Нещодавно Верховна Рада України затвердила важливе в теперішніх обставинах для держави свято – День українського добровольця. Воно покликане вшанувати мужність та героїзм захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, посилити патріотизм серед усіх поколінь українців і привернути увагу до людей, які свідомо стають на прю з несправедливістю, виборюючи для нас щасливе майбутнє. Бібліотека не лишилася осторонь такої події, й у кількох відділах обслуговування пройшли зустрічі з добровольцями із Черкащини.
Почесними гостями на уроці мужності «З відданістю Україні в серці» у відділі масової роботи та естетичного виховання були Микола Миколайович Нестеренко із Черкаського району та Олександр Іванович Зацаринний зі Звенигородщини, учасники добровольчого батальйону «Айдар». Поспілкуватися з очевидцями й активними учасниками трагічних подій на Майдані та в східних регіонах країни пощастило учням 10-А й 10-В класів СПШ № 17. Від розповідей цих мужніх чоловіків мороз продирав поза шкірою. Не замовчуючи складні теми й не уникаючи болісних подробиць, вони прямо й просто описали все, що бачили й відчували на піку Революції гідності та в перші місяці неоголошеної війни.
Перед очима вражених читачів промайнули сцени жорстокості на вулицях Києва, коли тротуари «були всіяні тілами вбитих і поранених, гільзами, а карет швидкої допомоги не було». Олександр Іванович пригадував, як на нього падали поранені і як одного з них він встиг вчасно затягти у під’їзд у пошуках порятунку. Як його самого, контуженого, виводила з небезпечної зони випадкова старенька і як у сховку він із товаришами змушений був перевдягатися, аби уникнути підозр «тітушок» і представників структур, що здійснювали «зачистки». Як страшно було на Майдані, коли не міг заснути цілодобово, і як потім події в Києві здавалися дрібницями в зоні АТО. Він бачив, як люди психологічно ламалися, як «ховали» себе внутрішньо й, уже цілком усвідомивши й прийнявши смерть, готові були битися до останнього.
Історії Миколи Миколайовича були не менш пронизливі й моторошні. Він пригадував, що на початку подій АТО, разом із бойовими побратимами опановував мистецтво війни буквально в процесі. Ремствував, що тоді сильно бракувало не лише зброї й необхідного обладнання, а й грамотних інструкторів, просто досвідчених людей, професійних військових, ветеранів, що могли б пояснити, навчити, підказати. Та ці часи вчили його не лише прийомам боротьби й витримці на небезпечних завданнях. Він дуже змінився внутрішньо. Й усвідомив, що в Україні є прекрасна молодь, свідома, патріотично налаштована, а не лише сумнівні й немотивовані компанії, що тиняються темними провулками з пивом.
Узагалі, гості багато й з повагою говорили про молодих людей, про той юний цвіт нації, що загинув у перші місяці конфлікту на Сході. І ще палко підкреслювали, що не хотіли б, аби учасники цієї зустрічі вповні побачили, що таке війна. Саме тому, колись (здається, що вже дуже давно – стільки подій минуло з того часу!) вони вирушили на Майдан, щойно побачили по телевізору й почули від знайомих про початок заворушень. Саме тому організовували своєрідні партизанські загони на малій Батьківщині, аби не пустити тітушок до Києва. Саме тому готові були взятися за кулемети, з яких до того не стріляли жодного разу, й ризикувати життям. І за це ми маємо бути їм безмежно вдячні…
Герой вечора-зустрічі «Віддані Україні» у відділі обслуговування учнів 5 – 9 класів – черкаський режисер, учасник Майдану Олександр Володимирович Бондаренко – був також емоційним і переконливим. Хоча його слова, спрямовані на присутніх учнів 9-А класу ЗОШ № 11, могли видатися ще більш категоричними й різкими. Він зізнався, що Майдан змінив його погляди на творчість та й на особистість вплинув неабияк, зробивши більш вільним, не готовим терпіти й мовчати. Хоча й раніше чоловік був переконаним правдолюбцем, та ще й ідеалістом. Він пригадував, як надихали його в юності героїчні образи бійців часів Другої світової війни і як сам він неодноразово подавав заявки на участь в озброєному конфлікті в Афганістані (тоді їх відхилили). Водночас, після Революції гідності він почав дуже болісно й гостро реагувати на вірші, документальні фільми, спогади про Майдан. Йому й зараз важко дивитися на мирний Київ: Хрещатик без наметів і налаштованих на боротьбу за правду співгромадян з усіх куточків України видається вихолощеним і порожнім.
Олександр Бондаренко охоче відповідав на питання читачів і напучував їх, керуючись власним життєвим досвідом. Він казав, що рано чи пізно в кожного підлітка буде вибір: опустити голову й терпіти чи підняти очі та боротися за своє щастя. Ухвалити правильне рішення їм допоможуть знання, а ще хороша звичка постійно напружувати себе – на противагу до перманентного розслаблення, що призводить до швидкого старіння духу.
Обидва заходи емоційно підсилили короткі довідки від бібліотекарів і спеціально дібрані для них художні й документальні матеріали – вірші, репортажі, фотографії. Крім того, у галереї відділу масової роботи та естетичного виховання діяла (й зараз працює) експозиція в межах соціально-мистецького проекту, присвяченого вшануванню пам’яті загиблих героїв Небесної Сотні «За Волю, за кращу Долю». Там можна побачити особисті речі учасників Революції та деякі предмети, зібрані просто на місці подій. А на присутніх на вечорі-зустрічі «Віддані Україні» ще й чекав своєрідний сюрприз: для них підготували «похідні» бутерброди й чай у термосах, щоб зробити ефект присутності в гущі подій максимально достовірним.
