учнів 8-А й 8-Б класів ЗОШ № 5 чекав вечір «Україна. Хроніка перезавантаження».
Бібліотекарі представляли на розсуд присутніх узагальнену детальну інформацію про етапи всього, що відбувалося на рубежі 2013 – 2014 років на Майдані Незалежності в м. Києві. Фактаж доповнювали уривки з документальних стрічок і журналістських розслідувань, які виходили з того часу на центральних українських телеканалах, а також записи пісень і віршів у супроводі пронизливого відеоряду з промовистими кадрами.
Учням 8-А, 8-Б, 8-В класів СПШ № 20 та 8-А, 8-Б класів ЗОШ № 6 пощастило ще більше. Для них відділ обслуговування учнів 5 – 9 класів дещо розширив формат тематичного вечора й запросив на зустріч із підлітками очевидців й активістів обговорюваних подій.
Так, учні СПШ № 20 мали нагоду поспілкуватися з учасником подій на Майдані, ветераном АТО Олегом Поляковим (позивний – Мокій). Уродженець Корсунь-Шевченківського району, викладач історії в Корсунь-Шевченківському професійному ліцеї, він потрапив у вир дещо несподівано для себе. Разом зі своїми студентами, він вирушив на Майдан Незалежності з’ясувати подробиці й зрозуміти, за що так багато людей готові стояти там на смерть. «Щоб викладати історію, я повинен мати чисте сумління і говорити правду. Тому й пішов», – каже про це наш гість. Якийсь час він міг з’являтися в епіцентрі лише у вихідні, продовжуючи в будні активно працювати з молоддю. Однак побиття студентів стало для нього сигналом, що він там, де має бути. Тоді прийшов час безпосередньо долучитися до всього, що відбувалося. Він, як молодий і дужий чоловік, не міг лишатися на дивані перед телевізором у мить, коли у країні відбувалося таке.
Неабияк підтримували й надихали його емоції людей навколо, щира підтримка небайдужих (тут пан Олег згадав випадок, коли бабуся принесла мітингувальникам власноруч приготовану страву, щоб вони зігрілися й зміцнили свої сили, незважаючи на те, що їй самій харчів очевидно бракувало), переконаність у своїй правді. Батьки також не заперечували проти вибору сина, зрозуміла й дружина, особливо після того, як сама поїхала на Майдан.
За спогадами про події Революції Олег Поляков не встигнув багато розповісти про свою участь у військовому конфлікті на Сході України. Він трохи зупинився на своїх навчаннях у Львівській і Тернопільській областях, на самій пропозиції із військкомату поїхати в небезпечну зону, на застарілому спорядженні, яке спочатку виділили новоспеченим бійцям. Однак він скромно зізнався, що за свою відвагу й боротьбу отримав три почесні відзнаки: відзнаку начальника Генерального штабу (нагрудний знак учасника АТО), почесну відзнаку 44 окремої артилерійської бригади (нагрудний знак) та почесну відзнаку «Холодний Яр».
Присутні були настільки вражені розповідями Олега Полякова, що буквально засипали його питаннями, не відступаючи навіть після завершення зустрічі й прагнучи потиснути героєві руку.
Дещо іншою за настроєм і змістом вийшла зустріч із другим учасником подій на Майдані та АТО – Тарасом Шевченком (позивний – Григорович). Цей молодий боєць говорив із підлітками однією мовою, заражаючи всіх своїм настроєм і описуючи найстрашніші моменти останніх кількох років свого життя виключно в гумористичному й легкому тоні. Для нього, як і для попереднього гостя, точкою неповернення стало побиття студентів на Майдані з природним для сміливого й рішучого чоловіка бажанням стати на захист тих, хто не зміг фізично відстояти себе сам. Зовсім юний на той час хлопець, він уже якийсь час був активним учасником промілітаристської молодіжної організації, цікавився політикою й громадським життям. Іншим визначальним моментом стало вбивство товариша Локі (відомого як журналіст та член Самооборони Майдану Михайло Жизневський).
Далі на нашого героя чекали найстрашніші дні з масовими розстрілами мітингувальників. Навіть про ті миті він згадував легко й дещо іронічно. Хоча насправді те, як його берци примерзали за ніч до землі, як він із товаришами боявся дихати нормальним повітрям після атак сльозогінним газом, як виливали пиво з пляшок, щоб наповнити їх коктейлями Молотова, зовсім не здалося присутнім у залі ані кумедним, ані простим для розуміння.
Після перемоги Революції Тарас Шевченко був у такій ейфорії, що питання, долучатися чи ні до АТО, у нього навіть не виникало. Однак минуло немало часу, доки він зміг знайти добровольчий батальйон (для цього довелося їхати аж у Дніпро) і вирушити на Схід. Нарікання на стару зброю й необхідність відбивати трофейні засоби захисту, звісно, вже нікого не здивували (хоча слухати про це страшно, скільки б разів очевидці про це не казали). Однак на бойових операціях наш гість особливо не зупинявся. Він більше зосередився на зрозумілих дітям побутових деталях: на казусах із домашніми тваринами, які складали хорошу компанію нашим бійцям; на нерозумінні батьків (мати дізналася про участь сина в діях добровольчого батальйону випадково – з телевізійного репортажу – й аж через три місяці після його від’їзду, увесь цей час вона була певна, що син на тренуваннях); на харчуванні енергетиками з мівіною та взаєминах із волонтерами. Тарас Шевченко в зоні АТО був контужений через користування гранатометом без навушників, але попри це збирається невдовзі повертатися до бойових побратимів. Як, власне, більшість із тих учасників АТО, які зустрічалися в нашій бібліотеці із читачами.
