Красицький Д. Ф. Дитинство Тараса : коротенькі оповідання про дитинство Тараса / Д. Ф. Красицький. – К. : Державне видавництво дитячої літератури УРСР, 1959. – 206 с.
ПРЕВЛОЦЬКИЙ ЗНАЙШОВ ТАРАСА (С.177-178)
Текст читає Ольга Троценко
Учитель малювання Степан Степанович Превлоцький, схиливши голову, повільною ходою йшов до будинку пана Дмитренка – управителя маєтками поміщика Енгельгардта – і наспівував улюблену пісню. Відчинивши двері, він зупинився в передпокої, здивовано кліпаючи очима – перед ним стояв Тарас. Зразу не міг збагнути, як він сюди потрапив, не помітив навіть, що на ньому чистий одяг.
– Здоров, Тарасе! А я думав, де це ти подівся, що тебе не видно в саду.
Тарас замість відповіді тяжко зітхнув.
– Значить, ти вже козачок?
– Буду прислужувати панові.
З передпокою Превлоцький пішов у кабінет пана і довго про щось там розмовляв. Зайшла мова про мистецтво, про видатних художників, про учнів Превлоцького. Раптом Тарас почув своє ім’я.
«І що вони можуть про мене говорити?».
Перегодя Превлоцький повертався в хорошому настрою в супроводі самого Дмитренка.
– Мак ми з вами домовились, що я через день Тарасові роботу даватиму, аби він не нудився тут. Хай малює.
– Нема заперечень, Степане Степановичу, якщо тільки вас це не утруднить. Ви кажете, що в нього є смак, то, про мене, хай собі малює. Я, наприклад, у цьому смаку не маю, у мене свій інтерес…
– У Тараса є бажання і смак. А я думав, де він запропастився? Ну, вже коли я його знайшов, – робота піде на лад. Завтра я принесу паперу, олівець Тарасові.
– Про олівець й папір не турбуйтесь, я йому сам дам, у мене є.
Превлоцький пішов, управитель перегодя виніс жмут паперу і кілька різнокольорових олівців.
У Тараса на серці було свято. Тепер йому здавалось, що він найбагатша людина на світі. Крім того, другого дня учитель подарував йому кілька малюнків і загадав намалювати. Довго й уперто малював Тарас дуба, Усе не виходило, а таки вийшло!