background

 

Як повідомити дитині про розлучення: поради для батьків і типові помилки

Розлучення може бути важким й емоційно складним періодом для всієї родини, особливо для дітей. Багатьом батькам буває важко повідомити про це дітям, тому вони уникають таких розмов або відкладають їх до останнього. Щоб дитина зрозуміла й прийняла нову ситуацію, важливо правильно про це розповісти.

  • Говорити з дитиною про розлучення потрібно обов’язково, адже постійні недомовки можуть призвести до страхів та інших небажаних ефектів, тим більше що вона все одно рано чи пізно про це дізнається.
  • Говорити про це з дитиною можна приблизно з 3 років. Якщо дитина зовсім мала, то краще почати розмову тоді, коли в неї виникнуть питання.
  • Повідомляти про розлучення варто лише тоді, коли подія вже відбулася або принаймні ухвалено беззастережне рішення, а не передувати розлученню розмовами про нього. 

Як розповісти дитині про розлучення та уникнути травм:

  1. Розмовляйте разом

Найкраще, щоб обоє батьків брали участь у цій розмові. Підходьте до неї як до спільного завдання, де ви об’єднуєтеся для кращого порозуміння з дитиною. Говоріть лише про дитину, а не про свої стосунки (не про те що тато й мама не підійшли одне одному й тепер розлучаються), вона до цього не готова. Розкажіть про ставлення, емоції й почуття до неї та план ваших дій (що ви зараз будете жити окремо, але все одно будете бачитися). Акцентуйте на тому, що ви будете робити для дитини при зміні цих умов життя.

  1. Обирайте правильний час і місце

Найкраще – знайти правильний момент, коли ви зможете спокійно розмовляти з дитиною без поспіху. Оберіть приватне місце, де вона буде почуватися комфортно й зможе висловити свої емоції.

  1. Виявляйте до дитини свою любов і турботу

Ви можете розповісти, що батьки не будуть більше жити разом, але залишаються поруч із нею. Дитина має бути впевнена, що вона все ще має обох батьків, які її люблять. Той із батьків, який не живе поряд, повинен мати регулярний контакт із дитиною, наприклад, через зустрічі або телефонні дзвінки, та завжди виконувати свої обіцянки, а якщо розуміє,  що не зможе їх виконати –  не обіцяти.

  1. Слухайте й відповідайте на запитання

Під час такої розмови дитина може ставити багато запитань, тому будьте відкритими для них. Говоріть зрозумілими для неї словами, відповідайте тільки на поставлені питання, не потрібно пояснювати якісь дрібниці. Важливо допомогти дитині зрозуміти, що ваше розлучення не змінить вашу любов до неї.

  1. Уникайте конфліктів у присутності дитини

Намагайтеся зберігати мирні стосунки й уникайте конфліктів, особливо в присутності дитини. Це допоможе знизити стрес і дозволить дитині почуватися безпечно.

  1. Дайте дитині прожити емоції

Діти по-різному реагують на розлучення батьків. Вони можуть відчувати сильний смуток. Їм може знадобитися деякий час, щоб пережити втрату сім’ї, такої, до якої вони звикли. Допоможіть дитині відкритися й розповісти про свої почуття або попросіть допомоги в інших членів родини, яким вона довіряє. Пояснюйте, що бути засмученим та тужити за кимось важливим – це нормально. Ви маєте бути поруч, створити опору для дитини, щоб вона не була на самоті, говорити їй: «я розумію, бачу, чую тебе», «плакати можна», «злитися – це нормально». Не будьте нав’язливими. Проявляйте свою увагу до неї, це найголовніше.

Один із найважливіших моментів – уникати типових помилок. Їх відсутність – це вже половина шляху до успішного й відносно спокійного проходження дитиною цього етапу її життя. Не варто, зокрема:

  1. Обманювати дитину.

Вдавати, що між мамою й татом все нормально, робити вигляд, що все добре. По-перше, діти відчувають зміни в емоційному стані батьків дуже тонко. По-друге, вони здатні придумувати таке, чого насправді немає (може почати звинувачувати себе в тому, що один із батьків пішов).

  1. Негарно відгукуватися про свого партнера до чи після розлучення.

Для дитини і мама, і тато завжди хороші. Вони такими є й будуть, попри все. Найкраще висловитися про накопичені емоції подрузі (другу) / сестрі, але при дитині мовчати про це.

  1. Змушувати дитину вибирати між батьком і матір’ю.

Дитині надзвичайно важко вибрати, хто кращий, оскільки обидва для неї хороші.

  1. 4. Неузгоджені дії батьків.

Така ситуація спостерігається і в повній сім’ї, де один із батьків щось дозволяє дитині, а другий – ні. Після розлучення це може спостерігатися набагато частіше. Тим самим втрачається авторитет батьків, дитина потрапляє в оману: адже вона сама не може розібратися, правильно щось чи ні. У майбутньому це може спричинити появу поганої компанії в оточенні дітей.

  1. 5. Не дозволяти дитині бачитися з татом / мамою.

Дитині потрібні обоє батьків. Тому, як би там не було, зробіть все для того, щоб зустрічі (звичайно, якщо батько / мати хоче цього) відбувалися. Дитині потрібно знати, що обоє батьків продовжують її любити.

  1. 6. Вимагати від вітчима чи мачухи зайняти роль батька чи матері.

Вимагати від дитини вважати й називати нову людину мамою / татом. У неї є одна мама й один тато. А всі, хто з’являється після них, – просто люди, котрі починають виконувати обов’язки, які колись виконував один із батьків. Вони можуть стати друзями, але ніколи не замінять рідного. Тому не змушуйте дитину до цього й не засмучуйтеся, якщо так не сталося. З часом вона сама вирішить.

  1. Мало говорити дитині про те, як сильно ви її любите.

У процесі розлучення батьки перебувають у нервовій напрузі й часто забувають про те, що дитині морально ще гірше. Вона переживає цей процес по-особливому важко. Щоб зменшити її переживання, подружжя повинно якомога частіше говорити про те, як вони люблять свою дитину.

Не можна сказати, що дотримання цих правил зробить розлучення батьків безболісним для дитини. У будь-якому разі діти глибоко переживають розставання батьків. Водночас правильна поведінка дорослих може значно зменшити емоційне навантаження на дитину. І завдання обох батьків – допомогти їй впоратися зі своїми тривогами та відчути підтримку й безпеку.

Матеріал підготовлено з урахуванням публікацій кандидатки психологічних наук, доцентки кафедри психології, сімейної психотерапевтки Світлани Арефнії та дитячої практичної психологині Ольги Крамаревич