Красицький Д. Ф. Дитинство Тараса : коротенькі оповідання про дитинство Тараса / Д. Ф. Красицький. – К. : Державне видавництво дитячої літератури УРСР, 1959. – 206 с.
ТАРАС ЛЮБИВ ПТАХІВ (С. 24-25)
Літні ночі недовгі, зате солодкі. Тарас прокинувся, коли батька і матері вже не було в хаті – вони, певно, пішли на панщину, а Катря поралася на подвір’ї.
Хлопчикові не хотілося вставати, і він перевернувся на другий бік. І знову бачить сни, та ще й які!
Сниться Тарасові, ніби він сидить на зеленому шпориші на вулиці, а повз нього суне сила-силенна всякої птиці. Дивовижні птахи низько вклоняються йому і зникають. Ось поважно виступають індики з пишними хвостами… під сонячним промінням веселкою міниться їхнє пір’я. Ось селезні з різнобарвними кучерями, півні з великими червоними гребінцями, кури. Пролітали сотні малих співучих птахів, а над ними величезний орел махнув крилом, мало не зачепивши Тараса. Він прокинувся.
У хаті був день. Схопився, нашвидку умився, а тут і Катря прийшла, смачним сніданком нагодувала.
– А тепер мерщій гратись на вулицю, та далеко не ходи!
З вулиці несло гарячу пилюку через тини, перелази; вона осідала на вишнях, городині. Білі метелики літали з квітки на квітку по бур’янах.
Здіймаючи куряву, Тарас на баскій лозині під’їхав до перелазу.
– Не збивай пилюку! Бач, полохаєш пташок і метеликів, – казала сестра.
– Катрусю, а звідки до нас на літо прилітають пташки?
– Пташки прилітають до нас на літо з далекого краю, з-за синього моря. На зиму вони знову відлетять туди, в ірій, де ніколи не буває зими, де завжди літо. Пташки прилітають до нас ще й тому, що їх люблять діти. Ти любиш пташок?
– Люблю. А чим живляться пташки?
– Комариками, мухами, метеликами…
– А чого метелики бувають і білі, і червоні, жовті і всякі? Чого комарі кусаються?
Тарас розпитував, а Катря ледве встигала відповідати...
– Катрусю, а чорногузи теж відлітають в ірій?
– Еге ж, відлітають.
– Кажуть, що в чорногузів крем’яні зуби. Чи правда, що ними вони крешуть вогонь і можуть хату підпалити?
– Ні, Тарасику…
– Катрусю, розкажи казку про чорногузів.
Катря розповідала, він уважно слухав, пригорнувшись до неї.
– Ходімо до хати, я тобі хлібця дам.
– Хлібця не хочу…
– А що ж я тобі дам? Треба їсти та великому рости. Хто хліб їсть – росте, і ти виростеш…
Катря винесла Тарасові великий шматок хліба, повернулась у сіни, взяла мірку зерна і посипала курям. Тарас сидів і любувався півнем.