Дитячі страхи – як допомогти дитині впоратися з ними?

Напевно, немає в світі людини, якій би не було відоме відчуття страху. Відчуття, яке паралізує, заставляє наше серце битися дуже швидко.

Термін «страх» у психологічних словниках трактується, як емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню індивіда та спрямована на джерело дійсної чи уявної загрози.

Страх – природна емоція. Це нормально – боятися, щоб не потрапити в халепу. Так спрацьовує наш природний інстинкт. Страх допомагає нам вижити.

Для дітей страх – це найсильніша емоція. Відомо, що всі діти чогось або когось бояться. І що дитячі страхи є різноманітними. Наприклад, діти бояться темряви, висоти, води, казкових персонажів, собак, виступів на святі, чужих людей і багато чого іншого.

Важливо враховувати, що те, чого боїться дитина, як правило, залежить від її віку. Звісно, не всі діти однакові, але батькам корисно розуміти деякі загальні вікові закономірності.

Від народження до року

Перші прояви страху виникають у зовсім маленької дитини – це одне з перших переживань, з якими стикаються новонароджені. В цьому віці інстинктивна реакція переляку немовляти від гучних різких звуків, різкої зміни положення тіла і більшості маніпуляцій над ним – умивання, зміна підгузка, купання. До речі, батьки часто сприймають плач немовляти під час купання як страх води. Але це не так. Насправді – це реакція на процедуру загалом: зміна температури, роздягання, положення тіла, світло від лампочки.

Із 7 місяців багато дітей проявляють занепокоєння, коли поруч немає мами.

У 8 – 12 місяців – бояться чужих людей, різкої зміни обстановки. У цьому віці дитина вже чітко розділяє людей на «своїх» і «чужих» і може боятися «чужих», не бажати йти на контакт. Поступово дитина сама коригує свою поведінку, спостерігаючи, як мама й тато спілкуються з «чужою» людиною.

Від року до трьох

Страх болю, лікарів, медичних процедур. Якщо немовля швидко забуває болючі процедури, то у ранньому віці дитина вже запам’ятовує та емоційно передбачає подію.

Що важливо пам’ятати:

Не лякайте дитину лікарями й лікарнями.
Не перекладайте на дитину відповідальність: «Робитимемо укольчик?». Ви вирішуєте, а її ставите перед фактом.
Не обіцяйте, що не буде боляче, якщо об’єктивно зрозуміло, що буде. Дитина перестає вам довіряти і боїться ще більше.
Пообіцяйте й обов'язково дайте винагороду за сміливість.
Будьте поруч, не залишайте дитину саму.

Страх залишатися наодинці. Багато мам нічого не можуть зробити наодинці, дитинка ходитиме за нею і не гратиме у своїй кімнаті, якщо там немає мами. Це мине, але не примушуйте дитину терпіти самотність.
Страх покарань. Особливо розвивається за наявності постійних погроз, що не реалізовуються, і може перерости в невротичний.
Страх несподіваних звуків і страх тварин. Це природжений інстинктивний страх.

Від трьох до п’яти років

Страхи, пов’язані із самозбереженням. Страх глибини, висоти, комах теж є природженим.
Фантазійні страхи. Ближче до 5 років пік страху «казкових» персонажів.Вони пов’язані з активним розвитком фантазії.
Страх темряви. Він теж належить до страхів, пов’язаних із фантазійним мисленням, що в темряві може бути щось або хтось, чого малюк не бачить.

Від п'яти до шести років

Страхи в цьому віці, як правило, більше засновані на реальних подіях, таких як стихійне лихо, пожежі чи травми. Але страх може бути набагато більшим, аніж справжня ймовірність цих подій.
Страх смерті. У старшому дошкільному віці інтенсивно розвивається абстрактне мислення, формуються життєві «цінності», почуття до домівки. Важливо пояснювати дитині, що таке смерть, чому люди плачуть. Якщо ж мама чи тато, чуючи питання про смерть, нервують, не знають, що відповісти, тривога дитини зростає. Якщо дитина запитує: «Мамо, а ти помреш?», не обіцяйте їй жити вічно, бо це обман. – «Так, коли-небудь, коли стану старенькою, а ти дорослою (дорослим), і в тебе будуть свої дітки». І обов'язково скажіть, що ніколи не розлюбите свою дитину.

Від шести до тринадцяти років

Старші діти часто турбуються про шлюб або здоров'я своїх батьків і можуть перебільшувати значення дрібних сварок або невдоволень, які вони чують. Тому найкраще вести такого роду сімейні розмови наодинці з чоловіком/дружиною, подалі від дітей.
Переважно все, що пов’язано зі школою, самотність, фізичне насильство, страх загубитися.
«Скалінофобія» – боязнь школи, яка розвивається через страх дістати зауваження від учителя або через переконання батьків у тому, що вчитель завжди має рацію.
Соціальні страхи «бути не тим, про кого добре говорять», «бути не таким». Конкретними формами страху «бути не тим» – є страх зробити не те, не так, бути засудженим і покараним. Такі діти весь час запитують: «Чи можна так?», «А як потрібно?», «А це правильно?».

Чому виникають страхи?

Дитячі страхи багато в чому залежать від загальної психологічної атмосфери в сімʼї.

Причини, які можуть стати основою для появи дитячих страхів:

Наявність страхів у рідних. При цьому більшість страхів передаються від батьків неусвідомлено. Існує й інша категорія – навіювані страхи. Їх джерелом теж є дорослі, які оточують дитину (батьки, бабусі, вихователі дитячих установ) і мимоволі заражають її страхом, наполегливо й підкреслено емоційно вказуючи на наявність небезпеки. Фрази «Не біжи – впадеш», «Не бери – обпечешся», «Не лізь – вкусить». Малюк ще не розуміє, чим йому все це загрожує, але вже розпізнає сигнал тривоги, що викликає в нього реакцію страху. Головний принцип: не прогнозувати біду, а давати дитині конкретний спосіб діяти безпечно. Наприклад: «Біжи повільніше, тут слизько», «Тримайся двома руками, тоді буде безпечніше.»
Гіпервідповідальність, гіпертривожність щодо дитини. Уявіть собі, що ви щось робите, а за спиною вам весь час говорять: «Обережно!», «Уважно!», «Не помились!», «Ой!», «Не так!». Велика вірогідність того, що ви почнете помилятися там, де не помилялися ніколи, тому що така реакція не дає розслабитись.
Конфлікти та агресія у сімʼї. Розмови в присутності дитини про смерть, хвороби, пожежі, вбивства відбиваються на її психіці.
Залякування дітей різними персонажами, такими як Баба-Яга, вовк та ін.; залякування дією: віднесе, забере, віддамо, з метою домогтися певної слухняності.
Найбільший страх дитини – втратити любов батьків! Він є джерелом більшості неврозів, з якими дуже важко впоратися.
Велика кількість заборон.
Якщо батьки відсутні протягом тривалого часу, в малюка може виникнути страх розлучення.
Фільми, компʼютерні ігри, відеоролики.
Війна й конфлікти є серйозними джерелами страху для більшості дітей. У період війни діти часто стикаються зі страхом втрати близьких, пораненням або смертю, а також із знищенням домівок та руйнуванням оточуючого середовища. Це може призвести до серйозних психологічних травм та страхів, які переймають дитину протягом тривалого часу.

Як допомогти дитині позбутися страху

Реакція батьків на страх має бути спокійною (дитина не винна в тому, що має якийсь страх). Кожному малюкові властиво чогось боятися. Не наголошувати на проблемі, не докоряти, не засуджувати.
Не намагайтеся переконати дитину в тому, що те, що її лякає, – не страшно! Не смійтеся з дитячих страхів, не соромте дитину за її страхи, не обзивайте маленькою.
Уважно вислухайте та обговоріть з дитиною її страх (чим більше говорить, тим менше боїться). Якщо дитина ділиться з вами своїми страхами, не треба казати: «Не бійся». Страх неможливо «вимкнути» за бажанням.
Говоріть дитині, що вона у безпеці, фізично обіймаючи її, тримаючи за руку й перебуваючи поруч. Можна розказати, що ви теж чогось боялися в дитинстві і що саме допомогло вам впоратися зі страхом.
Не лаяти за те, що боїться, не висміювати, не вимагати сміливості, не порівнювати з іншими людьми.
Не маніпулюйте за допомогою страху, фрази на кшталт «Не заснеш – забере бабай», «Будеш сильно бешкетувати – забере поліція», «Не будеш слухатися – віддамо в інтернат». Такі «лякалки» від дорослих можуть закінчитись серйозними неврозами, з якими впоратися дуже важко.
Страхи можна раціоналізувати. Наприклад, дитина боїться пилососа через його звук та вигляд, можливо, думає, що в ньому мешкає щось жахливе та небезпечне. Запропонуйте дитині разом відкрити та розглянути його вміст. Поясніть будову й призначення пристрою, чому він гуде.

Декілька чарівних прийомів, що допоможуть упоратися зі страхом

Страх можна намалювати або виліпити з пластиліну. Попросіть дитину намалювати або виліпити свій страх, а потім допоможіть їй зробити цей малюнок/фігурку смішним, щось домалювавши/доліпивши.
Можна вигадати казкову історію, у якій щось страшне перетворюється на нестрашне. Де дитина може створити собі помічників, набути різних суперздібностей, що їй допоможуть. Або гумор – хороший спосіб боротися зі страхом. Навчіть дитину вигадувати смішні історії про власний страх. Є також спеціальні психотерапевтичні казки, які допомагають дітям впоратися з психологічними проблемами.
Нехай у дитини буде іграшка-талісман, яка спатиме з нею та охоронятиме. Другий варіант – розмова з іграшкою. Можна попросити дитину допомогти зайчикові не боятися когось, пояснити йому, чому не варто боятися і як стати сміливим.
Тілесна терапія, яка допомагає зняти тілесні затиски. Особливо добре працює перед сном і ранком.

Опора на ніжки – підставте свої долоні під стопи дитини і посидьте так з нею.
Погладжування животика та голови. Страх «живе» в животі й голові, а лагідне погладжування знімає спазм кишечника й шийно-плечового відділу.
Розмова з дитиною, коли засинає. Розповідайте як ви її любите, як пишаєтеся нею, яка вона молодець, що в неї все вийде.

Боятися – це нормально. Підтримуйте дитину, пояснюйте їй про явища, яких вона боїться й приділяйте якомога більше уваги – обіймайте, цілуйте, тримайте за руку. Діти долають свої страхи, якщо відчувають підтримку і розуміння з боку батьків.

При підготовці матеріалу використані книги: «Дитина у світі емоцій» Марії Малихіної, «Зрозумій мене! Секрети розшифрування дитячої поведінки» Анни Гресь та публікації психологині Олени Любич.