2018–2028 рр. – Міжнародне десятиліття дій

 «Вода для стійкого розвитку»

 

Підготувала Євлашкіна А.В.

Черкаси, 2019

«Я цікавлюся майбутнім, оскільки наміряюся

провести в ньому решту свого життя».

Чарльз Ф. Кеттерлінг

    За даними ООН, Юнеско, Міжнародного інституту вивчення продовольчої політики, численних наукових, громадських, урядових і неурядових організацій, наша держава разом із більшою частиною людства невблаганно втягується в планетарну водну кризу.

    У сучасному світі більша частина людства потерпає від нестачі прісної води. З початку ХХІ ст. більше 2 000 000 000 людей проживає в місцевостях, де питну воду міряють на краплини. Через нестачу питної води з кінця ХХ – початку ХХІ ст. на планеті кожні 8 секунд помирала одна дитина.

    Нерівномірний розподіл запасів прісної води між країнами й народами зумовлений, насамперед, кліматичними й географічними особливостями їхніх етнічних і державних територій, а вже потім рівнем споживання й чисельністю населення. Країни, розміщені в помірному кліматі, забезпечені водою краще. У жаркому й посушливому – гірше. Але й там, де сьогодні прісної води ще нібито достатньо, запаси її невблаганно вичерпуються. Причини зменшення запасів питної води полягають у надмірному споживанні прісної води заради зростання рівня життя й прибутків; критичному забрудненні вод; завеликій чисельності населення; нещадному втручанні в літосферу Землі; винищенні рослинного покриву; несприятливій зміні клімату на планеті; недосконалих технологіях водокористування, водоспоживання й водоочищення; низькій культурі водокористування більшої частини людства.

    Значні відмінності в доступі до водних ресурсів існують навіть всередині країн, особливо між багатими й бідними верствами населення. У містах малозабезпечені жителі, які мешкають у неофіційних поселеннях без водопроводу, змушені купувати воду в продавців з автоцистерн. При цьому вони купують воду аналогічної або меншої якості за набагато вищу (в 10-20 разів!) ціну, ніж їхні більш заможні сусіди.

    Право на воду не може бути відділене від інших прав людини. Фактично ж, ті, хто піддаються маргіналізації та дискримінації за статтю, віком, соціально-економічним положенням або етнічною, релігійною чи мовною приналежністю, також, зазвичай, мають обмежений доступ до чистої води та санітарії.

    На початку нової ери – 2000 років тому – Землю заселяло лише 300 000 000 людей. У середині ХІХ ст. на планеті мешкало 1 000 000 000 жителів. Після Першої світової війни населення Землі сягнуло вже 2 000 000 000 людей. На початку ж ХХІ ст. – перевищило 6 000 000 000 жителів. При цьому, кількість води на Землі не лише не збільшувалася в усі ці часи, а й почала неухильно зменшуватися через кліматичні зміни та неконтрольоване споживання й забруднення. На початку ХХІ ст. населення землі щороку збільшувалося на 90 000 000 осіб. При цьому на 81 000 000 людей щороку збільшувалося населення саме тих країн, де гостро бракує прісної води й бракуватиме що далі, то більше. Йдеться, насамперед, про держави Азії та Африки. Це віщує великі потрясіння.

    Уже сьогодні через зменшення запасів прісної води в багатьох місцевостях люди змушені вживати для задоволення особистих потреб ту воду, яка є, не дбаючи про її якість, що призводить до хвороб та смертності. Очікується, що до 2020 року причиною смерті 76 000 000 людей, серед яких переважатимуть діти, стане саме вживання неякісної води.

    Дослідження проблеми допомогло встановити, що споживання води зростає відносно збільшення населення не в арифметичній, а в геометричній прогресії, а саме – у 2,5 рази швидше, ніж чисельність населення. Причиною цього є те, що у світі склався такий спосіб життя, який не обмежується лише задоволенням базових потреб людей, а стимулює гонитву за споживанням дедалі більшої кількості благ і товарів. На планеті виникло небезпечне суспільство споживачів, яке існує за рахунок нещадного пограбування природних багатств, зокрема, й водних ресурсів. На задоволення безмежних потреб суспільства споживання працює наука, культура, промисловість. Ідеології необмеженого споживання служить велика політика й економіка світу. За це доводиться розплачуватися планетарними запасами.

    Сучасна технічна цивілізація також розвивається в прямій залежності від того, як континенти й держави забезпечені прісною водою. За всю історію людства нерівномірний розподіл запасів прісної води на планеті ще ніколи не призводив до такої нерівності серед народів і кран, як тепер. Країни, багаті на воду, – нарощують статки. Країни, бідні на воду, – дедалі більше зубожіють. Навіть дуже якісна продукція, виготовлена в несприятливих природно-кліматичних умовах чи з дорогої сировини, буде не конкурентоздатна за ціною й завжди програватиме тій, яка виготовлена в сприятливіших для виробництва умовах і має меншу собівартість. У цьому полягає один із секретів збагачення одних і збідніння інших.

    Людство також гине разом із планетою в міру того, як вичерпуються запаси питної води. Забруднені промисловими й побутовими стоками прісні води після споживання часто не проходять належного очищення, стають непридатними для подальшого використання й втрачаються назавжди. Розраховувати на те, що природа якось сама поповнить свої запаси прісної води, не варто. Самоочищення відбувається лише до певної межі, а поповнювати втрачені запаси прісної води природі нізвідки. Вона споконвіку була самоочисною й саморегульованою системою, тому могла існувати в замкненому циклі, відновлюючи раз по раз свої ресурси. Вода позбувалася домішок й опріснювалася, коли під впливом сонячної радіації випаровувалася з поверхні навіть найсолонішої водойми – моря чи океану. Питання утилізації продуктів життєдіяльності організмів ніколи в природі не поставало, оскільки в цьому процесі споконвіку брало участь усе біорозмаїття Землі. Його маса, за висновком академіка Вернадського, була постійною й не змінювалася: наскільки збільшувалася кількість представників одного виду, настільки ж зменшувалась кількість особин інших видів. Усі процеси відбувалися одночасно й паралельно. Цим же донедавна й пояснювався секрет невичерпності води, який можна звести до триєдності іпостасей одного-єдиного явища: самовідновлення, саморегулювання й самоочищення.Загальна кількість води на планеті, зокрема, й прісної, споконвіку залишається практично незмінною: у межах планети вона істотно не збільшується і не зменшується. Але ситуація міняється. Людина створила нові хімічні речовини, які не зазнають перетворень у природі. Потрапляючи у воду, вони стають забруднювачами. При сильному забрудненні усі процеси, які відбуваються у водоймі під час самоочищення, мають зворотний напрямок, вода перетворюється на джерело зарази в буквальному значенні цього слова. У таких випадках жодні способи природного чи штучного очищення не допоможуть. Таке джерело доводиться закривати як розсадник хвороб серед населення. Споживання ж при цьому зросло настільки, що вода не встигає здійснювати кругообіг і поповнювати доступні прісноводні запаси. Винні в цьому не тільки люди, хоча саме на них за це покладається найбільша частка вини.Загострення планетарної водної кризи спричиняють як люди, так і зміни, що відбуваються в земному кліматі. За прогнозами метеорологів, через глобальне потепління, що фіксується з кінця ХХ ст., до 2025 року кількість опадів зменшиться вдвічі. А це вже дуже згубно позначиться на відновленні всіх доступних людям природних запасів прісної води.Вода – життєво необхідний ресурс. Доступ до неї є беззаперечним і першочерговим правом людини. Водні ресурси мають вирішальне значення для стійкого розвитку й ліквідації бідності та голоду на планеті. Між водними ресурсами, енергетикою, продовольчою безпекою й харчуванням існує нерозривний зв’язок. Вони абсолютно необхідні для розвитку людських ресурсів і забезпечення здоров’я й добробуту людей, а також мають життєво важливе значення для досягнення стійкого розвитку й інших відповідних цілей у соціальній, екологічній та економічній сферах. Але неефективні й нераціональні методи господарювання та експлуатації, а також ріст невизначеності й ризиків, викликаний зміною клімату й іншими факторами, ставлять під загрозу багато пов’язаних із водою екосистем.

    У грудні 2016 року Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію A/RES/71/222 під назвою «Міжнародне десятиліття дії «Вода для стійкого розвитку», 2018–2028 роки», яка була підтримана всіма країнами-членами ООН. Десятиліття розпочалося у Всесвітній день водних ресурсів 22 березня 2018 року і закінчиться у Всесвітній день водних ресурсів 22 березня 2028 року.

Згідно з резолюцією ООН, цілі Міжнародного десятиліття дії «Вода для стійкого розвитку» передбачають підвищену увагу до:

– стійкого розвитку й комплексного управління водними ресурсами для досягнення соціально-економічних і природоохоронних цілей;

– здійснення й просування відповідних програм і проєктів;

– розширення співробітництва й партнерства на всіх рівнях для сприяння реалізації погоджених на міжнародному рівні цілей і завдань, пов’язаних із водними ресурсами, зокрема цілей стійкого розвитку.

    Крім того, резолюція особливо наголошує на важливості просування ефективного водокористування на всіх рівнях з урахуванням взаємозв’язків між водними ресурсами, продовольством, енергетикою і довкіллям.

    Забезпечення наявності та оптимального використання водних ресурсів та санітарії для всіх стало одним з основних пунктів у переліку цілей Міжнародного десятиліття в галузі сталого розвитку.

На додаток до цього резолюція визначає такі дії як додаткові цілі Десятиліття:

– вдосконалення механізмів формування й поширення знань, полегшення доступу до знань й обміну інформацією про передову практику, отримання нової інформації щодо цілей стійкого розвитку, пов’язаних із водними ресурсами;

– створення мереж і сприяння у формуванні партнерства й діяльності інших зацікавлених учасників у реалізації цілей і завдань, пов’язаних із водними ресурсами;

– зміцнення комунікаційної діяльності на різних рівнях в інтересах реалізації цілей, пов’язаних із водними ресурсами.

    Чисті й доступні водні ресурси для всіх є невід’ємною частиною світу, в якому ми хотіли б жити. Через непродуману економіку й слабку інфраструктуру щороку мільйони людей, більшу частину яких складають саме діти, вмирають від хвороб, пов’язаних із неадекватним водозабезпеченням, санітарією та гігієною. Брак або погана якість води та неадекватні санітарні умови мають негативний вплив на продовольчу безпеку, вибір засобів до існування й можливість здобувати освіту для бідних сімей в усьому світі. Засуха вражає більшість найбідніших країн, іще більше ускладнюючи ситуацію з голодом та недоїданням. До 2050 року майже кожна четверта людина на планеті, скоріше за все, житиме в країні з хронічним або періодичним браком питної води. Для того, щоб покращити ситуацію, необхідні інвестиції в управління водними ресурсами насамперед в країни, що розвиваються, на півдні Сахари, Центральної Азії, Південної, Східної та Південно-Східної Азії.

Факти й цифри:

– 3 з 10 жителів планети не мають доступу до безпечних керованих джерел питної води, а 6 із 10 не мають доступу до послуг санітарії;

– жінки й дівчатка несуть відповідальність за забір води у 80% домогосподарств, що не мають доступу до води;

– у 1990–2015 рр. частина світового населення, що користується покращеними джерелами питної води, зросла з 76% до 90%;

– для більш ніж 40% світового населення проблема нестачі води актуальна і, за прогнозами, буде загострюватися;– на сьогодні більше 1,7 млрд людей живуть у басейнах рік, де споживання води перевищує можливості поповнення її запасів;– 2,4 млрд людей не мають доступу до основних санітарних послуг, таких, як туалети або обладнані вигрібні ями;– більше 80% стічних вод, що утворюються в результаті діяльності людини, скидаються в річки або моря без будь-якого очищення;– щодня близько тисячі дітей у світі помирають від захворювань, викликаних проблемами у сфері водопостачання та санітарії, що легко піддаються профілактиці;– приблизно 70% води, добутої з річок, озер і водоносних горизонтів, використовується для зрошення;– 70% усіх смертельних випадків у результаті стихійних лих трапляються від повеней та інших катастроф, пов’язаних із водою.

    Україна зарахована до держав з обмеженими водними ресурсами. За запасами води на одного жителя (1000 м3 на 1 жителя) Україна посідає одне з останніх місць у Європі й передостаннє серед країн СНД. Якщо на душу населення припадає менше 1000 м3 води, то країна відчуває «хронічний» дефіцит води. Для порівняння, в Росії цей показник становить 31000 м3, в Німеччині – 1900 м3, в США – 7400 м3 і лише в Польщі він близький до України – 1600 м3. Водночас, така важлива для світу й України тематика не знаходить адекватного відображення в інформаційній, роз’яснювальній та навчально-виховній політиці.

На кінець ХХ – початок ХХІ століть в Україні налічувалося:

– понад 63 000 рік і річок, сумарна довжина яких складає 206 000 км;

– близько  20 000 озер;

– 27 лиманів;

– 28 000 великих ставків;

– 1160 водосховищ;

– 7 великих каналів;

– 10 великих водоводів.

    Українські землі багатші на питну воду з поверхневих водойм у своїй північно-західній частині. Тут проживає менше людей і не так багато водоємних галузей промисловості. На 40% українців, які заселяють північно-західний регіон, припадає 70% усієї прісної води, що є в країні. А от у низці південних областей з великою щільністю населення й потужною водоємною промисловістю, сільським господарством та широкою мережею оздоровчих закладів прісної води якраз і не вистачає. Відповідними до їхніх демографічних та економічних потреб водними ресурсами природа їх не наділила. Станом на початок ХХІ ст. більше 1200 сіл в Україні, переважно в південних областях, цілком або частково користуються привізною питною водою.

    Кількісні показники поверхневих водойм України мають також свої якісні характеристики. У 70% поверхневих водойм України вода непридатна до вжитку. 25% питної води, що централізовано постачається населенню, не відповідає чинному Державному стандарту якості питної води. Ступінь забруднення поверхневих вод в Україні наприкінці ХХ ст. вже був настільки значний, що складав загрозу не тільки якості життя, а й безпосередньо життю й здоров’ю населення. Ріки, довкола яких сконцентровано найбільші промислові регіони країни, відзначаються й найбільшим рівнем забруднення вод. До них належать насамперед Дніпро та ріки, які впадають в Азовське море, увібравши в себе промислові стоки хімічних, гірничодобувних і металургійних підприємств Подніпров’я, Луганщини, Донеччини, Приазов’я. Ці ріки створюють загрозу для довкілля Чорного й Азовського морів.

    На початку ХХІ століття стан водойм України продовжує деградувати. Якість водопостачання тримається на критичному рівні, що, в цілому, відповідає становищу у світі, але є значно нижчою, ніж у країнах Західної Європи. Щороку в поверхневі водойми України зливається 16 000 000 000 м3 неочищених стоків.

Для якомога повнішого забезпечення прісною водою потреб України винятково важливого значення набувають підземні води. За оцінками експертів, основна частина ресурсів підземних вод України зосереджена в північних і північно-західних областях. Це регіони Волинського, Подільського та Дніпровського артезіанських басейнів.

    При здійсненні водогосподарської політики в нашій країні впродовж багатьох десятиліть вода ніколи не розглядалася як основа життєзабезпечення природних екосистем і людини, не враховувався й не прогнозувався екологічний стан водних систем та їхній вплив  на біорозмаїття. Традиційно вода розглядалася й використовувалася тільки як господарський ресурс для промислового й сільськогосподарського виробництва, отримання електроенергії, а також для скидання стічних вод, що, зрештою, й призвело до вичерпання природно-екологічного потенціалу водних ресурсів.

    Інтеграція України до Європейського Економічного Співробітництва (ЄЕС) і Світової організації торгівлі (СОТ) передбачає формування та реалізацію збалансованої політики переходу України до сталого розвитку. Екологічні вимоги СОТ передбачають зменшення негативного антропогенного впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище і здоров’я людей. Україна має узгодити свою національну стратегію розвитку з вимогами ЄЕС, СОТ і міжнародними зобов’язаннями зі сталого розвитку загалом та екологічними й водними зокрема.

    Водний дисбаланс не тільки спонукає до тіснішого міжнародного співробітництва й порозуміння на засадах водної етики й сталого розвитку, а й провокує бажання впровадити «новий світовий порядок», переглянути державні суверенітети й здійснити глобальний перерозподіл водних ресурсів. Боротьба цих тенденцій і визначатиме розвиток подій у ХХІ ст. й надалі.

    Сьогодні на планеті сусідують спрага й водне марнотратство, відчай і водний комфорт. Одні потерпають у злиднях від спраги, а інші користуються особистими басейнами. Ми опинилися в надзвичайній ситуації, вирятуватися з якої поодинці не вдасться нікому. Діяти окремим людям, народу й людству треба лише спільно. Часи, коли вважалося, що хтось може взяти на себе відповідальність за те, щоб решта людства безтурботно жила в щасливому незнанні й безвідповідальності, минулися назавжди. Тепер кожен мусить все знати й брати на себе відповідальність в усій її повноті. Бо відтепер усе залежить від усіх і від кожного. Роздумувати вже ніколи. Від обізнаності людей тепер залежить надзвичайно багато. Що більше людей знатиме про причини й наслідки глобальної водної кризи, то більша вірогідність зупинити біду. Ми втрачаємо природні чинники підтримки життя на землі, яких ніколи належно не цінували, поки їх вистачало. Насамперед, ми втрачаємо прісну воду, справжню ціну якої ми, як людство, усвідомлюємо тільки тепер, коли опинилися на порозі глобальної водної кризи. Щоб становище хоч якось змінилося на краще, щоб відвернути глобальну катастрофу, людству треба в стислі історичні терміни опанувати новий вид свідомості. Особливістю нового мислення є наявність у ньому природоохоронної складової. Вона дістала назву енвайронментальності, що в перекладі означає «мислення довкіллям». Це здатність особи повсякчасно охоплювати думкою наслідки від її намірів та дій для довкілля, від якого вона себе не відділяє. Наділена енвайронментальністю особистість мислить себе часткою природи, невідокремленою від довкілля.

    Усі найбільші перемоги здобувалися спочатку у свідомості людей. Христове вчення змінило мільйонів послідовників, після чого Рим як тогочасна «імперія зла» припинив своє існування, й настала нова ера в історії. Сьогодні ж необхідно перемогти всесвітню «імперію споживацтва». Настав час у черговий раз міняти історичний розвиток людства шляхом екологізації свідомості. Іншого шляху в людства немає.

 

Список використаних джерел: 

    Все про воду : збірник матеріалів про воду / уклад. С. В. Овчаренко, Р. І. Гараєв. – Черкаси : Вертикаль, 2006. – 143 с.

    Кінько Т. А. Земля – планета спраги. Кн. 1 : Україна в контексті глобальної водної кризи / Тарас Кінько, Мирослава Кінько. – Київ: Літопис-XX, 2004. – 287 с.

Електронні ресурси:

    Водні ресурси [Електронний ресурс] // Сталий розвиток для України. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://www.sd4ua.org/golovni-temi-stalogo-rozvitku/vodni-resursi/, вхід вільний (дата звернення: 08.08.2019). – Назва з екрана.

    Водні ресурси України [Електронний ресурс] // Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського : [сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/node/3972, вхід вільний (дата звернення: 08.08.2019). – Назва з екрана.

    Международное десятилетие действий «Вода для устойчивого развития», 2018–2028 годы [Електронний ресурс] // Организация Объединенных Наций : [сайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://www.un.org/ru/events/waterdecade/, вхід вільний (дата звернення: 08.08.2019). – Назва з екрана.

Рекомендована література:

    Біда Д. Сік життя / Дарія Біда ; худож. О. Мазур, О. Стеців. – Львів : УКРПОЛ, 2007. – 62 с.

Статті:

    22 березня – Всесвітній день води : [добірка матеріалів про воду] // Позакласний час. – 2013. – № 3-4. – С. 41-48.

    Нестереня Є. О. Проблеми питної води України / Євген Нестереня // Безпека життєдіяльності. – 2014. – № 10. – С. 28-30.

    Скибицька Т. Значення води для планети Земля : урок-тривіум / Тетяна Скибицька, Тетяна Сівченко // Краєзнавство. Географія. Туризм (Шк. світ). – 2013. – № 7 (квітень). – С. 14-17.

    Усатюк О. Поверхневі води України : загальна характеристика річок України : 8 кл. / Олександра Усатюк // Краєзнавство. Географія. Туризм (Шк. світ). – 2016. – № 23 (грудень). – С. 36-39.

    Харченко І. Води суходолу та водні ресурси України : цикл уроків за технологією «Перевернуте навчання» : 8 кл. / Інна Харченко, Андрій Харченко // Краєзнавство. Географія. Туризм (Шк. світ). – 2018. – № 1 (січень). – С. 32-39.

 

СКАЧАТИ матеріал в PDF форматі