Опубліковано: 15 червня 2015

 Експрес-інформація організаторам дитячого читання 

Підготувала Валентина Корженевська

 Пам’ятні літературні дати Черкащини 2016 року

 Серед них:

     235 років від дня народження Тимківського Василя Федоровича  (1781 – 1832).

     Народився на хуторі Тимківщина, (нині с. Богуславець) Золотоніського району. Письменник, перекладач, політичний діяч. Дядько М.О. Максимовича. Писав оди, епіграми, віршовані «порівняння пір року». Автор книг «Історія Бессарабії» (рукопис було втрачено під час повені в Санкт-Петербурзі), «Князь Курбський» (її доля невідома).  Переклав книги С. Галема «Жизнь графа Миниха», «Путешествия Морица по Англии». 

Січень

 6 – 85 років від дня народження Фролової Майї Флорівни  (1931 – 2013).

        Відома дитяча письменниця. Народилася в м. Сміла, там і пройшло її дитинство. Згодом сім’я переїхала до Західної України. Закінчивши школу зі срібною медаллю, Майя Фролова вступила до Чернівецького університету на факультет російської філології, який закінчила у 1955 р. Після одруження майбутня письменниця, через постійні відрядження чоловіка, за професією військового, долає тисячі кілометрів уздовж і впоперек колишнього Радянського Союзу: Москва, Магадан, Владивосток, Далекий Схід,Грузія. Працювала редакторому книжкових видавництвах Москви, Магадану, в радіокомітеті у Владивостоці.

       В 1971 р. Майя Флорівна стала членом Спілки письменників України. А в 1972 р., на запрошення та за клопотанням відомого черкаського письменника Миколи Негоди, вона переїздить із  Грузії до Черкас.

     Літературну творчість Майя Фролова розпочала в 1962 р. Саме тоді вийшла її книга для дітей молодшого віку «Солнечная Северяния». Пізніше з’являються книги для дітей старшого віку: це повісті «Задумайся о себе», «Ау, мама!...», «Над Травдой-рекой», «А вы мне – кто?», «Весенний коридор», «Девочка, которая придумала себя», «Не спеши становиться на колени…», «Найди меня, мама!», «Де народився, там і згодився», «Мальчики, любите девочек! Атас!», «М’яч у піднебессі».

     Майже 40 років Майя Флорівна керувала літературно-творчим гуртком «Пегасик» у Черкаській обласній бібліотеці для дітей.

    Лауреат літературної премії ім. Володимира Короленка.

    14 квітня 2013 року письменниця пішла з життя. Похована Майя Флорівна у м. Черкасах.

 9 – 80 років від дня народження Пепи Вадима Івановича  (1936).

        Народився в смт. Драбів. Поет, прозаїк, сценарист. Автор поетичних збірок для дітей «Найкращий трамвай», «Прилетів лелека», «Скажи мені, соколе», книг прози «Не підведи, брате», «Ключі од вирію», «Україна в дзеркалі тисячоліть», кіносценаріїв «Андрій Головко», «Петро Панч», «Право на мрію» та ін.

    Лауреат премії імені І. Нечуя-Левицького.

    Член Національної спілки письменників України.

 13 – 80 років від дня народження Захарченка Василя Івановича  (1936).

       Родом із Полтавщини. Мешкає у Черкасах. Письменник. Автор прозових книг «Співучий корінь», «Трамвай о шостій вечора», «Стежка», «Дзвінок на світанні», «У п’ятницю після обід», «Лозові кошики», романів «Клекіт старого лелеки», «Прибутні люди», «Білі вечори», «Великі лови», повісті «І настали жнива…», книги оповідань «Очима до голубих віконниць» , щоденників «На відстані зойку», «У магнієвому спаласі».

    У 1968-1981 роках зазнав репресій.

    Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, літературних премій імені А. Головка, Ю. Яновського, Д. Нитченка.

    Член Національної спілки письменників України.

 15 – 145 років від дня народження Кримського Агатангела Юхимовича (1871 – 1942).

       Видатний учений-енциклопедист, поет, прозаїк, фольклорист, академік АН України. Тривалий час мешкав у Звенигородці. Володів понад 60 мовами. Написав десятки книг – наукових розвідок, сотні наукових статей. Автор збірки поезій «Пальмове гілля», прози – «Бейрутські оповідання», повісті – «Андрій Лаговський» та ін.

    У 1941 році репресований, помер у в’язниці.

    Був членом Національної спілки письменників України.

 16 – 85 років від дня народження Дробного Івана Семеновича  (1931).

        Народився в с. Богуславець Золотоніського району. Поет, літературознавець. Його перу належать поетичні збірки «Добридень, люди», «Білий світ», «Троїсті музики», «Блакитне дерево Дніпра», «Груша серед поля», «В Златокраї жито половіє», «Котить заєць кавуна», прозові книги «Хата з лободи», «Вереснева золота печаль», «За пагорбами літ», літературознавчі розвідки і публіцистичні нариси.

    Лауреат літературної премії «Берег надії» імені В. Симоненка.

    Член Національної спілки письменників України. 

Лютий

 15 – 105 років від дня народження Полянкера Григорія (Гершла) Ісааковича (1911– 1998).

      Народився в м. Умань. Прозаїк. Автор оповідань «На тому березі», «Від Дністра до Дунаю», «Дядя Яша», «Розлука»,  повістей «Вугілля», «Біля джерел», «Шойл із Бапілля», «Син Вітчизни»,  романів «Випробування вірності», «Булочник із Коломиї», «Старий Сантос і його нащадки», «Близкие и знакомые», «Доля художника», «Секрет долголетия», «Учитель из Меджибожа», «Було на Поділлі містечко», «Було колись містечко…» та ін.

    Зазнав репресій у 1951-1955 роках.

    Був членом Національної спілки письменників України. 

    23 – 95 років від дня народження  Гончарука Захара Власовича (1921– 1993).

  Народився в с. Коритня Монастирищенського району. Поет,перекладач. Автор поетичних збірок «Голубиний ранок», «Дніпрові думи», «Доля», «Квінта», «Злагода», «Апасіоната: (на концерті Святослава Ріхтера)», «Домінанта», «Моя Константа» та поеми для дітей «Господарочка».

    Був членом Національної спілки письменників України.

       28 – 190 років від дня народження  Юркевича Памфіла Даниловича (1826 – 1874).

   Народився в с. Ліпляве Золотоніського повіту на Полтавщині (нині Канівський район). Видатний український філософ, педагог, професор Київської духовної академії та Московського університету. Основні філософські праці – «Ідея», «Серце і його значення у духовному житті людини згідно з ученням Слова Божого», «З науки про людський дух», «Матеріалізм та завдання філософії», «Мир з ближнім як умова християнського співжиття», «З приводу статей богословського змісту, вміщених у філософському лексиконі», «Докази буття Божого». 

Березень

10 – 155 років від дня смерті  Т.Г. Шевченка (1861).

 11 – 110 років від дня народження Кравченка Федора Тихоновича (1906–1965).

       Народився в м. Кам’янка. Прозаїк, драматург. Автор книг прози «Хліб», «Барикади на селі», «Джерело», «На дорогах України», «Отаманові дуби»,«Старт», «Семья Наливайко»,«Еловая тетрадь»,п’єс «Жаркое лето», «Однажды вечером».  

    18 – 105 років від дня народження Безпалого Василя Григоровича  (1901– 1980).

        Народився в с. Мельники Чорнобаївського району. Автор роману «Гомін степів».

    Був членом Національної спілки письменників України. 

    18 – 120 років від дня народження Суровцової Надії Віталіївни  (1896– 1985).

        Письменниця, громадська діячка. Авторка численних нарисів про українських письменників вміщених у книзі «Спогади», циклу мініатюр «Колимські силуети».

    У 1927 році була безпідставно заарештована, без суду ув'язнена й відправлена  в табори ГУЛагу, де перебу­вала до 1954 року.      

    30 – 120 років від дня народження Гедзя Юхима (Савицького Олексія Васильовича) (1896– 1937).

      Народився в м. Золотоноша. Прозаїк, гуморист-сатирик, драматург. Автор книг гумору й сатири «Буває й таке», «Автор Троянденко», «Завзятий середняк», «Принципіально», «Троглодити», «Бубна-козир», «Конкурс на гопак», «Тихою сапою»;п’єс, «Надія», «Секретар пухтресту»та ін.

    Репресованийу 1937 році.

    Був членом Національної спілки письменників України.

Квітень

      2 – 80 років від дня народження Карпенка Григорія Павловича (1936).

   Народився в с. Чапаєвка Золотоніського району. Прозаїк, автор книг «Промінь-велетень», «До зустрічі в ефірі», «Від краплини», «Полудень», «Голубе плесо».

    Член Національної спілки письменників України.

     4 – 110 років від дня народження Золотаревського Ісаака Яковича (1906– 1973).

       Народився в м.Черкаси. Поет-сатирик. Писав переважно російською мовою. Співробітничав у журналах «Крокодил», «Перець»та ін. Окремими виданнями вийшли його збірки сатиричних віршів «Соль вопроса», «Специфический профиль», «Белыевороны», «В порядке зарядки», «Головна перешкода», «По движущимся целям». Працював також у галузі поетичного перекладу.

    Був членом Національної спілки письменників України.

     4 – 180 років від дня народження Гнилосирова Василя Степановича (1836– 1900).

     Письменник, журналіст, педагог, громадський діяч. Автор поеми «Закохана», казки «Царівна-русалка», численних публікацій у періодиці.

    У 1873 – 1900 рр. жив у Каневі, доглядав могилу Т.Г. Шевченка. Зібрав багато меморіальних матеріалів, залишив цінну рукописну спадщину.

    Заснував перший музей поета – Тарасову світлицю, де започаткував «Книгу для відвідувачів», яка ведеться вже понад100 років. Спочатку Василь Степанович сам фіксував відомості про відвідувачів місця вічного спочинку поета, згодом дійшов висновку, що такі записи вони можуть самі залишати у спеціальному журналі. Перший відгук у ній в 1897 р.зробив український композитор-класик М.В. Лисенко.

 Травень

        1 – 80 років від дня народження Савченка Анатолія Олексійовича (1936).

      Народився в м. Звенигородка. Поет, прозаїк. Автор збірок «Стежинкою в стиглому житі», «Є куточок на землі», «Понад Тікичем», «Нічого такого», «На неокраєнім крилі», «І Слово диха на долоні», численних публікацій у періодиці. На його вірші написано низку пісень.  

     1 – 65 років від дня народження Сахна В’ячеслава Федоровича (1951).

    Народився в с. Старий Коврай Чорнобаївського району. Прозаїк, перекладач. Його перу належать прозові книги “Підкидьок”, “Людолови савани”, переклади з іспанської, португальської, англійської мов творів Р.П. Валеро, Х.К. Мартіні, Ф.Г. Павона.

  Член Національної спілки письменників України.

 20 – 55 років із часу встановлення Національної премії України імені Тараса Шевченка (1961).

 22 – 155 років від дня перепоховання Т.Г. Шевченка на Чернечій горі в м. Канів (1861). 

Червень

         10 – 65 років від дня народження Шкляра Василя Миколайовича (1951).

    Народився в с. Ганжалівка Лисянського району. Прозаїк. Автор книг «Шовкова нитка», «Перший сніг», «Живиця», «Черешня в житі»,романів «Праліс», «Тінь сови», «Ностальгія», «Ключ», «Елементал», «Кров кажана»,  та ін.

    В 2009 р.усвіт вийшов роман Василя Шкляра «Залишенець» («Чорний Ворон»), який розповідає про діяльність Холодноярської республіки. Ця книга охоплює чотири роки війни, яку більшовики розпочали у 1921 р. проти Української Народної Республіки. Багато критиків називають цей твір найкращим твором ХХІ ст. Цій темі присвячений і новий роман автора «Маруся» який побачив світ у 2014 р.

    Лауреат Народної премії України імені Тараса Шевченка.

    Член Національної спілки письменників України.

 15 – 155 років від дня народження Варнака Охріма (Василенка Онопрія Омеляновича) (1861– 1921).

        Народився в с. Коврай Золотоніського району. Український письменник, публіцист, театральний критик і громадський діяч. Друкувався у журналах «Дзвінок», «Зоря», «Літературно-науковий вісник», «Маяк». Автор збірки «Мусій Кріпиця, або Правда кривду переважить», подорожніх нотаток «Від Севастополя до Золотоноші».

Липень

28 –70 років від дня народження Слабошпицького Михайла Федотовича (1946).

        Народився в с. Мар’янівка Шполянського району. Прозаїк, критик, громадський діяч. Автор прозових книг для дітей «Славко й Жако»,  «Хлопчик Валь», «Озеро Олдан», «З голосу нашої Кліо»,«Норвезький кіт у намисті», «Чудасія на балконі», «Брат знаменитого воротаря», романів «Марія Башкирцева», «Тодось Осьмачка», «Никифор Дровняк із Криниці», «Автопортрет художника в зрілості», повістей «Душі на вітрах», «Гілка ялівцю з Сааремаа», критичних та літературознавчих книг «Літературні профілі», «Роман Іваничук», «Василь Земляк», «Українець, який відмовився бути бідним», «Не загублена українська людина», «25 українських поетів на вигнанні», спогадів  «Пейзаж для Помаранчевої революції», «Гамбіт надії» та ін.

   Лауреат безлічі літературних премій, в тому числі і Національної премії України імені Тараса Шевченката літературної премії «Берег надії» імені В. Симоненка.

   Член Національної спілки письменників України.

     29 – 55 років від дня народження Кикотя Валерія Михайловича  (1961).

       Народився в с. Червона Слобода Черкаського району. Поет, перекладач, прозаїк, публіцист. Автор збірок поезій «Вірші», «Промені самотності», «Один аспект мого життя», «Королева дощу»,«Сніг помирає на землі», «Тексти на піску», «Квітка у вогні»,  публікацій у періодиці. Переклав окремі твори Е.А. По, У. Уїтмена, Р.П. Уоррена, Е. Дікінсона та ін.

Лауреат літературної премії «Берег надії»імені В.Симоненка.

Член Національної спілки письменників України.

 Серпень

4 – 155 років від дня народження Зіньківського Трохима Оврамовича (Аврамовича) (1861 – 1891).

        Письменник, перекладач, літературознавець, публіцист, вчений, громадський діяч. Автор оповідань, віршів, байок, літературознавчих студій, політологічних трактатів. Один із перших дослідив європейський вимір постаті Т. Шевченка («Тарас Шевченко в світлі європейської критики»)

   Жив у Смілі, Шполі та Черкасах.

     18 – 85 років від дня народження Гончарука Якова Власовича  (1931– 2000).

        Народився в с. Коритня Монастирищенського району. Прозаїк. Автор повістей «В сузір’ї Велеса», «Шануйся змолоду», казки для дітей «Зайчик-прибивчик», художніх нарисів.

    Був членом Національної спілки письменників України.

     26 – 60 років від дня народження Ракшанова Володимира Борисовича  (1956).

      Народився в с. Мехедівка Драбівського району. Прозаїк, літературознавець. Автор книг «Будять дзвони», «Привіт, Америко!», «Творчість гетьмана Івана Мазепи, його постать у світовій літературі та публіцистиці», «Абетка для малечі», оповідань «Гетьман Іван Мазепа», «Чумаки, чумаченьки» та ін.

    Член Національної спілки письменників України.

         Проживає в США. 

Вересень

     2 –125 років від дня народження Филиповича Павла Петровича  (1891– 1937).

        Народився в с. Кайтанівка Катеринопільського району. Поет, літературознавець, перекладач, професор. Автор збірок поезії «Земля і вітер», «Простір», ряду літературознавчих статей про творчість Т. Шевченка, М. Коцюбинського, О. Кобилянської, О. Олеся, М. Рильського та ін. Перекладав твори переважно французських поетів Беранже, Барб’є, Верлена.

    Репресований у 1936 році.

    Був членом Національної спілки письменників України.

     18 –105 років від дня народження Мицика Федора Олексійовича  (1911– 1941).

       Народився в с. Вишнопіль Тальнівського району. Журналіст, поет. Автор збірок «Моїй землі», «Поезії», «Моя починається пісня». Загинув на фронті.

   Посмертно був прийнятий до Спілки письменників України.

     26 – 115 років від дня народження Скляренка Семена Дмитровича  (1901– 1962).

        Народився в с. Прохорівка Канівського району. Прозаїк, перекладач. Видав понад 60 книжок оповідань, повістей, романів. Серед них – збірки оповідань та нарисів «Вітер з гір»,«Десять ченців», «Домаха Завгородня», «Оповідання про почуття», «Радість людського існування»,«Завжди разом»,  повісті «Тиха пристань»,«Страх», «Матрос Ісай», романи «Бурун», «Шлях на Київ», «Помилка», «Карпати», «Святослав», «Володимир», та ін.Перекладав з російської, латинської, білоруської мов.

    Був членом Національної спілки письменників України.  

    28 – 95 років від дня народження Лисенка Василя Федоровича (1921– 1993).

     Народився в с. Залізнячка Катеринопільського району. Прозаїк, критик, драматург. Автор збірки «Ярослав Галан», сценаріїв «Павло Дибенко», «Золота зброя», «Микола Скрипник», «Бджілка», роману «Поле бою», повісті «Загибель Олександра Македонського, або Жінка з таємницею» та ін.

    Був членом Національної спілки письменників України.

Жовтень

      12 – 75 років від дня народження Воробйова Миколи Панасовича  (1941).

       Народився в с. Мельниківка Смілянського району. Поет, художник. Автор книг «Пригадай дорогу мені», «Місяць шипшини», «Ожина обрію», «Прогулянка одинцем», «Верховний голос», «Іскри в слідах», «Човен», «Срібна рука», «Оманливий оркестр», збірок віршів для дітей «Лугова криничка», «Зелені трав’яні зайчики». Поезії М. Воробйова перекладені кількома іноземними мовами.

    Зазнав репресій у 1966-1985 роках.

    Лауреат  літературних премій, зокрема і Національної премії України імені Тараса Шевченка.

    Член Національної спілки письменників України.

 

     19 – 110 років від дня народження Воскрекасенка Сергія Іларіоновича (1906– 1979).

   

    Народився в с. Лазірці Канівського району. Письменник, перекладач. Автор збірок поезій «Штурм», «Березнева ніч», «Поезії», «Сатира», «Цілком серйозно», «Березова каша»,«Взагалі і зокрема», «Від душі», «І всерйоз, і жартома»,«Подивись на себе з боку», «І так далі», «Сатиричні мініатюри», поеми «Сержант Іван Рахуба», збірки поезій для дітей «Веселинки»та ін.

    19 –140 років від дня народження Єфремова Сергія Олександровича  (1876– 1939).

      Народився в с. Пальчик Катеринопільського району. Вчений-літературознавець, громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, академік Української Академії Наук, член Наукового товариства м. Т.Г. Шевченка  у Львові.

    Сергій Єфремов був засновником української демократично-радикальної партії, «Товариства українських поступовців», «Української партії соціал-федералістів». За гострі публіцистичні виступи на захист української національної культури і політичних свобод у дореволюційний період неодноразово заарештовувався російськоювладою.

   Автор монографічних нарисів про видатних українських письменників: «Марко Вовчок», «Тарас Шевченко», «Співець боротьби і контрастів» (у виданні 1926 р. – Іван Франко), «Михайло Коцюбинський», «Іван Нечуй-Левицький», «Іван Карпенко-Карий», «Панас Мирний» та ін. Важливе місце у творчості С. Єфремова займають видання «Щоденника»та«Листування»Т. Шевченка. Історико-літературні погляди вченого найповніше представлені в його фундаментальній двотомній праці «Історія українського письменства».

   У 20-х роках зазнав репресій, помер утаборах ГУЛагу.

     20 – 85 років від дня народження Завальнюка Леоніда Андрійовича  (1931 – 2010).

    Народився в м. Умань. Поет-пісняр, прозаїк, сценарист, художник. Автор збірок поезій «В пути», «За отступающим горизонтом», «Стихи о доме», «На полустанке», «Лирика», «Это реки», творів прози «Три толстяка», «Родька», «Лирическая повесть», творів для дітей «Как заяц Прошка волшебником был», «Как Прошка друга искал», «Зеркальце», «Веселая азбука», «Времена года» та ін.

Листопад

    7 – 115 років від дня народження Красицького Дмитра Филимоновича (1901– 1989).

   Народився в с. Зелена Діброва Городищенського району. Прозаїк, літературознавець. Правнук Т. Шевченка. Автор низки біографічних повістей з питань шевченкознавства: «Дитинство Тараса», «Тарасова земля», «Юність Тараса», «Дітям про Шевченка», «Тарасові світанки», «І оживе добра слава».

    Був членом Національної спілки письменників України.

     26 – 100 років від дня народження Щербака (Мишалова)Миколи Івановича (1916– 2010).

       Народився в с. Топильна Шполянського району. Поет, літературознавець. Автор збірок «Вітри над Україною», «П’янкий чебрець», «Шлях у вічність», «Багаття», «Волошки», «Пахощі суцвіття», «Чебрець», низки літературознавчих статей.

    З 1944 року –жив в еміграції.

    Був членом Національної спілки письменників України. 

Грудень

1 – 60 років від дня народження Юрика Пилипа Сергійовича (1956).

      Народився в с. Баландине Кам’янського району. Поет-гуморист, публіцист, фольклорист, перекладач. Автор збірки поезій «Пісня волі», збірок гумору й сатири «Даремний переляк», «П’ятнадцята премія», «Вибране», «Сповідь вовкодава».

     Лауреат літературних премій імені Степана Олійника та імені Степана Руданського.

    8 – 75 років від дня народження Паниченко Людмили Василівни (1941).

      Народилася в м. Чигирин. Поетеса. Авторка збірок «Відлуння синьої зорі», «Загадки», «Обриси крила», «Світанок над Тясмином», «Сяйво метеорита», «Листи на снігу», «Зоряна орбіта», книжок для дітей «Кладочка»,  «П’ять братів живуть у хаті», «Казки».

    Член Національної спілки письменників України.

       8 – 65  років від дня народження Шамрая Миколи Яковича  (1951).

        Народився на хуторі Згар Золотоніського району. Поет, прозаїк. Автор збірок поезій «Великодній дзвін», «Рвані дороги в долоні моїй», «Хресний вік», збірки новел «Доле, грішнице моя», публікацій в періодиці.

    Член Національної спілки письменників України.

 23 – 90 років від дня народження Іщенка Миколи Григоровича (1926).

        Народився в с. Лузанівка Кам’янського району. Прозаїк, доктор філології. Автор прозових книг «Вишням цвісти навесні», «Доброго дня, Ярино!», «Коли помиляється друг», романів «Сонячні межі», «Ближче як на сто голок», «Скарб», «Сусіди», «Смуга відчуження», «Течія», «Твердь», «Барви літа», літературознавчих праць.

    Лауреат премії імені Я. Галана.

    Член Національної спілки письменників України.

      25 – 100 років від дня народження Легота (Ворушила) Андрія Тодосійовича  (1916– 2005).

      Народився в м. Корсунь-Шевченківський. Поет, перекладач. Автор поетичних збірок «Лірика», «За дротами», «Чим серце билось», «Вибрані поезії», «Калинові шуми», «Відлуння душі», публікацій в періодиці.

   З 1944 року – в еміграції, в 2003 році переїхав до Києва, де і помер.

   Лауреат премії Української Могилянсько-Мазепинської академії наук.

 Використана література:

     Волинець Л. М. Письменники Черкащини : біобібліогр. покажч. / Л. М. Волинець, М. Ф. Пономаренко, М. І. Пшеничний. – Черкаси : Редакц.-видавн. відділ облполіграфвидаву, 1990. – 84 с.

     Криничка : антол. творів письм. Черкащини для дітей та юнацтва : в 2 т. Т. 1 / авт.-упоряд. В. Коваленко. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2009. – 423 с.

     Криничка : антол. творів письм. Черкащини для дітей та юнацтва : в 2 т. Т. 2 / авт.-упоряд. В. Коваленко. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2009. – 389 с.

     Пам’ятні літературні дати Черкащини 2011 року : експрес-інформ. / Черкаська обл. б-ка для дітей. – Черкаси, 2010. – 15 с.

      Пам’ятні літературні дати Черкащини 2006 року : експрес-інформ. / Черкаська обл. б-ка для дітей. – Черкаси, 2005. – 8 с.

     Письменники Черкащини : вибрані твори. Кн. 1 / упоряд. Г. П. Білоус. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2007. – 516 с.

     Письменники Черкащини : вибрані твори. Кн. 2 / упоряд. Г. П. Білоус. – Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2007. – 512 с.

     Поліщук В. Т. Гілочка : посіб.-хрестоматія / В. Т. Поліщук. – Черкаси : Брама, 2001. – 348 с.

     Поліщук В. Т. Література рідного краю : підручник / В. Т. Поліщук, М. П. Поліщук. – Черкаси : Видавець Ю. Чабаненко, 2013. – 512 с.

     Поліщук В. Т. Черкащина літературна : ст., бібліогр. матеріали / В. Т. Поліщук. – Черкаси : Брама, 2001. – 188 с.

     Пам’ятні дати Черкащини у 2016 році [Електронний ресурс] // КЗ «Обл. універс. наук. б-ка ім. Т. Шевченка» [сайт]. – Режим доступу : http://library.ck.ua/files/07.04.2015/PamDaty2016.pdf. – Назва з екрану.

Опубліковано: 11 червня 2015

 Підготувала Діденко Н.О.

 Драматична творчість Карпенка-Карого —

це найвище досягнення нашого класичного театру,

театру корифеїв, що стало школою

для українських драматургів нового часу.

(Ростислав Пилипчук) 

В 2015 р. Україна відзначає 170 років від дня народження видатного українського драматурга і театрального діяча Івана Карповича Тобілевича, широко відомого також під псевдонімом Карпенка-Карого. 

     Народився Іван Карпенко-Карий (справжнє ім'я – Іван Карпович Тобілевич) 29 вересня 1845 р.  в с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда (тепер Кіровоград). Батько його походив із старовинного зубожілого дворянського роду й працював прикажчиком поміщицького маєтку, а мати була простою селянкою.

    У цій простій, від природи обдарованій родині, виховалася плеяда діячів української культури – три брати, відомі під псевдонімами Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський та їхня сестра Марія Садовська-Барілотті. Піднесенням на мистецькі вершини вони насамперед завдячують матері Євдокії Садовській, що чудовим виконанням народних пісень заронила в душі дітей глибоке розуміння багатства й краси українського слова та перші зерна артистичного хисту.

    Освіту, до якої так тягнувся хлопець, через матеріальну скруту довелося обмежити чотирикласним училищем і з чотирнадцяти років заробляти на прожиття. Майже два десятиліття забрала в ІванаТобілевича служба в різних канцеляріях — від писарчука до секретаря міського поліцейського управління. Малого Івана після науки у дяка, а вслід за ним і молодших братів Михайла і Петра, віддали в Бобринецьке повітове училище.

    В 1864 році    завдяки сумлінності й дисциплінованості юнака підвищили по службі, і він зайняв посаду канцелярського служителя в Бобринецькому повітовому суді, а пізніше — посаду столоначальника у кримінальній частині.

    В 1865 році, коли повітовим містом визнали Єлисаветград, Карпо Тобілевич переїхав сюди жити разом зі старшим сином. У вільний від роботи час Іван грав у аматорському драматичному гуртку. У 1879 році   Іван Карпович втратив матір, наступного року — дружину, потім дочку Галю і справжню берегиню сімейного затишку — бабу Настю. Проте особисті нещастя не вбили в І. Карпенкові-Карому доброти й щирості. Він став найактивнішим членом новоствореного Товариства для поширення ремесел і грамотності, яке на власні кошти утримувало школу для бідних.

    Літературну діяльність він розпочав з перекладів українською мовою "Книги чеків" Г. Успенського. Потім було оповідання "Новобранець" (1881), п’єси "Бурлака", "Підпанки" (1883). Твори свої підписував псевдонімом Ігнат Карній (Гнат Карий).

    Усього ним написано 18 оригінальних п'єс, для яких характерними є жанрове розкриття (психологічні драми, мелодрами, драматичні балади, сатиричні комедії, трагедії, ліричні комедії, трагікомедії, гротеск, фарс), варіантність тлумачення образів, музичність і філософічність у поєднанні із побутовизмом, дотичність до світової культури, біблійні мотиви і колізії, особлива концепція жінки (серед жіночих образів практично відсутні негативні персонажі).

    У жовтні 1883 року    за політичну неблагонадійність Івана Тобілевича звільнили з посади секретаря поліції, а з 1884 року    через заборону жити в Україні митець оселився в Новочеркаську.

    Навесні 1887 року  І. Карпенкові-Карому було дозволено повернутися на Україну. Діставши громадянські права, він приєднався до театральної трупи, створеної його братом П. Саксаганським, у якій до кінця життя працював активно й напружено як артист, режисер, драматург.

    У 1897 р. він складає “Записку до з'їзду сценічних діячів”, де з болем пише про безправне становище українського театру, про цензурні та інші урядові утиски.

    На матеріалі історичного минулого    написано п'єси «Бондарівна» (1884), «Паливода XVIII століття»(1893 р.,підготовчим етапом якого було створення у 1884 р. п'єси «З Івана пан, а з пана Іван»), «Чумаки» (1897), «Лиха іскра поле спалить і сама щезне» (1896),«Сава Чалий» (1899), «Гандзя» (1902).

    Першою українською п'єсою, поставленою в 1907 році у Вінніпезі (Канада), стала драма І. Карпенка-Карого «Бурлака», наступною – комедія «Мартин Боруля» (1908р.), третьою – історично-побутова п'єса «Чумаки» (1910 р.).

    В історію національного театру й українського красного письменства Карпенко-Карий увійшов як талановитий актор, батько української комедії та української трагедії, митець, велич творчого доробку якого досі викликає щире подивування.

    Його акторська майстерність відзначена в численних театральних рецензіях, що з’являлися в газетах багатьох міст України, Росії, Білорусі. Як актор Іван Карпенко-Карий віртуозно зіграв ролі Назара Стодолі з однойменної драми Тараса Шевченка, Герасима Калитки («Сто тисяч»), Терентія Гавриловича Пузиря («Хазяїн»), Мартина Борулі й Омелька («Мартин Боруля»), Потоцького і Яна Шмигельського («Сава Чалий») з власних творів, Хома («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Михайла Старицького) та Барабаш з драми «Богдан Хмельницький» того ж автора, сторож («Про ревізії» Марка Кропивницького).

    І. Карпенко-Карий виступав на сцені природно, його гра була надзвичайно тонкою. Актор створював малюнок психічного стану людини «без різких зовнішніх ознак, без зайвих подробиць», однак саме такий підхід до сценічного втілення поведінки персонажа має вважатися вершиною сценічної майстерності.

    Індивідуальність його не мала аналогів на українській сцені. У житті і на сцені І. Карпенко-Карий цурався всього показного. Він ненавидів сценічну фальш і нерідко жертвував яскравістю, щоб виграти у достовірності. Невипадково І. Карпенка-Карого зараховано до акторів європейського масштабу.

    У 1905 році Іван Карпович тяжко захворів. В січні 1907 р. після лікування в Ялті актор перебував на гастролях в Умані. Це був його останній вихід на сцену. У серпні він виїхав до Берліна, щоб продовжити там лікування, але 15 вересня помре. Тіло його було перевезено і поховано поблизу хутора Надія на Кіровоградщині.

    Вражаючи тематичним і жанровим багатством, його драматургія являє собою різноманітну картину життя України протягом століть. В художній розробці історичного чи фольклорного матеріалу далекого минулого досить відчутним є зв'язок з тогочасними життєвими проблемами.Твори І. Карпенка-Карого багатьма своїми елементами входять в ідейно-естетичний контекст нової європейської драми.  

   Талановитий драматург-новатор, Іван Карпенко-Карий збагатив українську літературу творами різноманітних жанрів – соціально-побутовою і соціально-психологічною драмою, історичною драмою та соціальною комедією характерів.

   Високою акторською майстерністю, зокрема природженим вмінням передавати найсуттєвіше у психологічно вмотивованій поведінці особистості, він вніс вагомий вклад у розвиток українського театру. І як письменник, і як один з корифеїв сценічного мистецтва Карпенко-Карий завжди залишався громадянином і патріотом свого краю.

    Від часу створення невмирущих п’єс І. Карпенка-Карого пройшло понад десять десятиліть, та його драматургічна спадщина не втратила свого значення.

 Твори Івана Карпенка-Карого

     Карпенко-Карий І. Будущина в руках нового покоління : вибр. твори / І. Карпенко-Карий,; упоряд., передм. і прим. С. Харченко. – Київ : Країна Мрій, 2009. – 407 с. – (Бібліотека школяра).

     Карпенко-Карий І. Вибрані п'єси / І. Карпенко-Карий; вступ. ст. Н. Падалки. – Київ : Держлітвидав УРСР, 1964. – 463 с. : іл.

     Карпенко-Карий І. Драматичні твори / І. Карпенко-Карий ; АН УРСР ; вступ. ст., упоряд. і приміт. Р. Пилипчука. – Київ : Наукова думка, 1989. – 604 с. : іл.

     Карпенко-Карий І. Майстер драми : драматичні твори І. Карпенко-Карого / І. Карпенко-Карий,; упоряд. А. Чічановського ; передм. Л. С. Дем’янівської ; худож. П. Ткаченко. – Київ : Грамота, 2004. – 494 с.

     Карпенко-Карий І. П’єси / І. Карпенко-Карий; передм. О. М. Колінченко. – Київ : Школа, 2006. – 320

     Карпенко-Карий І. П'єси / І. Карпенко-Карий; вступ. ст. В. Чорновола. – Київ : Молодь, 1965. – 354 с. 

     Карпенко-Карий І. Сто тисяч ; Хазяїн та інші п'єси / І. Карпенко-Карий; худож. С. Донець. – Донецьк : БАО, 2007. –383 с. : іл. 

    Карпенко-Карий І. Суєта : комедія / І. Тобілевич; худож. А. Силаєв. – Київ : Держлітвидав, 1961. – 115 с.

     Карпенко-Карий І. Твори в 3-х т. Т. 1 : твори / І. Тобілевич ; упоряд., підгот. текстів, вступ. ст. та прим. Л.Стеценка. – Київ : Держлітвидав, 1960. – 499 с.

     Карпенко-Карий І. Хазяїн : драматичні твори / І. Карпенко-Карий ; худож. А. Ленчик. – Харків : Фоліо, 2006. – 315 с. 

Про творчість Івана Карпенка-Карого

     Антюшина В. Проблема бездуховності людини, засліпленої прагненням до наживи : (урок рольової гри за п'єсою І. К. Карпенка-Карого "Сто тисяч") / В. Антюшина// Все для вчителя. – 2011. – № 34-36. – С. 142-145.

     Бицак В. Компаративний аналіз комедії "Міщанин-шляхтич" Мольєра та "Мартин Боруля" І. Карпенка-Карого : 10-й кл.: [конспект уроку] / В. Бицак // Укр. мова та літ. (Шк.світ). – 2010. – № 38-40. – С. 9-11.

     Городна О. Розвиток драматургії і театру. Український професійний театр. Трупа корифеїв : 10-й кл.: [конспект уроку укр.літ.] / О. Городна // Укр.мова та літ. (Шк. світ). – 2010. – № 38-40. – С. 3-8.

     Класична українська література (ХІХ - поч. ХХ ст.) // Література : для дітей середнього шк.віку / авт.-упоряд. О. К. Васильєва, Ю. С. Пернатьєв ; худож.-оформлювачі Б. П. Бублик, С. В. Правдюк. – Харків, 2003. – С.266-288.

     Козлов А. Психотипи віків у драмі І. Карпенка-Карого "Розумний і дурень" / А. Козлов // Укр. літ. в загальноосвітній шк. – 2012. – № 10. – С. 8-9. – Бібліогр.: с. 9.

     Купцова В. У країнський театр корифеїв : (п’ять уроків з однієї теми за технологічною моделлю В. І. Шуляра "Конструктор уроку літератури: архітектоніка, композиційні елементи, сюжетно-змістовні лінії") / В. Купцова // Укр.мова та літ. (Шк. світ). – 2010. – № 26-28. – С. 50-59. – Бібліогр.: с. 59.

     Куриліна О. Іван Карпенко-Карий (1845-1907) / О. В. Куриліна, Г. І. Земляна // Українська література : довід. для абітурієнтів та школярів загальноосвітніх навч. закл. – Кам'янець-Подільський, 2004. – С.174-179.

     Карпенко-Карий І. Будущина в руках нового покоління : вибр. твори / І.Карпенко-Карий,; упоряд., передм. і прим. С. Харченко. – Київ: Країна Мрій, 2009. – 407 с. – (Бібліотека школяра).

     Карпенко-Карий І. Вибрані п'єси / І. Карпенко-Карий; вступ. ст. Н. Падалки. – Київ : Держлітвидав УРСР, 1964. – 463 с. : іл.

     Карпенко-Карий І. Драматичні твори / І. Карпенко-Карий ; АН УРСР ; вступ. ст., упоряд. і приміт. Р. Пилипчука. – Київ : Наукова думка, 1989. – 604 с. : іл.

     Карпенко-Карий І. Майстер драми : драматичні твори І. Карпенко-Карого / І. Карпенко-Карий,; упоряд. А. Чічановського ; передм. Л. С. Дем’янівської ; худож. П. Ткаченко. – Київ : Грамота, 2004. – 494 с.

     Карпенко-Карий І. П’єси / І. Карпенко-Карий; передм. О. М. Колінченко. – Київ: Школа, 2006. – 320

     Карпенко-Карий І. П'єси / І. Карпенко-Карий; вступ. ст. В. Чорновола. – Київ: Молодь, 1965. – 354 с. 

     Карпенко-Карий І. Сто тисяч ; Хазяїн та інші п'єси / І. Карпенко-Карий; худож. С. Донець. – Донецьк : БАО, 2007. –383 с. : іл.

     Карпенко-Карий І. Суєта : комедія / І. Тобілевич; худож. А. Силаєв. – Київ : Держлітвидав, 1961. – 115 с.

     Карпенко-Карий І. Твори в 3-х т. Т. 1 : твори / І. Тобілевич ; упоряд., підгот. текстів, вступ. ст. та прим. Л. Стеценка. – Київ: Держлітвидав, 1960. – 499 с.

     Карпенко-Карий І. Хазяїн : драматичні твори / І. Карпенко-Карий ; худож. А. Ленчик. – Харків : Фоліо, 2006. – 315 с.

     Маковій М. Драматургія І. Карпенка-Карого з погляду рецептивних інтересів молоді / М. Маковій // Укр. літ. в загальноосвітній шк. – 2012. – № 10. – С. 50-52. – Бібліогр.: с. 52.

     Матейчук С. І. К. Карпенко-Карий. "Сто тисяч" / С. Матейчук // Все для вчителя. – 2012. – № 17-18. – С. 77.

     Мельник Л. Влада грошей у повісті І. Карпенка-Карого "Сто тисяч" / Л. Мельник // Все для вчителя. – 2011. – № 34-36. – С. 132-134.

     Ніколюк Л. Іван Карпенко-Карий – драматург, актор, творець українського театру : урок-вистава у 10-му кл. / Л. Ніколюк // Укр.мова та літ. (Шк.світ). – 2014. – № 19. – С. 37-43. – Бібліогр.: с. 43.

     Оладько Т. Жанрово-стильові особливості комедії І. Тобілевича (Карпенка-Карого) "Чумаки" / Т. Оладько // Укр. мова і літ. в шк. – 2010. – № 7. – С. 39-41. – Бібліогр.: с. 42.

     Павлів І. Історична трагедія Івана Карпенка-Карого "Сава Чалий" : спарений урок у 10 кл. / І. Павлів // Дивослово. – 2010. – № 11. – С. 21-30. – Бібліогр.: с. 30.

      Шваєвська О. Проблема бездуховності людини, засліпленої прагненням наживи : за драмою Івана Карпенка-Карого "Сто тисяч" / О. Шваєвська // Дивослово. – 2014. – № 12. – С. 11-13.

*  *  *

     Іван Карпенко-Карий (1845—1907) [Електронний ресурс]// Український центр : [сайт]. – Текст. дані. – Режим доступу : http://www.ukrcenter.com/Література/Іван-Карпенко-Карий/57568-1/Життя-та-творчість, доступ вільний. (13.01.2015) – Назва з екрана.

     Іван Карпенко-Карий (1845—1907) [Електронний ресурс] // test-me.do.am : [сайт]. – Текст. дані. – Режим доступу : http://test-me.do.am/publ/biografiji/ukrajinski_biografiji/karpenko_karij_ivan/81-1-0-5565, доступ вільний. (13.01.2015) – Назва з екрана.

     Карпенко-Карий Іван – життєвий та творчий шлях [Електронний ресурс] // Бібліотека школяра : [сайт]. – Текст. дані. – Режим доступу : http://www.ukrtvory.com.ua/karpenko.html, доступ вільний. (13.01.2015) – Назва з екрана.

Опубліковано: 17 квітня 2015

Попереджувальна довідка

 

175 років із часу виходу першого та 155 років – останнього

прижиттєвих видань «Кобзаря» Т. Г. Шевченка

Підготувала Корженевська В.М.

 

В його спадку скарби невичерпної краси, чуття, любові і віри в майбутнє, котрих злодій не вкраде, вогонь не спалить, повінь не забере, скарби, котрими будуть збагачуватись наші діти і внуки.

Богдан Лепкий

 

Є книги, над якими не владний час, бо в них пульсує жива історія народу, сила, краса його творчого генія. Такою книгою в українській літературі є «Кобзар» Т.Г. Шевченка. Український народ поставивйого на перше місце серед успадкованих національних духовних скарбів.

Ще древні говорили, що книжки, як і люди, мають свою історію. Та, напевне, не знайдеться такої книги, доля якої була б подібна до долі «Кобзаря».

Цікаву історію має перший «Кобзар», який побачив світ 175 років тому, майже в день другої річниці викупу Тараса Григоровича з кріпацтва. Це була чи не найсвітліша, найрадісніша пора у житті 26-річного поета. Із цієї невеликої збірки й почалось його сходження до вершин письменницького Парнасу.

До видання ввійшло лише вісім поетичних творів, більшість яких Т. Шевченко присвятив тим, хто його підтримував: поеми «Катерина» (В. Жуковському), «Тарасова ніч» (П. Мартосу), вірші «Іван Підкова» (В. Штернбергу), «Перебендя» (Є. Гребінці), балада «Тополя» (П. Петровській), послання «До Основ'яненка», дума «Нащо мені чорні брови...». Безпосередньо перед виходом книги, Тарас Шевченко написав вступний вірш-заспів «Думи мої, думи мої…», який і відкривав збірку. Він є епіграфом не тільки до цього видання, але й до всієї творчості Тараса Григоровича.

Примітна особливість цього «Кобзаря» – офорт на початку книги за малюнком Василя Штернберга: народний співак-кобзаріз хлопчиком-поводирем. Це не ілюстрація до окремого твору, а узагальнений образ кобзаря, який і дав назву збірці.

Зручний формат, непоганий папір, чіткий шрифт, продуманий розподіл тексту, шмуцтитули – все це зробило невелику збірку ошатною і досить об’ємною. Із прижиттєвих видань «Кобзар» 1840 року був найбільш привабливим зовні.

Гроші на його друк дав відставний штабс-ротмістр, полтавський поміщик Петро Іванович Мартос, портрет якого намалював молодий Шевченко. Є. Гребінка впорядкував рукописи до видання і 7 березня 1840 р. передав збірку до цензурного комітету. Досить ліберальний цензор Петро Корсаков, не зволікаючи, того самого дня, дав дозвіл на друк. Залучаючи до розгляду «Кобзаря» прихильного цензора, Євген Гребінка прагнув провести рукопис крізь цензуру з найменшими втратами й домігся певних поблажок. Зокрема, П. Корсаков не редагував поезію «Думи мої, думи мої...», у якій згодом (у виданні 1860 р.) вилучили понад половину тексту.

Та виявилось, що не всі примірники накладу були однаковими за обсягом. У одних було 114 сторінок, а в інших – на сторінку більше. Справа в тому, що поему «Тарасова ніч» подали цензору пізніше за інші твори, тоді, коли друк «Кобзаря» майже завершувався. Цензор підписав поему, не прочитавши. А після публікації, перш ніж підписати дозвіл на випуск книжки в світ, він прочитав твір і вніс правки у текст. Зокрема, вилучив уривок наприкінці твору:

Частину примірників книги було переверстано, зроблено нові вилучення в уже прорецензованих творах, таким чином книжка «схудла» на одну сторінку.

Дозвіл на випуск «Кобзаря» з друкарні був підписаний цензором 18 квітня 1840 р., а вже 30 квітня, він з'явився у петербурзьких книгарнях. Його тираж навряд чи перевищував тисячу примірників. На це впливав не тільки нерозвинений книжковий ринок, а й уміщений до книги офорт: більшої кількості відбитків офортна дошка не витримала б.

Продавали книгу по карбованцю сріблом за примірник. Наклад розійшовся надзвичайно швидко. Численні рукописні списки з «Кобзаря», на які й тепер можна натрапити в архівах та музеях, набагато збільшили тираж книги.

Заборона й вилучення «Кобзаря», після арешту Шевченка в 1847 р., зробили цю книгу реліквією української літератури, раритетом ще за життя поета. Повернувшись із заслання, не мав свого першого «Кобзаря» й сам автор. Отож, книга, видана в 1840 році, надзвичайно рідкісна, в світі збереглося лише кілька її екземплярів.

У 1844 році вийшов «Чигиринський кобзар» – перевидання попередньої збірки, до якої була додана поема«Гайдамаки».

І лише на початку 1860 р., у друкарні П. Куліша, незадовго до смерті Т.Г. Шевченка, вийшла нова прижиттєва збірка «Кобзаря» із портретом автора, який намалював М.О. Мікешин. Гроші (1100 карбованців) на видання дав відомий український цукрозаводчик і меценат Платон Симиренко, з яким Тарас Шевченко познайомився у 1859 році під час своєї останньої подорожі в Україну, зокрема, перебуваючи у вотчині останнього в Млієві. «Кобзар» мав досить великий наклад – 6050 примірників. Він був значно повнішим попередніх: сюди увійшло 17 творів (сучасні збірки містять 228). Це було єдине видання, що дало поетові хоч якийсь прибуток.

У друкарні Пантелеймона Куліша, де видавався «Кобзар», всупереч забороні, на окремих аркушах вставки надрукували вилучені цензором рядки з творів для так званих позацензурних «Кобзарів». Це було небезпечно і для автора, і для видавця.

Життя славетного «Кобзаря» продовжувалось і після смерті поета. Його твори були широко відомі, незважаючи на те, що подвійна цензура (світська і духовна) майже половину з них не пропускала до друку. Вони могли з'являтися тільки за межами Росії та були доступні лише на українських землях Австрійської імперії.

Пізніше «Кобзар» неодноразово виходив друком і в двох томах, і багатотомними виданнями. Нині важко сказати, скільки разів книга перевидавалася. Твори з неї перекладено понад 140 мовами світу, зокрема –японською, китайською і навіть тамільською, якутською, удмуртською, циганською.

На честь 175-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка, 19 травня 1989 року, в Черкасах відкрито єдиний у світі Музей однієї книги – «Кобзаря». Розташований він в історичному центрі Черкас, на розі вулиць Хрещатик і Байди-Вишневецького, у будинку, де у 1859 році у родині купців Цибульських проживав поет. Серед експонатів музею є і перша, і остання прижиттєві збірки, та багато інших раритетних видань цієї книги.

«Кобзар» Т. Шевченка належить до найдорожчих літературних скарбів, що українці передають із покоління в покоління. Слово Великого поета не зотліває з плином часу, а його мудрий заповіт актуальний і нині:

 

Читайте «Кобзар» Т.Г. Шевченка, який у фондах нашої бібліотеки представлений виданнями різних років:

Шевченко Т. Г. Кобзар : повна зб. поезій / Т. Г. Шевченко; портр. роботи І. М. Крамського. – Київ: Держлітвидав України, 1964. – 621 с. : іл.

Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко ; вступ. ст. І. Пільгука. – Київ: Молодь, 1967. – 699 c. – (Шкільна бібліотека).

Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко ; худож. В. Лопата ; приміт. Є. Нахліка. – Київ: Дніпро, 1974. – 622 с.

Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко. – Київ: Дніпро, 1976. – 599 c.

Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко ; вступ. ст. О. Гончара ; прим. Л. Кодацької. – Київ: Дніпро, 1981. – 613 с. : портр.

Шевченко Т. Г. Кобзарь / Т. Г. Шевченко ; пер. с укр.; предисл. Л. Новиченко; примеч. Л. Кодацкой. – Київ : Дніпро, 1983. – 646 с.

Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко ; вступ. ст. О. Гончара ; приміт. Л. Ф. Кодацької. – Київ : Дніпро, 1985. – 640 с.

Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко ; приміт. А. Ф. Кодацької ; худож. В. І. Касіян. – Київ : Рад. шк., 1987. – 607 c. : іл.

Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко ; авт. вступ. ст. О. Гончар ; авт. прим. Л. Ф. Кодацька. – Київ : Дніпро, 1989. – 541 c.

Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко. – Київ : Наук. думка, 1997. – 368 с. : портр.

Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко ; худож. В. І. Касіян. – Київ : Веселка, 1998. – 486 с. : іл., портр.

Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко. – Київ : Дніпро, 1999. – 669 с.

Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко. – Київ : Наук. думка, 2002. – 368 с. : портр.

Шевченко Т. Г. Кобзарь : вірші та поеми / Т. Г. Шевченко ; упоряд. С. Тургунбаєв. – Київ : Головна спеціал. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2004. – 253 с.

Шевченко Т. Г. Кобзар : повна зб. / Т. Г. Шевченко. – Харків : Школа, 2007. – 351 с. : іл.

* * *

175 років з часу виходу в світ першого видання «Кобзаря» Т. Г. Шевченка. 155 років з часу виходу в світ останнього прижиттєвого видання «Кобзаря», виданого коштом П. Симиренка // Календар пам’ятних дат Черкащини на 2015 рік / КЗ «Обл. універс. наук. б-ка ім. Тараса Шевченка» ; уклад. Л. Т. Демченко та ін. – Черкаси, 2014. – С. 59-62. – Бібліогр.: с. 61-62.

Білоус Н. Тарас Шевченко належить усьому світові: про це свідчить увічнення пам’яті українського письменника на різних континентах / Н. Білоус // Нова Доба. – 2014. – 4 берез. – С. 8-9.

Крамар М.Полум’я слова і серця поета : розповідь про єдиний у світі музей однієї книги – «Кобзаря» Т. Г. Шевченка у Черкасах / М. Крамар // Земля Черкаська. – 2010. – 14 трав. – С. 4.

Матрос Л. Друк Шевченкового «Кобзаря» 1860-року був оплачений... з гайдамацького скарбу? / Л. Матрос // Прес-Центр. – 2013. – 13 берез. – С. 17.

Нетлінне слово : 170 років тому побачило світ перше видання «Кобзаря» // Шкільна бібліотека. – 2010. – № 2. – С. 128.

Осипенко О. Коштом Платона Симиренка : третьому «Кобзареві» Шевченка –155 років / О. Осипенко // Молодь Черкащини. – 2015. – 1 квіт. – С. 8.

Слинько А. «Кобзар» – це незбагненна сила духу!» : – вважає відомий на Черкащині культуролог і краєзнавець Вадим Мицик / А. Слинько // Нова Доба. – 2014. – 4 берез. – С. 14.

Шарапа О. М. «Кобзар» розміром з цигаркову пачку/ О. М. Шарапа // Педагогічний вісник. – 2009. – № 1. – С. 24-25.

* * *

150 років тому, в січні 1860-го, вийшло третє – останнє – прижиттєве видання «Кобзаря» Т. Шевченка [Електронний ресурс] // Краснопілля. Край Слобожанський : [сайт]. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 31.03.2015.

Климчак М. «Кобзар» - найвовелюбніша книга усіх часів [Електронний ресурс] / М. Климчак // VIDIA: медіапортал української діаспори : [сайт].  – Назва з екрана. – Дата перегляду : 31.03.2015.

Матрос Л. В. З історії видання «Кобзаря» 1860 року: легенди і дійсність [Електронний ресурс] / Л. В. Матрос // Краєзнавча Черкащина :[сайт]. – Режим доступу : http://nsku.ck.ua/index.php?option=com_ content&view= article&id=72:-qq-1860-&catid=23:2010-12-20-10-35-11&Itemid=8.– Назва з екрана. – Дата перегляду : 31.03.2015.

У Петербурзі вийшло перше видання «Кобзаря» Т. Шевченка (1840) [Електронний ресурс] // CALENDARIUM.com.ua: Український Календар :[сайт]. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 14.04.2015.

Шубравський В. Є. Відзиви на перші видання творів Т. Г. Шевченка [Електронний ресурс] / В. Є. Шубравський // Ізборник : [сайт]. – Режим доступу :http://litopys.org.ua/shevchenko/shubrav.htm. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 14.04.2015.

Визначна літературно-громадська подія: 27 січня 1860 року вперше опубліковано повне видання «Кобзаря Тараса Шевченка» [Електронний ресурс] // Останній Бастіон : [сайт]. – Режим доступу : http://bastion.tv/history/viznachna-literaturno-gromadska-podiya-27-sichnya-1860-roku-vpershe-opublikovano-povne-vidannya-kobzarya-tarasa-shevchenka.– Назва з екрана. – Дата перегляду : 14.04.2015.

Використана література:

Кононенко В. О. Скарби безсмертного Кобзаря : до 196-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка та 170-річчя з дня виходу «Кобзаря» / В. О. Кононенко // Календар знаменних і пам'ятних дат. – Київ, 2009. – № 1, 2010. – С. 110-125. – Бібліогр.: с. 120-125.

Опубліковано: 26 лютого 2015

Підготувала: Н.Г. Ієвлєва

   Дмитро Іванович Яворницький... Це ім'я овіяне легендами. З ним пов'язані малоймовірні, на перший погляд, пригоди при розшуках залишків козацької старовини. Кропіткий збирач народних переказів і спогадів, він сам став героєм багатьох з них. Його зналиі  щиро поважали чимало людей. Дружбою з ним пишались. Яскраві публічні виступи на історичну тематику, цікаві, часом інтригуючі, публіцистичні та наукові твори – все це приваблювало до нього. Чуйність, відвертість і доброзичливість були характерними рисами українського дослідника.

    Протягом довгого життя у Дмитра Івановича було немало і недругів, заздрісників, переслідувачів-урядовців. Деякі з них потім досить вдало використали популярність і славу вченого в своїх корисливих інтересах. Але, незважаючи на перешкоди, вже в кінці ХІХ ст. зійшла його зірка, коли вчений набув широкої відомості в Україні – на любій серцю батьківщині, де за палку пристрасть до історії Запорозької Січі люди нарекли Дмитра Івановича «запорозьким батьком».

    Характеризуючи багатогранну діяльність Д.І. Яворницького, видатний український поет М.Т. Рильський влучно відзначив: «Це був учений і діяч з дуже широким колом інтересів: історик, археолог, фольклорист, етнограф, лексикограф, письменник-прозаїк, що пробував свої сили й у віршуванні. Але в центрі його уваги була історія Запорожжя, в яке він був по-юнацькому закоханий». На думку М. Рильського, «запорозький характерник» (так по-доброму він називав Яворницького) – це «одна з найсвоєрідніших постатей і один із найцільніших характерів».

   Дмитро Іванович Яворницький народився 6 листопада 1855 р. в с. Сонцівка (нині с. Борисівка) на Харківщині в родині дяка. Походив з козацького роду. Любов до історії зародилася у майбутнього вченого в ранньому дитинстві під впливом батька, який часто читав сину літературні твори на історичну тематику, зокрема, М.В. Гоголя, поезії Т.Г. Шевченка. З переказів, легенд, українських народних пісень і дум, почутих від бабусі, Дмитрик довідувався про побут, звичаї й ратні подвиги запорозьких козаків та їхніх ватажків. Ці перші враження виявились незабутніми.

    Згодом Д. Яворницький навчався в повітовому училищі та Харківській духовній семінарії. У 1877 р. вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. Будучи студентом, молодий дослідник почав збирати і вивчати спеціальну літературу, опрацьовувати джерела з історії запорозьких козаків. У 1881 р. він з успіхом закінчив університет і одержав можливість залишитись у ньому для підготовки до викладацької роботи. Але  жагуче бажання Д. Яворницького досліджувати запорозьку давнину не обминули складні наслідки. Перші ж публікації Дмитра Івановича викликали різке невдоволення консервативно налаштованих істориків і безпосереднього керівництва. У зв'язку з цим його було проголошено «сепаратистом» і позбавлено права викладати в університеті. В ті часи, загалом, переслідували прогресивних учених і письменників, забороняли українську мову.

    У 1885 р. Дмитро Іванович був змушений залишити Харків і переїхати до Петербурга, щоб читати там у гімназії лекції з історії. Фізичні й розумові перевантаження, нестатки, сімейні ускладнення призвели до того, що в 28 років він майже посивів…

    У Петербурзі царські органи влади продовжували переслідувати молодого вченогоза роботу звивченняй пропагандиісторії українського народу. Незважаючи на це, Д. Яворницький кожного літа виїжджав на Запорожжя і проводив там археологічні розкопки. У 1892 р. дослідника визнали політично неблагонадійним і вислали до Ташкента без права займатися викладацькою діяльністю.

    Лише в 1897 р., після довгих поневірянь, Д. Яворницькому, нарешті, знову вдалося зайнятися наукою. На цей раз він одержав посаду приват-доцента в Московському університеті на кафедрі історії Росії. Тут Дмитро Іванович читав лекції з історії українського козацтва, розповідав про археологічні експедиції на Запорожжі.

    Наступні тридцять років Дмитро Яворницький очолював Катеринославський історико-краєзнавчий музей, який став його дітищем. Передав до музею власну колекцію козацьких старожитностей (зброю, одяг, предмети побуту, художні полотна тощо). Сьогодні музей носить ім’я видатного українського вченого.

    Протягом життя Д.І. Яворницький написав близько двохсот праць. Найголовнішими з них є «Історія запорозьких козаків» (1892-1897), «Вольності запорозьких козаків» (1898), «Іван Дмитрович Сірко – славний кошовий отаман війська запорозьких низових козаків» (1894) та інші. Зібравши численний фольклорний, етнографічний і лексикографічний матеріал, він підготував і опублікував розвідки: «Запорожжя в залишках старовини та переказах народу» (1888), «Малоросійські народні пісні, зібрані в 1878-1905 рр.» (1906). Багато працював як лексикограф, тобто вивчав слова і складав словники. Зібрав близько 60 тисяч слів, не зафіксованих раніше.

 Дмитро Іванович був відомий також як письменник. У 1907 р. побачив світ написаний ним роман «За чужий гріх», а в 1910 р. – збірка поезій «Вечірні зорі».

   У 1929 р. за видатні заслуги в історичній науці Дмитра Івановича Яворницького обрали дійсним членом Академії наук УРСР. 

Твори письменника:

    Яворницький Д. І. Вольності запорозьких козаків / Д. І. Яворницький ; пер. із рос. Т. Завгородньої ; передм. В. Мороза. – Дніпропетровськ : Січ, 2002. – 359 с. : іл.

     Яворницький Д. І. До історії степової України : док. вид. / Д. І. Яворницький ; пер. з рос. Г. Ніколенка та ін. – Дніпропетровськ : Січ, 2004. – 443 с.

     Яворницький Д. І. За чужий гріх : роман, повість, малюнки з життя / Д. І. Яворницький ; передм.

Н. Василенка. – Дніпропетровськ : Січ, 2006. – 600 с. : іл.

     Яворницький Д. І. Із української старовини : наук.-худож. кн. / Д. І. Яворницький ; пер. з рос.

Ю. Іванченка. – Київ : Веселка, 2001. – 176 с.

     Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків : у 3 т. / Д. І. Яворницький ; АН України, Археограф. коміс., Ін-т історії України ; комент. Г. Я. Сергієнка. – Київ : Наукова думка, 1993. – 557 с. : іл.

Література про вченого й письменника:

    Абросимова С. Яворницький Дмитро / С. Абросимова // Апанович О. М. Козацька енциклопедія для юнацтва : кн. ст. про іст. буття укр. козацтва / О. М. Апанович ; упоряд. О. Яремійчук. – Київ, 2009. – С. 693-697.

 Авдєєнко С. І. Яворницький (Еварницький) Дмитро Іванович / С. І. Авдєєнко // Авдєєнко С. І. Тисяча й одна смерть : укр. рахунок / С . І. Авдєєнко. – Запоріжжя, 2006. – С. 614-616.

 Білоусов Є. В. Історик і краєзнавець : [Дмитро Яворницький] / Є. В. Білоусов // Білоусов Є. В. Славетні імена України : оповідання для дітей серед. шк. віку. Кн. 1. / Є. В. Білоусов. – Київ, 2003. – С. 182-191.

 Дмитро Яворницький : [біогр. та творчість] // Видатні постаті в історії України ХХ ст. : короткі біогр. нариси : довід. вид. / В. І. Гусєв [та ін.]. – Київ, 2011. – С. 379-382.

 Дмитро Яворницький (1855-1940) : ювіл. дати видат. діячів Укр. // Шк. б-ка. – 2010. – № 10. – С. 5-6.

 Донік О. М. Літописець козацтва : [Дмитро Яворницький] / О. М. Донік // Донік О. М. Україна : хронологія розвитку : Імперська доба. 1800-1917 рр. / О. М. Донік. – Київ, 2011. – С. 122-123.

 Коляда І. А. Перший дослідник біографії Івана Сірка : [Дмитро Яворницький] / І. А. Коляда // Коляда І. А. Отаман Сірко / І. А. Коляда. – Харків, 2012. – С. 73-83.

Інтернет-джерела:

Гуржій О. І. Дмитро Іванович Яворницький. Біографія [Електронний ресурс] / О. І. Гуржій

// Дніпропетровськ : міський сайт : історія міста. – Режим доступу:

http://www.gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=65, вільний (12.01.15). – Назва з екрану.

 Полещук Я. Яворницький Дмитро Іванович [Електронний ресурс] / Я. Полещук // Херсонська обл. універс. наук. б-ка ім. О. Гончара : сайт віртуального проекту «Краєзнавство Таврії». – Режим доступу:

http://krai.lib.kherson.ua/ya1-peopl-1.htm, вільний (12.01.15). – Назва з екрану.

Опубліковано: 26 лютого 2015

Підготувала Корженевська В. М.

    Максим Рильський – один із найславетніших поетів-класиків України XX століття, видатний учений, інтелектуал, перекладач, прекрасний знавець слов'янських літератур.

    Народився Максим Тадейович 19 березня 1895 р. у Києві, а через деякий час родина переїхала до села Романівка, де й минуло дитинство майбутнього поета. Його батько, Тадей Розеславович, походив зі шляхетного роду. В Романівці Т. Рильський заснував школу для селянських дітей і майже 20 років опікувався нею та був викладачем.

   Дитинство Максима пройшло в рідному селі серед української природи, слова, пісні та в товаристві селянських дітей. Йому змалку прищеплювали любов до книги, музики, мистецтва. У семирічному віці Максим зробив першу поетичну спробу – написав вірш «Прошак». У родині Рильських діти навчалися спочатку в гімназії, а потім у – Київському університеті. Так випало і Максимові. Початкову освіту він здобув удома. Учителі, які займалися з хлопчиком, підготували його до вступу одразу у третій клас гімназії.

    Приватна гімназія В. Науменка, поріг якої після довгих сімейних нарад переступив тринадцятирічний Максим, була на той час одним із найкращих навчальних закладів у Києві. Після вступу до неї Максим оселився в родині М. Лисенка. «...Яка ж то була для мене радість дізнатись – коли мене мали везти вчитися до Києва, – що житиму я саме в отого Миколи Віталійовича Лисенка, котрий такою напівфантастичною, ореолом слави оповитою постаттю з'являвся інколи перед моїми очима...». Для хлопця, який зростав у селі, переїзд до великого міста був крутим поворотом у житті, тому жити в родині видатного композитора було справжнім щастям. Оселя Лисенків знаходилася поряд із будинками, де жили Косачі та Старицькі, повз вікно Лесі Українки Максим щодня йшов до гімназії. Ці три сім'ї були осередком культури, народолюбства та справжньої інтелігенції – у такому оточенні проходило дитинство М. Рильського, під його впливом формувався характер та погляди на життя майбутнього письменника.

    1 травня 1915 р. М. Рильський з прекрасним атестатом закінчив повний восьмикласний курс гімназії та вступив восени до університету на медичний факультет, де провчився до 1918 р. Юнак не мав ні хисту, ні бажання займатися медициною, вступ саме на цей факультет був обумовлений бажанням матері. Коли в Києві, 6 жовтня 1918 р., було відкрито Український університет, юнак звернувся до його керівництва з проханням про переведення на історико-філологічний факультет цього навчального закладу.

    Писати М. Рильський почав рано, перший його вірш було надруковано в 1907 р., юнацька збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. Другою, вже зрілою, роботою, що визначила появу видатного поета, була збірка «Під осінніми зорями» (1918). Із початком світової війни і так малочисельні українські видання були заборонені, тому публікації віршів М. Рильського студентських часів з'явилися аж 1917 р. у журналі «Шлях». Це – «Радість розлуки» та «Недоспівана пісня» (саме так було названо першодруки поезій «Яблука доспіли...» та «На білу гречку впали роси...»), і романси «Марія» та «Проса покошено...».

    Зважаючи на вкрай тяжкий стан у країні, 14 листопада 1918 р., за розпорядженням влади, навчальні заклади Києва було закрито. Не став винятком і університет, де здобував освіту Максим. Він залишив університет і переїхав до Сквири. Тут юнак деякий час працював на посаді помічника секретаря садового відділу земської управи. Але навіть за таких обставин він писав вірші, займався самоосвітою, продовжуючи таким чином «свої університети». У тому ж році у часописах «Шлях» та «Літературно-науковий вісник» було надруковано низку віршів молодого поета.

    З 1919 до 1923 р. М. Рильський учителював у сільських школах, зокрема і в рідній Романівці, а в 1923 р. знову приїхав до Києва та влаштувався на роботу до залізничної школи. Учні поважали М. Рильського за знання, багатющу пам'ять, за чуйне ставлення до них. Він організував гурток української літератури, керував шкільним драматичним гуртком, влаштовував для вихованців екскурсії по Дніпру, походи до музеїв тощо. Пізніше Максим Тадейович певний час читав лекції з української стилістики та практики перекладу на робітничому факультеті Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти, проводив практикуми з польської та французької мов.

    Саме на 1920 роки припав злет поетичної творчості митця. Вийшло десять збірок віршів, серед яких: «Синя далечінь» (1922), «Поеми» (1925), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926), «Гомін і відгомін», «Де сходяться дороги» (1929). Крім поезії, митець у цей час займався і літературним перекладом із французької та польської мов, зокрема П. Верлена, С. Малларме та А. Міцкевича.

    Восени 1923 р. М. Рильський виступав на літературному вечорі у Всеукраїнській академії наук. Після чого поет приєднався до групи неокласиків, до якої входили М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович.

    Як і решта колег по перу, Максим Тадейович намагався уникати аналізу політичних подій і лише іноді виявляв обурення проти тогочасної ідейно-політичної атмосфери. Але у часи тотальних репресій та абсолютного контролю, особливо над письменниками, займатися вільною творчістю було суворо заборонено. Максима Тадейовича заарештували 19 березня 1931 р., саме в день народження, і більше півроку він провів у Лук'янівській в'язниці. Це був найстрашніший час у житті поета, бо завданням слідчих було сфабрикування справи про неіснуючу українську націоналістичну організацію. Окрім М. Рильського було заарештовано більше п'ятдесяти осіб, репресивна машина працювала на повну потужність. Через півроку допитів та жахливого існування, коли кожен день міг стати останнім, М. Рильського несподівано звільнили. Із моменту звільнення він перебував під постійним та пильним наглядом влади.

    Після ув'язнення творчість Рильського зазнала змін, і у збірці «Знак терезів» (1932) – першій після арешту – він проголосив активне сприйняття радянської дійсності. Поет був змушений заговорити здушеним голосом, адже тепер мав писати «правильні» вірші. Він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору і був зарахований до офіційних радянських поетів. Його творчість поділилася на дві частини – офіційну та ліричну, в якій поету вдалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори.

    У червні 1934 р. М. Рильського прийняли до лав Спілки письменників України. Переклади, активна співпраця з видавництвом «Книгоспілка» дали можливість поету зануритись у творчу роботу. З 1935 р. Максим Тадейович завідував літературною частиною Київського театру опери та балету, одночасно очолював відділ поезії журналу «Радянська література». У цей час вийшли друком його збірки «Київ» (1935), «Літо» (1936), «Україна» (1938), «Збір винограду» (1940). У видавництві «Художественная литература» побачила світ перша книжка поета в перекладі «Избранныестихи» (1935), невдовзі – «Стихи и песни», «Марина», «Избранное». Ім'я поета стало відомим далеко за межами України.

    Війна, яка несподівано увірвалася в життя країни, перекреслила мільйони доль, надій, сподівань, творчих планів. На початку липня 1941 р. були евакуйовані вчені та письменники, які за віком та станом здоров'я не могли воювати. Відбула до евакуації і родина Рильських. В Уфі, яку письменники з гірким сумом називали «Уфкраїна», М. Рильський працював науковим співробітником АН УРСР, не припинив і письменницьку діяльність. У ці буремні роки вийшли у світ збірки його поезій «За рідну землю» (1941), «Світла зброя», «Світова зоря», «Слово про рідну матір» (1942), «Велика година», «Жага» (1943), «Неопалима купина», «Мандрівка в молодість» (1944); п'ять поетичних збірок російською мовою; збірка публіцистичних статей. З 1942 р. і до кінця життя Максим Тадейович працював директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР; у квітні  1943 р. очолив правління Спілки письменників України; був обраний дійсним членом Академії наук УРСР, удостоєний кількох державних премій та нагород. Наприкінці 1943 р. владою було прийняте рішення про переведення установ АН УРСР до Москви, разом з Інститутом переїхав і М. Рильський. Відомий і такий факт біографії письменника: після закінчення війни він був членом комісії, яка розслідувала злочини фашистів на території України, документи цієї комісії фігурували на Нюрнберзькому процесі.

    Повоєнні роки принесли М. Рильському чимало душевних страждань. Початок поклали постанови ЦК ВКП(б) 1946 р., що спричинили появу статей, схожих на публічні доноси. Кульмінацією стали ідеологічні звинувачення на адресу поета з боку тодішнього партійного вождя  Л. Кагановича, які мало не коштували митцеві життя.

    Ще з 1939 р. співробітники Інституту мовознавства АН УРСР розпочали роботу зі складання нового російсько-українського словника, долучився до неї і М. Рильський. Словник було випущено в 1948 р., за життя поета його чотири рази перевидавали. Велике значення мала ця робота, адже проводилася вона в роки війни та повоєнної відбудови, коли збереження мови, її цілісності як символу вікової мудрості народу та його вічного буття було надзвичайно важливим. Входив також Максим Тадейович і до комісії з урегулювання українського правопису, оскільки вважав мову найважливішим чинником формування нації. Саме тому багато його віршів присвячені мові, її збереженню, вдосконаленню та розвиткові:

    Прізвище поета було і серед членів редакційної колегії ще двох лексикографічних праць – тритомного «Русско-украинского словаря» (1968) та одинадцятитомного «Словника української мови». За роботу над ними Максим Тадейович був удостоєний звання лауреата Державної премії УРСР, на жаль, посмертно.

    Він міг би ще дуже багато зробити для розвитку літератури та мови, написати прекрасні поезії, та все це перекреслила страшна хвороба. Письменник довго боровся з нею та, наперекір долі, не полишав працювати, про що свідчать його пізні твори. Помер Максим Тадейович 24 липня 1964 року. Поховано його в Києві на Байковому кладовищі.

    Максим Рильський був незрівнянним майстром слова, його багатюща творчість – цілий мистецький світ. Доробку великого поета і вченого належить одне з найпочесніших місць у скарбниці національної культури.

Твори письменника:

Рильський М. Т. Вибрані твори : у 2 т. Т. 1 : Вірші. Поеми / М. Т. Рильський ; вступ. ст. В. Панченка ; уклад. В. Колесник, В. Панченко, М. Заблюк ; худож. оформл. серії та іл. М. Стратілата. – Київ : Українська енциклопедія, 2005. – 605 с. : іл. – (Бібліотека української літературної енциклопедії: вершини письменства).

 Рильський М. Т. Вибрані твори : у 2-х т. Т. 2 : Переклади / М. Т. Рильський ; редкол.: Д.Павличко та ін.; уклад., комент. і прим. В.Колесник та ін. – Київ : Українська енциклопедія, 2006. – 606 с. : іл. – (Бібліотека української літературної енциклопедії: вершини письменства).

Рильський М. Т.Вірші та поеми / М. Т. Рильський ; упоряд. В. Неділько ; худож. В. Перевальський. – Київ : Радянська школа, 1990. – 350 с. – (Шкільна бібліотека).

 Рильський М. Т. Лірика / М. Т. Рильський ; упоряд. М. Рильський ; передм. І. Драча ; худож. оформл. О. Яцун. – Київ : Київська правда, 2005. – 239 с. : іл.

 Рильський М. Т. Синя далечінь : вірші / М. Т. Рильський ; післямова Л. Новиченка. – Факс. вид. – Київ : Слово, 1922. – Київ : Молодь, 1995. – 79 с.

 Рильський М. Т. Спинилось літо на порозі / М. Т. Рильський ; упоряд. та передм. Л. Ліщинської ; худож. В. Дунаєва. – Київ : Школа, 2006. – 175 с. : іл.

 Рильський М. Т. Травнева пісенька : вірші / М. Т. Рильський ; худож. Е. Колесов. – Київ : Веселка, 1983. – 16 с. : іл. 

 Рильський М. Т. Яблука доспіли, яблука червоні : поезії / М. Т. Рильський ; упоряд. І. Ільєнко ; передм. І. Драча. – Київ : Веселка, 1986. –343 с. : іл. 

Про письменника:

 Атаманчук А. Максим Рильський. «Люби природу не як символ…» / А. Атаманчук // Укр. літ. в загальноосвіт. шк. – 2014. – № 4. – С. 35-36.

 Бабенко В. Миксим Рильський – теоретик і практик українського перекладу / В. Бабенко // Зарубіжна літ. в шк. України. – 2011. – № 3. – С. 51-53. – Бібліогр.: с. 53.

 Єфремов С. О. За п'ять літ (1919-1923) / О. С. Єфремов // Єфремов О. С. Історія українського письменства / О. С. Єфремов. – Київ, 1995. – С.608-682.

 Кодлюк Я. П. Максим Рильський // Кодлюк Я. П. Сто двадцять розповідей про письменників : довід. для вчителя початк. кл. / Я. П. Кодлюк, Г. С. Одинцова – Київ, 2006. – С.119-121.

 Куриліна О. В. Максим Рильський (1895-1964) / О. В. Куриліна // Українська література : довід. для абітурієнтів та школярів загальноосвіт. навч. закл. / О. В. Куриліна, Г. І. Земляна – Кам'янець-Подільський, 2004. – С. 241-245.

 Максим Рильський // Дивосвіт «Веселки»: антол. літ. для дітей та юнацтва : в 3 т. Т.2. – Київ, 2005. – С.71.

 Максим Рильський // Усі українські поети / упоряд. Ю. І. Хізова, В. В. Щоголева. – Харків : Торсінг плюс, 2008. – С. 233-239.

 Мовчан О. Ідейно-художній зміст віршів М. Рильського «Ознаки весни», «Порада» / О. Мовчан // Укр. літ. в загальноосвіт. шк. – 2013. – № 4. – С. 27-28.

 Паламар С. До вивчення сонетів М. Рильського за програмою спецкурсу «Сонет в історії української та світової літератури» / С. Паламар // Укр. літ. загальноосвіт. шк. – 2011. – № 6. – С. 36-37. – Бібліогр.: с. 37.

 Тиховська О. Мотив кохання й пізнання внутрішньої фемінності в поемі Максима Рильського «Царівна» / О. Тиховська // Дивослово. – 2010. – № 4. – С. 55-59. – Бібліогр.: с. 59.

 Циховська Е. Гамсунівські відлуння в ідилії «На узліссі» Максима Рильського / Е. Циховська // Укр. мова і літ. в шк. – 2010. – № 1. – Спец. вип. – С. 56-57. – Бібліогр.: с. 57.

* * *

Вірші Максима Рильського [Електронний ресурс] // ОnlyArt: [сайт]. – Режим доступу :http://onlyart.org.ua/?page_id=7156. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 9.02.2015.

 Максим Рильський [Електронний ресурс] // «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»: [сайт]. – Режим доступу :

http://ababahalamaha.com.ua/uk/Рильський_Максим. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 9.02.2015.

 Рильський Максим : творчість, біографія, критика [Електронний ресурс] // Клуб Поезії : [сайт]. – Режим доступу :http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=131&type=tvorch. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 9.02.2015.

 Максим Рильський: біографія, твори [Електронний ресурс] // Українська література : [сайт]. – Режим доступу : http://www.ukrlit.vn.ua/author/rilsky.html. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 9.02.2015.

 При підготовці попереджувальної довідки використано статтю:

Незламний співець епохи // Календар знам. і пам'ят. дат. – Київ, 2014. – № 1, 2015. – С. 70-79. – Бібліогр.: с. 76-79.