Зробити свій невеликий внесок у загальнодержавне відзначення Дня гідності та свободи вдалося цьогоріч і нашій бібліотеці. З нагоди цієї важливої для країни дати на наших читачів чекали пронизливі тематичні заходи й зустрічі з людьми, які на власному досвіді знають, чого насправді вартує щасливе й вільне майбуття України.
У межах вечора-зустрічі «З Україною в серці» у відділі обслуговування учнів 5 – 9 класів користувачі – учні 10-А, 10-Б класів ЗОШ № 30, 8-А, 8-Б класів ЗОШ № 19 та вечірньої (змінної) школи – поспілкувалися з воїнами із зони АТО Павлом Прибошем та Євгеном Одноволом. А налаштуватися на такі бесіди й сформулювати важливі для себе питання учасникам допомогла коротка інформація бібліотекаря, присвячена подіям Революції гідності й конфлікту в східному регіоні країни, проілюстрована гострими віршами та відеосюжетами.
Військовий Павло Прибіш зробив свій монолог надзвичайно живим й емоційним. Він одразу попередив, що не хоче перевантажувати розум і серце дітей тим брудом і жорстокими подробицями, якими повняться ЗМІ й соціальні мережі, варто їм лише звернутися до теми АТО. Натомість Павло побудував свою розповідь на перегляді й коментуванні особистих світлин, що показували присутнім нехитрий побут і такі незвичні для цивільних людей будні солдат. Наш гість сказав кілька слів про військову розвідку і те, наскільки хибно сприймають її «непосвячені». Насправді це дуже складна, часом нудна, часом дратівлива робота, яка полягає у двох простих командах: «спостерігай і доповідай». Інколи Павла і його товаришів опановувала зневіра, дуже нищила морально необхідність лише дивитися на ворога й не мати дозволу фізично йому протидіяти. Однак, такі обов’язки дало нашому героєві чимало. Він помінявся внутрішньо, почав цінувати багаті черкаські краєвиди (на противагу одноманітним, степовим теренам Донбасу), ще менше думає про матеріальні цінності («там» значно більше за айфони й різноманітні предмету розкошів цінуються звичайні дрова).
Павло ділився із читачами спогадами про тварин, якими опікувалися його бойові побратими, – мишей, совенят, собак. Останні були неабиякими помічниками вояків, пройшли з ними, що називається, «і вогонь, і воду». Один із таких чотирилапих навіть був сильно поранений, але його вчасно врятували і зараз він, на заслуженій «пенсії», проживає з Павлом та його домочадцями в Черкасах. Інші спогади були не менш виразними і яскравими: про перші квіти, на весняну появу яких збігалися дивитися навіть найзатятіші й найбільш черстві солдати; про свята, які так багато важили в зоні бойових дій; про той єдиний раз, коли Павло пожалкував, що вирушив воювати (сталося це, коли чоловік побачив, наскільки його патріотичне рішення підірвало здоров’я й душевний стан найближчих людей). Слухати цю розповідь було й болісно, й цікаво водночас, інколи читачі посміхалися, інколи недвозначно схлипували. Але зустріч вийшла дуже теплою й пам’ятною.
Історії іншого учасника бойових дій у зоні АТО, молодшого сержанта 90-го окремого аеромобільного батальйону, захисника Донецького аеропорту Євгенія Одновола були дещо більш раціональні й стримані. Провідною ідеєю зустрічі з ним стало твердження про важливість знань. «Усе, що можете взяти [від навчання], візьміть!» – напучував підлітків наш гість. Він зізнався, що в якийсь період життя охолов до читання, але в останні роки жага до друкованого слова прокинулася в ньому з новою силою. Він почав жадібно читати документалістику, різноманітні науково-популярні видання, мемуари, переконаний, що почерпнута з книг інформація може в буквальному сенсі витягти з безодні й порятувати в бою. Завдяки книгам спогадів, їхні автори – ветерани Другої світової війни – стали для Євгена живими, їхню життєву мудрість, методи боротьби зі страхом, відчаєм і нерішучістю він вдячно перейняв. І нашим читачам радив слідувати своєму прикладу, адже в зоні конфлікту знадобитися можуть чи не всі шкільні науки, у тому числі й геометрія з географією, які багатьом дітям видаються непотрібними чи нудними.
А ще Євген намагався заразити присутніх своєю мрією про сильну, єдину державу, переконаністю в цілющій силі дружби, оптимізму, патріотизму. Просив не опускати рук і не втрачати віри в те, що всі негаразди рано чи пізно закінчаться. Тоді саме на плечі сьогоднішніх юних дівчат і хлопців ляже відповідальність за майбутнє країни. Головне – бути готовими до цього й підійти до важливого життєвого рубежу з чіткою метою та вихованим розумом.
