Новини

УКРАЇНА-ДИВО (С. 37)

Україна-диво, розквіта добром.
Розстелився сиво чарівний Дніпро,
Пшеницями вкриті сонячні поля,
Неповторна в світі – це моя земля.

Променисті барви – зоряні стежки,
Біля двору мальви, в хаті рушники.
Сповідає днину пісня солов’я.
Вільна Україна – мрія Кобзаря.

Поєднаймо думи у знаменний час,
Похрестила духом Україна нас,
Присягає полю молода роса,
Причащають волю вічні небеса.

Українська пісня – оберіг в літа,
Материнська вишня – вічно молода.
Сивиною в небо потяглись віки,
Українським степом їдуть козаки.

ДІТКИ, ЗБЕРЕЖІТЬ! (С. 36)

Це ваша, тільки ваша Україна.

Господарі майбутнього – це ви.

Хіба ж ви не полюбите калину,

І вишняки, і пахощі трави,

І в мріях зачаровані садочки,

Дзвінкі вусаті, жовті пшениці,

Розсипані кульбабами віночки,

Пахучий хліб на свіжім молоці,

Святе гніздечко – свою рідну хату.

І тих весняно-добрих солов’їв,

Та колискову мамину крилату…

Невже забути можете її?

Не забувайте цього вже ніколи!

Допоки ви – то й Україні жить!

Цінуйте мову і усе довкола,

І українську пісню збережіть!

ДІД ВЛАС (С. 21)

Дев’ять і дев’ять діду Власу…
І він пізнав життя сповна.
В очах відбилась мудрість часу.
Такий же білий, як весна.
Сидить у вишитій сорочці,
На грудях зморшклі руки склав.
А навкруги в яскравім сонці
Садочок вітер лоскотав.
Літа його простугоніли…
Націй землі він майже вік.
Сидить старий, весняно-білий,
Простий, звичайний чоловік.
Він будував, він сіяв поле,
Дітей ростив, пісень співав.
Це він не скаржився ніколи,
Це він із пекла проростав.
І в 45-м під рейхстагом
Він плакав, як дитя, навзрид,
Бо вижити здобув це право,
Щоб свій продовжувати рід.
І ось пелюстки стежку стелять,
Садок його дзвенить в піснях…
Йому аж дев’яносто дев’ять –
Його віта Вкраїна вся.

СТАРА ВІВЧАРКА (С. 16)

По вулиці ішла стара вівчарка,
Така безсила і худа,
А дощ осінній крапав, крапав,
І вітер листя розкидав.
Усе для неї тут знайоме змалку:
Цей, за парканом, теплий дім.
Ось тут годинами чекала на хазяйку,
А там – ганяла голубів.
Здавалося, любили її чемно.
Хіба ж це можна все забуть…
Бо й Другом звали не даремно.
Та Другом нині вже не звуть.
І знову ті розхристані каштани,
Та зависоким став паркан.
Заходити до двору вже не стане –
На неї не чекають там.
На дворі вітер завива щосили.
А дощ холодний йде і йде…
Стара вівчарка йшла безсила
Все далі, далі від людей.

ДЕНЬ (С. 10)

День проснувся раненько.
Дзвін голосий, щасливий
Подивився в люстерко,
Розчесав свої гриви.

«Просинайтесь, вставайте,
Ц я, День, буду з вами.
Ви мене зустрічайте
Сміхом, щастям, піснями.»

День у вербах сховався
Тай заграв на сопілці.
Потім радо скупався
У джерельній водиці.

З вітром бігав по лісу,
І ховався в ялині,
І заслухався в пісню
Солов’їв на калині.

Потім бігав до діток –
Танцювали таночок.
Навизбирував квіток,
Щоб заплести віночок…

Застрибнув на хмаринку.
«Трішки я притомився.
Подрімаю до ранку,
Бо вже й вечір з’явився».