Красицький Д. Ф. Дитинство Тараса : коротенькі оповідання про дитинство Тараса / Д. Ф. Красицький. – К. : Державне видавництво дитячої літератури УРСР, 1959. – 206 с.
НА ПРОЩАННЯ З ТАРАСОМ (С. 199)
Повернувшись з Києва, Павло Васильович зразу ж почав готуватись до від’їзду у Вільно. Він наказав з двору челядників відібрати слуг до Вільна. Тарас, як козачок, теж мав їхати з паном. Звістка про готування до від’їзду блискавицею полинула в Кирилівку, Зелену Діброву.
…Катерина – рідна сестра Тарасова – поспішала в Кирилівку, щоб встигнути до схід сонця.
У батьківській хаті блимав світ каганця.
«Хто це так рано встає?» подумала Катерина.
Зазирнувши у вікно, вона побачила сестру Ярину, що поралася біля печі. Мачуха ще спала, інші діти теж. Катерина легенько постукала у вікно. З хати вийшла Ярина.
– Це ти, сестро?
– Я!
– Чого це вночі таку даль йшла? Може, що трапилось?
– Скоїлось лихо, Ярино. Нашого Тараса пани відряджають десь далеко, у Вільно.
Ярина остовпіла. Дві сестри припали одна до одної, заплакали.
– Заженуть нашого Тараса далеко на чужину. Бідна сиротина! Хто його догляне?
– Треба сказати дідові Івані, може, він що придумає. Поки мачуха спить, сходимо до діда, скоро світати буде, бач, на світ займається.
Катерина і Ярина побігли на подвір’я дідівщини.
Дід Іван уже не спав, а Павло з дружиною пішли на панщину. Катерина розповіла про страшну чутку. Засмутився дід Іван.
– Лиху не зарадиш. Така кріпацька недоля!..
Коли зійшло сонце й попливло голубим небом, дід Іван, Катерина, Ярина та Оксана – подруга дитинства Тараса – поспішали у Вільшану.