Моя тужлива Україно,
Таку тебе я полюбив.
І за одну твою сльозину
Навіки голову згубив.
Тодось Осьмачка
Тодось (Теодосій) Степанович Осьмачка – талановитий український письменник, якому випало жити й творити в нелегкі часи сталінських репресій, війни та голоду, пройти табори для переселенців, тюрми та психлікарні, пізнати нелегке життя в еміграції (адже 20 із 67 років він прожив на чужині). За кордоном були написані поетичні та прозові твори, завдяки яким Тодось Степанович здобув славу видатного майстра західноєвропейської української діаспори і всієї України.
Сорокарічний творчий шлях письменника включає три періоди: 1920 – початок 1930-х pp., короткий воєнний та період еміграції. Критика 1920-х pp. не була байдужою до творчості поета. Його праці викликали інтерес у відомих літературознавців, серед яких – Я. Савченко, Ф. Якубовський, М. Зеров. У наші дні постать митця також привертає увагу дослідників літератури, адже в його біографії багато невідомих широкому загалу сторінок. Довоєнні збірки поета за наказом «згори» безжально знищувалися, збереглися вони лише в славістичному відділі Празької наукової бібліотеки.
Народився Т. Осьмачка 16 травня 1895 року на Смілянщині, у селі Куцівка, у багатодітній родині. Батько майбутнього письменника працював у маєтку поміщика Терещенка, а потім самотужки здобув фах і славу хорошого ветеринара. Пізніше Тодось Степанович назве його «єдиним своїм другом і найблагороднішою людиною між людьми…» і, вже перебуваючи в еміграції, присвятить йому поему «Поет». Мати – Ївга Лукієнко – була жінкою доброї душі й завжди багато працювала. До неї в митця було особливо ніжне почуття. Розповідали, що, народжуючи його, Ївга втратила слух, і хоч пізніше здатність чути частково відновилася, почуття провини перед рідною людиною в Тодося лишилося назавжди. Юнак тяжко фізично працював, постійно допомагаючи матері по господарству. Звідси відчуття смаку до селянського буття, що стало основою його творчості.
У родині було ще чотири сини й дві дочки, і тільки найстаршому синові – Тодосю, який змалку виявив неабиякі здібності до навчання, батько спромігся дати початкову освіту. Коли Тодосеві виповнилося дев’ять, він вступив до першого класу Куцівської церковно-приходської школи, та навчання давалося нелегко, адже викладали там російською мовою, що було незвичним для сільського українськомовного хлопця. Не закінчивши її, у 1907 р. перейшов до Матусівської двокласної земської школи, але, за власними спогадами, учився погано, захоплювався пригодницькою літературою, казками та взагалі багато читав.
Перші вірші юний поет почав писати ще в дитинстві, в оточенні сільської природи, народних звичаїв, переказів, легенд, казок – у тому світі реального й уявного, який спонукає до фантазування, до мислення, до поезії. Із цим казково-легендарним світом дитинства він не розлучався все своє життя.
Після закінчення школи юнак деякий час працював писарем, самостійно готуючись до вступу в Черкаську учительську семінарію, але іспити не склав. Не маючи наміру відступати від задуманого, Тодось, за порадою вчителя, поїхав до Києва, де займався з репетитором, а в 1915 р. успішно склав іспит на звання земського вчителя.