: Опубліковано: 26 серпня 2026

Дитячі страхи – як допомогти дитині впоратися з ними?

Напевно, немає в світі людини, якій би не було відоме відчуття страху. Відчуття, яке паралізує, заставляє наше серце битися дуже швидко.

Термін «страх» у психологічних словниках трактується, як емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню індивіда та спрямована на джерело дійсної чи уявної загрози.

Страх – природна емоція. Це нормально – боятися, щоб не потрапити в халепу. Так спрацьовує наш природний інстинкт. Страх допомагає нам вижити.

Для дітей страх – це найсильніша емоція. Відомо, що всі діти чогось або когось бояться. І що дитячі страхи є різноманітними. Наприклад, діти бояться темряви, висоти, води, казкових персонажів, собак, виступів на святі, чужих людей і багато чого іншого.

Важливо враховувати, що те, чого боїться дитина, як правило, залежить від її віку. Звісно, не всі діти однакові, але батькам корисно розуміти деякі загальні вікові закономірності.

Від народження до року

Перші прояви страху виникають у зовсім маленької дитини – це одне з перших переживань, з якими стикаються новонароджені. В цьому віці інстинктивна реакція переляку немовляти від гучних різких звуків, різкої зміни положення тіла і більшості маніпуляцій над ним – умивання, зміна підгузка, купання. До речі, батьки часто сприймають плач немовляти під час купання як страх води. Але це не так. Насправді – це реакція на процедуру загалом: зміна температури, роздягання, положення тіла, світло від лампочки.

Із 7 місяців багато дітей проявляють занепокоєння, коли поруч немає мами.

У 8 – 12 місяців – бояться чужих людей, різкої зміни обстановки. У цьому віці дитина вже чітко розділяє людей на «своїх» і «чужих» і може боятися «чужих», не бажати йти на контакт. Поступово дитина сама коригує свою поведінку, спостерігаючи, як мама й тато спілкуються з «чужою» людиною.

Від року до трьох

Страх болю, лікарів, медичних процедур. Якщо немовля швидко забуває болючі процедури, то у ранньому віці дитина вже запам’ятовує та емоційно передбачає подію.

Що важливо пам’ятати:

Не лякайте дитину лікарями й лікарнями.
Не перекладайте на дитину відповідальність: «Робитимемо укольчик?». Ви вирішуєте, а її ставите перед фактом.
Не обіцяйте, що не буде боляче, якщо об’єктивно зрозуміло, що буде. Дитина перестає вам довіряти і боїться ще більше.
Пообіцяйте й обов'язково дайте винагороду за сміливість.
Будьте поруч, не залишайте дитину саму.

Страх залишатися наодинці. Багато мам нічого не можуть зробити наодинці, дитинка ходитиме за нею і не гратиме у своїй кімнаті, якщо там немає мами. Це мине, але не примушуйте дитину терпіти самотність.
Страх покарань. Особливо розвивається за наявності постійних погроз, що не реалізовуються, і може перерости в невротичний.
Страх несподіваних звуків і страх тварин. Це природжений інстинктивний страх.

Від трьох до п’яти років

Страхи, пов’язані із самозбереженням. Страх глибини, висоти, комах теж є природженим.
Фантазійні страхи. Ближче до 5 років пік страху «казкових» персонажів.Вони пов’язані з активним розвитком фантазії.
Страх темряви. Він теж належить до страхів, пов’язаних із фантазійним мисленням, що в темряві може бути щось або хтось, чого малюк не бачить.

Від п'яти до шести років

Страхи в цьому віці, як правило, більше засновані на реальних подіях, таких як стихійне лихо, пожежі чи травми. Але страх може бути набагато більшим, аніж справжня ймовірність цих подій.
Страх смерті. У старшому дошкільному віці інтенсивно розвивається абстрактне мислення, формуються життєві «цінності», почуття до домівки. Важливо пояснювати дитині, що таке смерть, чому люди плачуть. Якщо ж мама чи тато, чуючи питання про смерть, нервують, не знають, що відповісти, тривога дитини зростає. Якщо дитина запитує: «Мамо, а ти помреш?», не обіцяйте їй жити вічно, бо це обман. – «Так, коли-небудь, коли стану старенькою, а ти дорослою (дорослим), і в тебе будуть свої дітки». І обов'язково скажіть, що ніколи не розлюбите свою дитину.

Від шести до тринадцяти років

Старші діти часто турбуються про шлюб або здоров'я своїх батьків і можуть перебільшувати значення дрібних сварок або невдоволень, які вони чують. Тому найкраще вести такого роду сімейні розмови наодинці з чоловіком/дружиною, подалі від дітей.
Переважно все, що пов’язано зі школою, самотність, фізичне насильство, страх загубитися.
«Скалінофобія» – боязнь школи, яка розвивається через страх дістати зауваження від учителя або через переконання батьків у тому, що вчитель завжди має рацію.
Соціальні страхи «бути не тим, про кого добре говорять», «бути не таким». Конкретними формами страху «бути не тим» – є страх зробити не те, не так, бути засудженим і покараним. Такі діти весь час запитують: «Чи можна так?», «А як потрібно?», «А це правильно?».

Чому виникають страхи?

Дитячі страхи багато в чому залежать від загальної психологічної атмосфери в сімʼї.

Причини, які можуть стати основою для появи дитячих страхів:

Наявність страхів у рідних. При цьому більшість страхів передаються від батьків неусвідомлено. Існує й інша категорія – навіювані страхи. Їх джерелом теж є дорослі, які оточують дитину (батьки, бабусі, вихователі дитячих установ) і мимоволі заражають її страхом, наполегливо й підкреслено емоційно вказуючи на наявність небезпеки. Фрази «Не біжи – впадеш», «Не бери – обпечешся», «Не лізь – вкусить». Малюк ще не розуміє, чим йому все це загрожує, але вже розпізнає сигнал тривоги, що викликає в нього реакцію страху. Головний принцип: не прогнозувати біду, а давати дитині конкретний спосіб діяти безпечно. Наприклад: «Біжи повільніше, тут слизько», «Тримайся двома руками, тоді буде безпечніше.»
Гіпервідповідальність, гіпертривожність щодо дитини. Уявіть собі, що ви щось робите, а за спиною вам весь час говорять: «Обережно!», «Уважно!», «Не помились!», «Ой!», «Не так!». Велика вірогідність того, що ви почнете помилятися там, де не помилялися ніколи, тому що така реакція не дає розслабитись.
Конфлікти та агресія у сімʼї. Розмови в присутності дитини про смерть, хвороби, пожежі, вбивства відбиваються на її психіці.
Залякування дітей різними персонажами, такими як Баба-Яга, вовк та ін.; залякування дією: віднесе, забере, віддамо, з метою домогтися певної слухняності.
Найбільший страх дитини – втратити любов батьків! Він є джерелом більшості неврозів, з якими дуже важко впоратися.
Велика кількість заборон.
Якщо батьки відсутні протягом тривалого часу, в малюка може виникнути страх розлучення.
Фільми, компʼютерні ігри, відеоролики.
Війна й конфлікти є серйозними джерелами страху для більшості дітей. У період війни діти часто стикаються зі страхом втрати близьких, пораненням або смертю, а також із знищенням домівок та руйнуванням оточуючого середовища. Це може призвести до серйозних психологічних травм та страхів, які переймають дитину протягом тривалого часу.

Як допомогти дитині позбутися страху

Реакція батьків на страх має бути спокійною (дитина не винна в тому, що має якийсь страх). Кожному малюкові властиво чогось боятися. Не наголошувати на проблемі, не докоряти, не засуджувати.
Не намагайтеся переконати дитину в тому, що те, що її лякає, – не страшно! Не смійтеся з дитячих страхів, не соромте дитину за її страхи, не обзивайте маленькою.
Уважно вислухайте та обговоріть з дитиною її страх (чим більше говорить, тим менше боїться). Якщо дитина ділиться з вами своїми страхами, не треба казати: «Не бійся». Страх неможливо «вимкнути» за бажанням.
Говоріть дитині, що вона у безпеці, фізично обіймаючи її, тримаючи за руку й перебуваючи поруч. Можна розказати, що ви теж чогось боялися в дитинстві і що саме допомогло вам впоратися зі страхом.
Не лаяти за те, що боїться, не висміювати, не вимагати сміливості, не порівнювати з іншими людьми.
Не маніпулюйте за допомогою страху, фрази на кшталт «Не заснеш – забере бабай», «Будеш сильно бешкетувати – забере поліція», «Не будеш слухатися – віддамо в інтернат». Такі «лякалки» від дорослих можуть закінчитись серйозними неврозами, з якими впоратися дуже важко.
Страхи можна раціоналізувати. Наприклад, дитина боїться пилососа через його звук та вигляд, можливо, думає, що в ньому мешкає щось жахливе та небезпечне. Запропонуйте дитині разом відкрити та розглянути його вміст. Поясніть будову й призначення пристрою, чому він гуде.

Декілька чарівних прийомів, що допоможуть упоратися зі страхом

Страх можна намалювати або виліпити з пластиліну. Попросіть дитину намалювати або виліпити свій страх, а потім допоможіть їй зробити цей малюнок/фігурку смішним, щось домалювавши/доліпивши.
Можна вигадати казкову історію, у якій щось страшне перетворюється на нестрашне. Де дитина може створити собі помічників, набути різних суперздібностей, що їй допоможуть. Або гумор – хороший спосіб боротися зі страхом. Навчіть дитину вигадувати смішні історії про власний страх. Є також спеціальні психотерапевтичні казки, які допомагають дітям впоратися з психологічними проблемами.
Нехай у дитини буде іграшка-талісман, яка спатиме з нею та охоронятиме. Другий варіант – розмова з іграшкою. Можна попросити дитину допомогти зайчикові не боятися когось, пояснити йому, чому не варто боятися і як стати сміливим.
Тілесна терапія, яка допомагає зняти тілесні затиски. Особливо добре працює перед сном і ранком.

Опора на ніжки – підставте свої долоні під стопи дитини і посидьте так з нею.
Погладжування животика та голови. Страх «живе» в животі й голові, а лагідне погладжування знімає спазм кишечника й шийно-плечового відділу.
Розмова з дитиною, коли засинає. Розповідайте як ви її любите, як пишаєтеся нею, яка вона молодець, що в неї все вийде.

Боятися – це нормально. Підтримуйте дитину, пояснюйте їй про явища, яких вона боїться й приділяйте якомога більше уваги – обіймайте, цілуйте, тримайте за руку. Діти долають свої страхи, якщо відчувають підтримку і розуміння з боку батьків.

При підготовці матеріалу використані книги: «Дитина у світі емоцій» Марії Малихіної, «Зрозумій мене! Секрети розшифрування дитячої поведінки» Анни Гресь та публікації психологині Олени Любич.

: Опубліковано: 23 червня 2026

Дитина постійно в телефоні: як встановити межі без сварок

Прийшов зі школи, швидко перекусив і за телефон. Ні домашнього, ні спілкування, єдине, що цікавить – це смартфон. Або «Мамо, ще п’ять хвилин!» — знайома фраза, правда? І ці «п’ять хвилин» часто перетворюються на годину, а то й більше.

Екрани стали частиною дитинства: вони навчають, розважають, допомагають спілкуватися. Де проходить межа між нормальним користуванням і залежністю? І як поставити кордони так, щоб не зруйнувати довіру – а навпаки, зміцнити зв’язок з дитиною?

Що таке інтернет-залежність та як її розпізнати

Інтернет-залежність – це стан, коли ґаджети перестають бути засобом і стають метою, це нав'язливе бажання вийти в Інтернет і нездатність вчасно відключитися від нього.

Часто люди намагаються впоратися з тривогою, уникаючи її та відволікаючись на іншу дію. Є різні способи, які використовують, аби позбутися нав’язливих думок: хтось заїдає, хтось ходить за покупками. Так само ґаджет – це спосіб відволіктися в іншій реальності.

Інтернет часто дає дитині те, чого їй не вистачає в реальному житті:

відчуття контролю – у грі можна виграти;
визнання – лайки та рівні замінюють похвалу;
емоційну розрядку – коли складно впоратись зі стресом чи самотністю.

Якщо дитина здатна самостійно переключатися на інші види діяльності, зберігає інтерес до навчання, спілкування та хобі, це свідчить про те, що в користуванні ґаджетами поки не має ознак залежної поведінки.

Зверніть увагу, якщо дитина:

проводить більшість вільного часу онлайн;
дратується чи навіть проявляє агресію, коли обмежують доступ до екрана;
уникає спілкування, прогулянок, реальних друзів, відмовляється від занять;
має проблеми зі сном, концентрацією, настроєм.

Це сигнал, що дитині важко регулювати свої емоції – і екран стає способом втечі від напруги чи самотності.

Важливо пам'ятати, що сама по собі любов до комп'ютерних ігор, соціальних мереж чи відео не означає залежність. Оцінювати варто, в першу чергу, наскільки користування пристроями впливає на навчання, сон, стосунки з близькими та емоційний стан дитини.

Чому важливо не поспішати з ґаджетами

Цікаво, що не тільки час, який дитина проводить онлайн, але й вік, у якому вона вперше починає користуватися цифровими пристроями, має значення. Дослідження показують: чим пізніше відбувається перше знайомство з ґаджетами чи інтернетом – тим менший ризик надмірного чи проблемного використання пізніше. Раннє знайомство з екранами погіршує якість сну та сприяє емоційній нестабільності.

До 3 років краще уникати екранів.

Дітям достатньо спілкування з родиною, яке допомагає вибудовувати емоційний і тілесний контакт з іншими людьми. Більше користі дитині приносять іграшки та предмети – все, що можна досліджувати, порівнювати, запам’ятовувати. Відчуття світу формується при безпосередньому контакті з речами.

Психічний розвиток дитини у дошкільному віці напряму залежить від розвитку її моторики (дрібної та великої).

Відомий український педагог Василь Сухомлинський наголошував на важливості розвитку дрібної моторики для інтелектуального розвитку дитини. Саме через рухову активність, дослідження предметів і практичну діяльність діти пізнають навколишній світ. Чим краще розвинені дрібна та велика моторика, тим гармонійніше відбувається розвиток пізнавальних процесів, мовлення та мислення

До 6 років – не більше 30-40 хвилин;

У цьому віці діти вже можуть зосереджуватися, їм уже цікаво дивитися легенький мультфільм, розуміють, що відбувається на екрані. Але час перегляду необхідно обмежити – не більше 30-40 хвилин на день.

Не потрібно давати дитині в руки телефон чи планшет, коли вона їсть. Тоді дитина зосереджена на картинці, на своїх переживаннях, і їжа не приносить їй задоволення. Дитина не повинна механічно ковтати — їй важливо зосереджуватися на смаку.

У молодшій школі — поступове введення ґаджетів із чіткими правилами часу та змісту.

Проблема інтернет-залежності тісно пов’язана з емоційною атмосферою в родині. Ризик залежності зростає, якщо в сім’ї є конфлікти між батьками. Натомість діти, які мають стабільний контакт, підтримку та чіткі, але доброзичливі межі, набагато рідше втрачають контроль над користуванням Інтернетом.

Як встановити здорові правила користування пристроями

Щоб зменшити напругу та уникнути конфліктів, важливо будувати правила разом із дитиною. Це формує відповідальність і довіру.

Домовленості в сім’ї

Фраза «Давай домовимось…» звучить набагато краще, ніж «Вимкни!». Встановіть чіткий розклад. Домовтесь про фіксований час користування ґаджетами – наприклад, 30 хвилин після школи. Використовуйте таймер або візуальний розклад, батьківський контроль. Важливо не порушувати домовленості та встановлених часових рамок.

Пояснення замість заборон

Дітям важливо розуміти причини обмежень. Коли це подається як турбота, а не покарання – опір зменшується. Пропонуйте альтернативи: настільні ігри, спорт, прогулянки, малювання, приготування їжі – це все способи замінити «екранний дофамін» на реальні емоції.

Особистий приклад

Поведінка батьків має вирішальне значення. Якщо дорослі постійно «в телефоні», дитина сприймає це як норму. Спробуйте запровадити просте правило — відкласти смартфони під час вечері чи вечірніх розмов. Це суттєво покращить якість сімейного спілкування.

Без екранів перед сном

Дослідження свідчать, що використання ґаджетів менш ніж за годину до сну порушує вироблення мелатоніну, ускладнює засинання та може призводити до скорочення тривалості сну й погіршення концентрації уваги наступного дня. Тому важливо вимкнути всі екрани за 1–1,5 години до сну. Створіть «ритуал перед сном»: читання, розмова про день, спокійна музика.

Будьте поруч емоційно

Дитина, яка відчуває підтримку, не тікає в екран. Навіть 15 хвилин щирої уваги щодня формують у неї стійкість до надмірного онлайн-занурення.

Цифрові пристрої – це не проблема, а інструмент. І саме від батьків залежить, чи стане він корисним для розвитку дитини. Чіткі, але гнучкі правила, довіра та увага до потреб дитини допомагають сформувати здорові звички та уникнути конфліктів.

Пам’ятайте: найефективніший контроль – це не заборони, а правильний баланс між свободою і відповідальністю.

Матеріал підготовлено з урахуванням публікацій дитячої психологині Нелі Жадан, психологині Оксани Демури – сертифікованої гештальт-терапевтки та дитячого психолога Дмитра Вакуленка

: Опубліковано: 15 травня 2026

Як повідомити дитині про розлучення: поради для батьків і типові помилки

Розлучення може бути важким й емоційно складним періодом для всієї родини, особливо для дітей. Багатьом батькам буває важко повідомити про це дітям, тому вони уникають таких розмов або відкладають їх до останнього. Щоб дитина зрозуміла й прийняла нову ситуацію, важливо правильно про це розповісти.

Говорити з дитиною про розлучення потрібно обов’язково, адже постійні недомовки можуть призвести до страхів та інших небажаних ефектів, тим більше що вона все одно рано чи пізно про це дізнається.
Говорити про це з дитиною можна приблизно з 3 років. Якщо дитина зовсім мала, то краще почати розмову тоді, коли в неї виникнуть питання.
Повідомляти про розлучення варто лише тоді, коли подія вже відбулася або принаймні ухвалено беззастережне рішення, а не передувати розлученню розмовами про нього.

Як розповісти дитині про розлучення та уникнути травм:

Розмовляйте разом
Найкраще, щоб обоє батьків брали участь у цій розмові. Підходьте до неї як до спільного завдання, де ви об’єднуєтеся для кращого порозуміння з дитиною. Говоріть лише про дитину, а не про свої стосунки (не про те що тато й мама не підійшли одне одному й тепер розлучаються), вона до цього не готова. Розкажіть про ставлення, емоції й почуття до неї та план ваших дій (що ви зараз будете жити окремо, але все одно будете бачитися). Акцентуйте на тому, що ви будете робити для дитини при зміні цих умов життя.
Обирайте правильний час і місце
Найкраще – знайти правильний момент, коли ви зможете спокійно розмовляти з дитиною без поспіху. Оберіть приватне місце, де вона буде почуватися комфортно й зможе висловити свої емоції.
Виявляйте до дитини свою любов і турботу
Ви можете розповісти, що батьки не будуть більше жити разом, але залишаються поруч із нею. Дитина має бути впевнена, що вона все ще має обох батьків, які її люблять. Той із батьків, який не живе поряд, повинен мати регулярний контакт із дитиною, наприклад, через зустрічі або телефонні дзвінки, та завжди виконувати свої обіцянки, а якщо розуміє, що не зможе їх виконати – не обіцяти.
Слухайте й відповідайте на запитання
Під час такої розмови дитина може ставити багато запитань, тому будьте відкритими для них. Говоріть зрозумілими для неї словами, відповідайте тільки на поставлені питання, не потрібно пояснювати якісь дрібниці. Важливо допомогти дитині зрозуміти, що ваше розлучення не змінить вашу любов до неї.
Уникайте конфліктів у присутності дитини
Намагайтеся зберігати мирні стосунки й уникайте конфліктів, особливо в присутності дитини. Це допоможе знизити стрес і дозволить дитині почуватися безпечно.
Дайте дитині прожити емоції
Діти по-різному реагують на розлучення батьків. Вони можуть відчувати сильний смуток. Їм може знадобитися деякий час, щоб пережити втрату сім’ї, такої, до якої вони звикли. Допоможіть дитині відкритися й розповісти про свої почуття або попросіть допомоги в інших членів родини, яким вона довіряє. Пояснюйте, що бути засмученим та тужити за кимось важливим – це нормально. Ви маєте бути поруч, створити опору для дитини, щоб вона не була на самоті, говорити їй: «я розумію, бачу, чую тебе», «плакати можна», «злитися – це нормально». Не будьте нав’язливими. Проявляйте свою увагу до неї, це найголовніше.

Один із найважливіших моментів – уникати типових помилок. Їх відсутність – це вже половина шляху до успішного й відносно спокійного проходження дитиною цього етапу її життя. Не варто, зокрема:

Обманювати дитину.
Вдавати, що між мамою й татом все нормально, робити вигляд, що все добре. По-перше, діти відчувають зміни в емоційному стані батьків дуже тонко. По-друге, вони здатні придумувати таке, чого насправді немає (може почати звинувачувати себе в тому, що один із батьків пішов).
Негарно відгукуватися про свого партнера до чи після розлучення.
Для дитини і мама, і тато завжди хороші. Вони такими є й будуть, попри все. Найкраще висловитися про накопичені емоції подрузі (другу) / сестрі, але при дитині мовчати про це.
Змушувати дитину вибирати між батьком і матір’ю.
Дитині надзвичайно важко вибрати, хто кращий, оскільки обидва для неї хороші.
Неузгоджені дії батьків.
Така ситуація спостерігається і в повній сім’ї, де один із батьків щось дозволяє дитині, а другий – ні. Після розлучення це може спостерігатися набагато частіше. Тим самим втрачається авторитет батьків, дитина потрапляє в оману: адже вона сама не може розібратися, правильно щось чи ні. У майбутньому це може спричинити появу поганої компанії в оточенні дітей.
Не дозволяти дитині бачитися з татом / мамою.
Дитині потрібні обоє батьків. Тому, як би там не було, зробіть все для того, щоб зустрічі (звичайно, якщо батько / мати хоче цього) відбувалися. Дитині потрібно знати, що обоє батьків продовжують її любити.
Вимагати від вітчима чи мачухи зайняти роль батька чи матері.
Вимагати від дитини вважати й називати нову людину мамою / татом. У неї є одна мама й один тато. А всі, хто з’являється після них, – просто люди, котрі починають виконувати обов’язки, які колись виконував один із батьків. Вони можуть стати друзями, але ніколи не замінять рідного. Тому не змушуйте дитину до цього й не засмучуйтеся, якщо так не сталося. З часом вона сама вирішить.
Мало говорити дитині про те, як сильно ви її любите.
У процесі розлучення батьки перебувають у нервовій напрузі й часто забувають про те, що дитині морально ще гірше. Вона переживає цей процес по-особливому важко. Щоб зменшити її переживання, подружжя повинно якомога частіше говорити про те, як вони люблять свою дитину.

Не можна сказати, що дотримання цих правил зробить розлучення батьків безболісним для дитини. У будь-якому разі діти глибоко переживають розставання батьків. Водночас правильна поведінка дорослих може значно зменшити емоційне навантаження на дитину. І завдання обох батьків – допомогти їй впоратися зі своїми тривогами та відчути підтримку й безпеку.

Матеріал підготовлено з урахуванням публікацій кандидатки психологічних наук, доцентки кафедри психології, сімейної психотерапевтки Світлани Арефнії та дитячої практичної психологині Ольги Крамаревич

: Опубліковано: 19 червня 2015

Кожен день малюк чує у свою адресу безліч зауважень, коментарів, оцінок з боку батьків. Дорослим особливо важливо зрозуміти, яку роль в емоційно-особистісному розвитку дитини відіграють батьківські установки. Під батьківськими установками розуміється система або сукупність батьківського емоційного ставлення до дитини, сприйняття дитини батьками і способів поведінки з нею.

Пропонуємо вам переглянути найбільш поширені негативні висловлювання, які дорослі необачливо можуть сказати своєму малюкові. Зверніть увагу на те, які наслідки вони мають.

Батьківські директиви, оцінки й установки

(На основі класифікації Н. А. Кряжевої)

Негативні установки	Наслідки	Позитивні установки
— Не будеш слухатись, з тобою ніхто не буде дружити!	Замкненість, відчуженість, конформність, безініціативність, улесливість.	— Будь собою, і тоді у тебе буде багато друзів.
— Горе ти моє! Нещастя ти моє!	Почуття провини, занижена самооцінка, конфлікти з батьками та оточенням, відчуження, вороже ставлення до інших.	— Щастя ти моє! Радість ти моя!
Плакса-вакса! Нитик!	Стримування емоцій, внутрішня озлобленість, тривожність, глибоке переживання навіть незначних проблем. Підвищена емоційна напруга, невпевненість у собі, безініціативність.	— Поплач, стане легшее.
— Ну що за дитина! Все готова роздати!	Низька самооцінка, жадіб ність, здатність до накопичування, егоїзм, труднощі у спілкуванні з однолітками.	— Молодець, що ділишся з друзями!
— Не сунь носа не в свої справи!	Низька самооцінка, затримка психічного розвитку, відсутність своєї думки, ніяковість, відчуженість, замкненість, конфлікти з батьками.	— А ти як вважаєш?
— Одягайся тепліше, бо змерзнеш і захворієш!	Підвищена увага до свого здоров’я, тривожність, страхи, часті простудні захворювання.	— Закаляйся! Будь здоровий!
— Ти — копія свого татуся! (матусі!)	Труднощі у спілкуванні з батьками, ідентифікація з батьківською поведінкою, неадекватна самооцінка, впертість, агресія, повторення батьків ської поведінки.	— Тато (мама) у нас чудовий (-а)! Мама у нас розумниця!
— Нічого не вмієш робити! Невдахо! Звідки у тебе лише руки ростуть!	Невпевненість у своїх силах, низька самооцінка, страхи, затримка психічного розвитку, низька мотивація до досягнень, безініціативність.	— Спробуй ще раз, у тебе обов’язково вийде!
— Не кричи так! Оглухнеш!	Скрита агресивність, підвище на емоційна напруга, хвороби горла та вух, конфліктність.	— Скажи мені на вушко, давай пошепочемо разом!
Противне дівчисько, всі вони вередулі! (Хлопчику про дівчинку). Негідник! Всі хлопці — забіяки й хулігани! (Дівчинці про хлопчика).	Порушення у психосексуальному розвитку, ускладнення у міжстатевому спілкуванні, труднощі у виборі друга протилежної статі.	— Усі люди рівні між собою, але як вони несхожі одне на одного! І це дивовижно!
— Ти просто грязнуля!	Почуття провини, страхи, розсіяність, байдужість до себе і своєї зовнішності, нерозбірливість у виборі друзів.	— Як приємно на тебе дивитись, коли ти чистий і охайний!
— Ти поганий, ображаєш маму! Я піду від тебе (до іншої дитини)!	Почуття провини, страхи, тривожність, самотність, порушення сну, відчуженість від батьків, замкненість.	— Я ніколи тебе не залишу! Ти — найулюбленіший!
— Життя таке складне! Ось виростеш — зрозумієш!	Недовіра, підозрілість, песимізм, покірність долі, невміння долати перешкоди, схильність до нещасних випадків.	— Життя цікаве й чудове! Все буде добре!
— Геть з очей моїх! Не заважай! Знайди собі справу! Стань у куток!	Озлобленість, скритність, відчуженість, недовіра, агресивність, порушення стосунків з батьками.	— Іди до мене! Давай в усьому розберемося разом!
— Не їж багато солодкого, зубки будуть боліти, і станеш товстою! Потовстієш, і тебе ніхто не буде любити.	Проблеми із зайвою вагою, хворі зуби, низька самооцінка, несприймання себе, порушення образу «Я», невпевненість, комплекс неповноцінності, підозрілість.	— Їж на здоров’я!
— У цьому світі сподівайся лише на себе, усі навколо шахраї!	Труднощі у спілкуванні, страхи, підвищена самооцінка, підозрілість, проблеми надконтролю, почуття самотності й тривоги.	— У світі багато добрих людей, які готові тобі допомогти!
— Ах ти ж гидке каченя! І в кого ж ти такий некрасивий (потворний)?	Порушення образу «Я», почуття беззахисності, невдоволеність своєю зовнішністю, порушення у спілкуванні, проблеми з батьками, низька самооцінка, невпевненість у своїх силах і можливостях.	— Як же ти мені подобаєшся!
— Не можна нічо го робити самому! Слід питати дозволу у дорослих!	Скритність, відчуженість, страхи, безініціативність, тривожність, залежність від чужої думки, ніяковість, невпевненість у собі, боязнь старших, нерішучість.	— Ти такий моло дець! Можеш сам усе зробити.
— Та почекай ти! Завжди ти невчасно!	Скритність, відчуженість, зайва самостійність, відчуття беззахисності, непотрібності, замкненість, підвищена психоемоційна напруга.	— Якщо хочеш, давай я тобі допоможу!
— Нікого не бійся, нікому не поступайся — усім давай здачі! Ніколи не терпи образ!	Відсутність самоконтролю, поведінкової гнучкості, складності у спілкуванні, агресивність, проблеми з однолітками, почуття вседозволеності, низький рівень довільної регуляції, нестриманість.	— Тримай себе в руках! Поважай людей! Люди завжди можуть порозумітися, знайти спільну мову, домовитися.

Тож батькам варто обережно й уважно ставитися до своїх словесних звернень та навчитися трансформувати негативні установки у позитивні, розвиваючи в дитині віру в себе.

: Опубліковано: 06 лютого 2015

Трапляється, що при появі в родині другої дитини старша починає нестримно ревнувати батьків. Тепер привілеї старшої обмежуються. Вона повинна завойовувати батьківську увагу, похвалу, відстоювати свою перевагу. Коли мати з'являється де-небудь з двома дітьми, увага оточуючих буває звернена здебільшого на молодшу дитину. Ставлення матері до кожної з дітей позначається на їхніх стосунках один з одним. Мати спонукає дітей до дружби, запрошує обговорити і прийняти рішення по догляду за дітьми, наприклад задає питання: «Нагодуємо малюка або нехай плаче? Як ти думаєш, що він хоче?» Така позиція матері сприяє більшому зближенню дітей. Брати і сестри проводять разом багато часу, наслідуючи один одного, причому діти однієї статі дружать і наслідують один одного частіше, ніж діти протилежної статі. Наслідування показує, наскільки діти уважні один до одного і чи є старший зразком для молодшого. Тим не менш, двоякість почуттів у відносинах між дітьми в сім'ї зустрічається досить часто. Наприклад, багато старших дітей, хоча і відчувають по відношенню до молодших неприязні почуття, можуть об'єднатися з ними проти матері. Двоякість почуттів, неприязнь, підтримка і турбота - все це разом узяте може проявлятися в поведінці старших дітей.

Альфред Адлер вважав, що діти, які мають спільних батьків, але відрізняються за віком і статтю, розвиваються в різних умовах, навіть якщо тато і мама нікого з них не виділяють. Наприклад, вам здається, що ставлення до старшої дитині з появою на світ молодшої не змінилося. Ви приділяєте їй стільки ж уваги, скільки й раніше. Ви не позбавили її колишніх привілеїв. Чи не пред'являєте до неї нових вимог. Ви любите її нітрохи не менше, ніж до народження другої дитини. Все це - необхідні умови для гармонійного розвитку особистості сина чи доньки. Але, на жаль, цього недостатньо. Головне, щоб дитина відчувала, що батьки її люблять. Щоб не тільки ви, але і ваш малюк знав, що як і раніше потрібен мамі і татові. Батькам слід пам'ятати, що вирішальну роль грає не сама реальна ситуація в сім'ї, а те, як її сприймає дитина. З цієї точки зору негативна реакція первістка на появу нового члена сім'ї цілком зрозуміла. Адже у старшої дитини набагато більше причин для того, щоб не любити молодшу, ніж для того, щоб радіти її народженню. Ще вчора вона була головним членом сім'ї. Мама, тато, бабусі і дідусі боролися за право займатися її вихованням. Батьківська любов, турбота, іграшки - все належало тільки їй. І раптом в родині з'являється немовля, яке вимагає до себе стільки уваги, що на первістка у батьків не залишається ні часу, ні сил. Ставши старшою сестрою або старшим братом, дитина перестала бути єдиним. Не бажаючи миритися з таким станом речей, первісток може вступити з «загарбником» в боротьбу. Деякі батьки дивуються і засмучуються тим змінам, які відбуваються в поведінці старшої дитини після появи нового члена сім'ї. Їх лагідний, слухняний малюк раптом починає вередувати, вимагати, щоб тато і мама всю увагу приділяли тільки йому, а не новонародженому. Практично всі психологи і психіатри вважають, що повністю уникнути суперництва дітей в сім'ї неможливо. Адже його витоки лежать в прагненні до завоювання любові тата й мами. Самі по собі ревнощі і суперництво не так вже і погані - адже це, по суті, сигнали того, що діти здатні любити. Але справа в тому, що способів прояву своїх почуттів маленька дитина знає небагато, що зазвичай і виливається в нескінченні сварки і бійки.

Поки друга дитина ще маленька, важче зазвичай доводиться старшій. Новонароджений отримує максимум батьківської уваги, перебуваючи в ситуації «безумовної» і всепоглинаючої любові. Але проходить час, і з безпорадного немовляти він перетворюється вже на більш-менш самостійного малюка. На перше місце виходить прагнення до оволодіння навичками, досягненнями, а значить, і конкуренція з первістком. З цього моменту можна говорити про суперництво в повному розумінні цього слова.

Розвиток відносин між дітьми в деякій мірі залежить від різниці у віці між ними. Психологами була виявлена закономірність: чим менша різниця у віці малюків, тим яскравіше виявляється їх суперництво. Якщо різниця становить п'ять і більше років, то (за умови правильного формування відносин між дітьми з самого початку), їх суперництво може бути зведене до мінімуму: для старшої дитини малюк вже перестає бути конкурентом. Адже те, чого молодша тільки вчиться, у старшої виходить вже дуже добре, його часто ставлять у приклад. Молодший, у свою чергу, сприймає старшого як певний ідеал. Цікаво, що старший брат або сестра іноді є для маленького більшим авторитетом, ніж батьки. І це не дивно: адже мама і тато часто виявляються некомпетентні в деяких важливих для дітей сферах: не знають, як звуть героя популярного мультсеріалу, як дійти до нового рівня в комп'ютерній грі. Якщо ж старший і молодший відрізняються за віком на один-два роки, суперництва і конкуренції в сім'ї не уникнути: цілі у дітей дуже схожі, можливості та способи їх досягнення практично однакові. Починається зазвичай з того, що старша дитина намагається довести батькам і малюкові, що вона може бути кращою у якійсь важливій для неї сфері діяльності - малюванні, спорті тощо. Слідом за цим виникає бажання другої дитини наздогнати і обігнати першу. Відчуваючи, що молодший «наступає на п'яти», старший прагне все до нових досягнень. Таке змагання може йти по колу все життя. Конкурентні відносини часто підтримуються самими батьками. На жаль, питання суперництва між дітьми зазвичай не надто хвилює батьків. Тривоги починаються тільки тоді, коли здорова конкуренція переростає в постійні бійки, природні для дитини ревнощі перетворюється на агресивність і запальність. Саме бійки дітей непокоять батьків найбільше.

Один з найефективніших способів впоратися з цим - встановити чітко визначені межі у з'ясуванні відносин: наприклад, сперечатися можна, а битися, обмінюватися образливими словами - не можна. Дуже важливо, щоб це рішення походило цілком від дорослих, а було прийнято самими дітьми. Можна навіть організувати сімейне збори і обговорити ситуацію, разом розробити правила і закони. Взявши участь в обговоренні того чи іншого рішення, діти з більшою охотою будуть дотримуватися його. Покарання порушнику закону краще теж придумати всім разом - тоді дітям буде не так образливо його отримати, а питання несправедливості навіть не виникне (це ж їх самостійне рішення!). Адекватним покаранням може бути тимчасове припинення будь-якої гри: маленьких забіяк розсаджують в різні кімнати на стільці хвилин на п'ять. Це дасть їм можливість заспокоїтися, а потім обговорити з дорослими, що ж сталося. Припиняючи бійки в будинку, навчаючи дітей мирному вирішенню проблем, батьки тим самим допомагають їм у майбутньому створювати здорові дружні відносини і поза власної родини, з іншими людьми.

Тож для створення дружньої атмосфери в сім'ї при будь-якій зручній нагоді зайвий раз скажіть своїм дітям, що вони улюблені. Але важливо робити це правильно: не порівнювати їх між собою і не говорити, що вони улюблені однаково. Адже кожному, хочеться бути особливим і єдиним. Тому краще сказати, що «кожен з вас займає в моєму серці особливе місце: зі своїми посмішками, почуттями, навіть витівками». Дорослі повинні якомога частіше спілкуватися зі своїми дітьми. Причому, не тільки з усіма разом. Буде краще, якщо батьки знайдуть час і для розмови з кожною з них наодинці. Часто для подолання труднощів нам виявляється достатньо лише виговоритися, розповісти комусь про свої переживання. Для дитини це завдання досить важке: потрібно не тільки звернути увагу мами (або тата), потрібно ще й зуміти розповісти про свої почуття. Маленькі діти зазвичай відчувають труднощі на цьому етапі, і батьки можуть допомогти їм. Наприклад, можна сказати старшому: «Я бачу, ти дуже засмучений, що малюк взяв твої іграшки. Що ж нам з ним робити?» Дитина відчуває, що її настрій небайдужий батькам, що вони помічають все, що відбувається, що її сприймають всерйоз (адже з нею радяться, як краще вчинити з молодшою дитиною). У такій ситуації і хочеться вести себе як належить «старшому» - більш дорослому, досвідченому, дбайливому. А прагнення образити малюка або пожартувати над ним, поступово сходить нанівець.

Суперництво між дітьми іноді закінчується «поразкою» одного з них. Постійно відстаючи від «конкурента», малюк може змиритися зі своїм становищем «в тіні» і відмовитися від подальшої «боротьби». А це навряд чи допоможе розвитку його особистості та формування характеру. Такий психологічний стан найчастіше проявляється в замкнутості, різких перепадах настрою, схильності до частих хвороб.

Згадуючи в основному негативні аспекти суперництва, варто згадати про те, що воно не завжди означає бійки і ворожнечу. Суперництво може бути стимулом, поштовхом до розвитку дитини. Прагнучи заслужити любов батьків, діти будуть неодмінно конкурувати один з одним, шукати нові форми поведінки в сім'ї, розвиватися і прагнути до нових досягнень. Однак надмірна захопленість досягненнями має і зворотний бік: дитина вважає, що її люблять, цінують і приймають тільки за те, що вона досягла якихось успіхів або виконала якесь завдання. Але постійно «бути на висоті» неможливо. Навіть у дорослих бувають часом періоди спадів і невдач, а що вже говорити про малюка, який багато чого в своєму житті робить в перший раз. Якщо ж дитина постійно відчуває, що в сім'ї у неї є конкурент, який «дихає в спину» і «наступає на п'яти», то помилки сприймаються нею набагато болючіше. Щоб цього уникнути, дорослі повинні сформувати правильне ставлення до дітей: довести, що люблять їх не за досягнення й результати. Важливо показувати свою любов, і «безумовне» прийняття своїх малюків навіть тоді, коли у них щось не виходить. Як тільки старші і молодші набудуть впевненості в тому, що батьки люблять їх незалежно від перемог і поразок, змагання один з одним неодмінно буде слабшати, а з часом зникне, перетворившись на міцну дружбу.

Сторінка 1 із 4