ОГЛЯДОВА ДОВІДКА
про проведення обласного етапу
Всеукраїнського сімейного конкурсу «Книга пам’яті мого роду»
На виконання Указу Президента України № 604/2012 від 19.10.2012 «Про заходи у зв’язку з відзначенням 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників та 70-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років» та відповідно до п. 3.32 Плану роботи управління культури Черкаської обласної державної адміністрації на 2015 рік протягом січня – квітня 2015 року обласна бібліотека для дітей провела обласний етап Всеукраїнського сімейного конкурсу «Книга пам’яті мого роду». Змагання було започатковане з метою формування в підростаючого покоління високої патріотичної свідомості, виховання шанобливого ставлення до пам’яті про Перемогу і ветеранів Другої світової війни, збереження та усвідомлення знань про історію свого роду, своїх предків, виховання на цій основі поваги до старших поколінь та їхнього вкладу у відстоювання незалежності України.
На адресу журі обласного етапу конкурсу надійшло 48 сімейних книг пам’яті та 10 відеокниг. Участь взяли читачі 13 районних, 3 центральних міських та 3 міських бібліотек-філіалів для дітей. Найактивнішу роботу з організації читачів та стимулювання їх до участі в змаганні провели Тальнівська РДБ (12 книг, до підготовки яких було залучено 13 дітей – за рахунок колективних робіт), Шполянська РДБ (7 книг, 7 дітей), Драбівська РДБ (6 книг, 9 дітей), Городищенська РДБ (4 книги, 4 дітей), Корсунь-Шевченківська РДБ (4 книги, 4 дітей), Смілянська ЦМДБ (3 книги, 4 дітей), Христинівська РДБ (3 книги, 3 дітей), Жашківська РДБ (2 книги, 8 дітей).
У конкурсі не брали участі читачі Ватутінської міської, Золотоніської, Лисянської, Маньківської, Монастирищенської, Смілянської, Чорнобаївської районних бібліотек для дітей.
До складу журі обласного етапу конкурсу ввійшли: завідувач науково-методичного відділу бібліотеки – голова журі А.Ю. Зимовець; доцент кафедри видавничої справи, редагування та теорії інформації Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, засновник молодіжної ГО «Книжковий маестро» Л.В. Фіть; старший науковий працівник Черкаського обласного краєзнавчого музею Л.М. Риндіна; член Національної спілки письменників України, лауреат Всеукраїнської премії ім. В. Симоненка, керівник літературно-творчого гуртка «Пегасик», журналіст О.Є. Желєзняк; художник-оформлювач бібліотеки К.В. Огороднікова; керівник дитячої відеостудії «Соняшник» Р.Ф. Павлюк.
Оскільки запропоноване Національною бібліотекою України для дітей Положення про сімейний конкурс «Книга пам’яті мого роду» не обмежує політ творчої фантазії конкурсантів і не передбачає жодних критеріїв оцінювання робіт учасників, крім досить-таки розмитого формулювання, що книга «має бути гарно оформленою», та напрямків висвітлення теми за змістом і жанром, членам журі обласного етапу довелося самостійно визначати вимоги до вже надісланих робіт. Тож при розгляді паперових книг до уваги брали достовірність, ретельність і доцільність у доборі фактів, фотоматеріалів, витягів із архівних документів, копій листів, щоденникових нотаток тощо; доступність і літературний виклад історій життя героїв війни та всіх, хто пережив страшні часи окупації; хороший художній смак авторів, оригінальність, охайність в оформленні та наближеність альбомів до «справжніх» видань. У відеокнигах цінувалося дотримання мінімальних технічних вимог до підготовки продукту, наявність сюжетності, необхідних фотоматеріалів, власне відеоформат (за цим критерієм конкурсний відбір не пройшли 2 роботи з Городищенської та 1 – з Катеринопільської РДБ, підготовлені у форматі звичайної презентації PowerPoint).
Таким чином, перемогли ті автори, які представили роботи, що тією чи іншою мірою відповідали всім вищеназваним критеріям. Зокрема, переможцями стали:
– у номінації «Сімейні книги пам’яті»
(молодша вікова категорія)
І місце – Бездітко Артем, 10 років, м. Шпола,
ІІ місце – Скорик Валентина, 11 років, смт. Шрамківка Драбівського району,
ІІІ місце – Проценко Вікторія, 10 років, м. Тальне,
ІІІ місце – Тарахтій Ангеліна, 6 років, с. Оксанина Уманського р-ну;
(старша вікова категорія)
І місце – Бондар Богдан, 13 років, смт. Драбів,
ІІ місце – Єнчева Софія, 12 років, с. Великий Хутір Драбівського р-ну,
ІІІ місце – Злиденна Анна, 14 років, с. Городниця Уманського р-ну;
– у номінації «Відеокниги»
(молодша вікова категорія)
І місце – Мітряєв Ждан, 10 років, м. Умань,
(ІІ і ІІІ місця не присуджувалися);
(старша вікова категорія)
І місце – Гнатюк Роман, 15 років, м. Умань,
ІІ місце – Клименко Анна, 14 років, м. Кам’янка,
ІІІ місце – Сорока Дмитро, 13 років, м. Черкаси.
Варто зазначити, що в підготовці конкурсних робіт учасники продемонстрували неабияке багатство форми й оригінальність у подачі тексту. Крім значного асортименту часом унікальних матеріалів із родинних архівів, у підготовці творів були використані найрізноманітніші техніки й форми видань. Так, на адресу конкурсної комісії надійшли книги, виготовлені в техніці декупажу, скрапбукінґу (обкладинки й сторінки прикрашалися обпаленим папером, стрічками, мереживом, тканиною, ґудзиками, пластиковими «травинками», валяною шерстю), з елементами аплікацій, модульного оригамі, вишивки, книги у футлярі, книжки-іграшки, справжні витвори декоративно-прикладного мистецтва з фігурками пап’є-маше, авторськими віршами, ілюстраціями й колажем.
Часом винахідливість в оформленні домінувала над змістом і викладенням тексту, і траплялися випадки, коли вкрай незвичні, колоритні видання з кричущою обкладинкою й сторінками на фотопапері, оздобленими розкішним орнаментом, містили сухий, занадто короткий, літературно блідий і незакінчений текст. Так сталося, наприклад, із роботою Батечків Олексія й Аліни із с. Бойківщина Драбівського р-ну «Не забуті нащадками». Обкладинка книги являє собою композицію із цупкого картону й валяної шерсті, яскраво розмальована, аркуші зшиті жовто-синьою стрічкою. Але текст лексично й за дібраним фактажем значно бідніший за оздоблення. У плані оформлення варто також згадати роботи Ярослава Корніцького з м. Звенигородка (якісні ілюстрації, виконані олівцем), Маргарити Кривошеї з м. Чигирин (обкладинка оздоблена стрічками, книга цілком саморобна), Олександри Поліщук із с. Легедзине Тальнівського р-ну (найбільша кількість якісних копій старовинних фотографій, родинних листів). Деякі роботи вибудовувалися навколо оригіналів (!) родинних фотографій, що стало їхньою основною проблемою. Автори зробили ставку саме на ці предмети із сімейного архіву, знехтувавши рештою законів побудови видання. Звісно, такі світлини довелося повернути конкурсантам, що автоматично позбавило книги їх цінності й сюжетного ядра.
Мав місце й протилежний ефект: текст написаний художньо, наповнений багатою лексикою, грамотний і логічно структурований, насичений несподіваною грою зі словом превалює над невиразним оформленням і браком фотоматеріалів. Яскравий приклад – книга Ірини Осадчої з м. Городище. Тепла й зворушлива історія про цілий рід – Пипотя Дмитра («Копійку»), його дружину-дворянку Марію, доньку Тетяну, яка стала свідком століття, пережила обидві світові війни, усі голодомори, виховала численних дітей та онуків. Але зовнішній вигляд продукту цілком буденний і не приваблює до себе. Схожі приклади маємо в книгах Богдана Антонова з м. Корсунь-Шевченківський (численні короткі біографічні історії з опуклими персонажами й заплутаним сюжетом), Анастасії Шапран та її бабусі Любові Каракай з м. Корсунь-Шевченківський (більша частина книги – авторські вірші одного із членів родини на тему війни й подвигу), Ксенії Маслюк і Дар’ї Хоменко з м. Сміла (видання пронизане щирою любов’ю до прадідуся-героя, слова поваги дуже відверті й небанальні), Дмитра Денисенка із с. Станіславчик Шполянського р-ну (добре вибудувана оповідь, хоча й надмірно деталізоване сучасне життя родини).
Схожі випадки – книги з надзвичайно цікавими героями, з несподіваним розвитком подій. Серед них можна виокремити роботи: Анастасії Лапи з м. Звенигородка (дід-герой встигнув побувати партизаном у славнозвісних Одеських катакомбах, військовополоненим на будівництві моста в окупованому румунами місті, остарбайтером на фермі в Німеччині, пережив фільтраційний табір та допити в НКВС після повернення), Оксани Перегон з м. Шпола (прадідусь пройшов Першу світову та радянсько-фінську війну, у часи Другої світової війни був в’язнем концтабору), Романа Квітчука з м. Христинівка (один із його прадідів – учасник бойових дій у Карелії, радянсько-фінського конфлікту, його син – один із перших ліквідаторів аварії на ЧАЕС), Максима Торби із с. Васильків Шполянського р-ну (брат прабабусі пережив спочатку Заксенхаузен, а потім відбув строк «за зраду Батьківщини» вже в СРСР), Владислава та Євгенія Шияненків (шокуюча історія про канібалізм у часи голодомору 1932 – 1933 рр.).
Окреме місце належить колективним роботам – своєрідним альманахам, збіркам оповідань про героїв Другої світової війни – прадідусів і прабабусь 4 – 7 різних дітей. Такі продукти надійшли від читачів Жашківської та Драбівської РДБ. Їх недоліком стало занадто просте зовнішнє оформлення й певна знеособленість історій – через велику кількість персонажів, особливості їхніх біографій «стиралися», губилися в загальному потоці й дещо нівелювали єдину ідею закарбування пам’яті про життя свого роду.
Прикметно, що роботи переможців не лише відповідали всім зазначеним критеріям оцінювання, гармонійно поєднуючи вдале оформлення із якісним внутрішнім наповненням, а й мали кожне свою унікальну особливість, яка вирізнила їх на фоні інших. Особливо помітно це в книгах-саморобках учасників молодшої вікової категорії.
Так, книга переможця Артема Бездітка «Бабусине дитинство, обпалене війною» містилася у футлярі. Обкладинку також можна назвати найбільш вдало виконаною серед усіх. Обгорнута тканиною з мереживом, оздоблена шматками мотузки з вузлами, що імітує колючий дріт, пластиковими «травинами», старовинними фотографіями й уривками листів, штучно обпалених по краях (дизайнерський перегук із назвою). Не менш вишукане й оформлення аркушів усередині книги: елемент стилізації під сімейний альбом створюється не лише завдяки вдало зверстаним копіями родинних фотографій, а й рукописному тексту, віньєткам й орнаментам на полях. Розповідь написана просто, лаконічно й водночас вражає яскравими, дещо інтимними подробицями суто сімейних історій.
Цікава і за оздобленням, і за змістом робота «срібного» лауреата – Скорик Валентини «Спогади мого дідуся». Обкладинка симпатична стриманістю й доречністю використаної в назві вишивки гладдю. У сюжеті багато унікальних історій про різні побутові пригоди головного героя. Водночас, у матеріалі є неузгодженість: діда називають то Василем, то Федором, що викликає багато запитань щодо правдивості викладених подій.
Третє місце у цій віковій категорії розділили автори двох книг, разюче не схожих одна на одну. Перша з них – Ангеліна Тарахтій чесно зазначила, що робила видання спільно з батьком (що й не дивно, зважаючи на її вік). Воно являє собою книгу-панораму з об’ємними конструкціями з картону всередині. На сторінках можна знайти фігурки вояків, діда з дітьми, корабля, будинку, птахів, прикордонника із собакою. Крім того, на аркуші наклеєні аплікації із зображенням квітів, тварин, танків, людей, карт. Обкладинка обгорнута тканиною й має рельєфну зірку пап’є-маше та оздоблена блискітками. Текст видання відповідає оформленню й віку авторки: він максимально простий, водночас, досить художньо написаний.
Книжка-дослідження Вікторії Проценко запам’ятовується насамперед своїм змістом. Зовні вона оформлена стандартно, як папка-скорозшивач. Але проведена дитиною пошукова робота для її створення насправді вражає: дівчинка разом із мамою шукала сліди прадіда, зниклого безвісті в роки Другої світової війни. Для цього дослідниці ознайомилися з великою кількістю архівних документів, зверталися до відповідних організацій і баз даних, вивчали всю можливу інформацію, наявну в бібліотеках та в Інтернеті. Сім’я Проценків продовжує розшуки, але вже зараз, через 2 роки роботи, вони досягли неабияких результатів, за що й були відзначені в конкурсі.
Книги переможців у старшій віковій категорії не настільки ефектні, але все одно мають низку відчутних переваг. Так, Богдан Бондар відзначився цікавою, якісно й детально прописаною історією трьох сестер (серед яких була і його прабабуся) «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього». Матеріал побудований в основному на копіях родинних світлин, плакатів і тогочасних тиражованих зображень, карт, сучасних фотографій, витягів із архівних документів, тематичних малюнків. Книга виконана на фотопапері, має стильну чорно-білу обкладинку, що гармоніює з темою конкурсу та внутрішнім наповненням видання. Оповідь написана за всіма канонами документальної пригодницької повісті, із чіткою композицією, виразними персонажами, несподіваними перипетіями фабули, кульмінацією та розв’язкою. Єдиний недолік – деякі похибки верстки, за яких фотографії в окремих місцях дещо «з’їдають» текст. Варто зауважити також, що Богдан надіслав на конкурс не менш якісну відеокнигу. Позаяк структура й фактичний матеріал в обох продуктах однакові, автор був відзначений лише в одній номінації.
Книга Єнчевої Софії «Доки живе пам’ять, доти живу я» поступається визнаній найкращою лише трохи меншою елегантністю в загальному оформленні видання (обкладинка обтягнута штучним шовком і прикрашена вишивкою хрестиком та окремими стьожками прошивки «в тон»). За іншими показниками робота не менш гідна: і за кількістю документальних матеріалів, і за літературністю розказаної біографії.
Досить незвичайна робота Злиденної Анни, за яку вона посіла в цій віковій категорії третє місце. Її плюси очевидні: ідею книги дівчинка опрацювала й втілила самостійно, дібрала до копій світлин особисто виконані ілюстрації в різних техніках (акварель, графіка, пастельний живопис), аплікації, прикраси в стилі модульного оригамі, використала прийом «книга в книзі» (просто на аркуш видання прикріплена саморобна книжка «Щоденник розстріляного» в мініатюрі). Текст розбитий на вступ, два розділи «Війна очима прадідуся» й «Прабабуся в роки окупації» й епілог, що робить його читання зручним. Крім того, є спроба оформити апарат видання: у книзі можна знайти вихідні й випускні дані, анотацію, зміст. З іншого боку, недоліки роботи також впадають в око: неякісний матеріал, на якому виконана книга – звичайний тонкий папір, що втратив нормальний вигляд через велику кількість фарби, розводи цієї фарби просто на обкладинці, не завжди якісна передача копій фотографій, загалом дещо незграбний дизайн… Утім, за вигадливість, оригінальність та старанність автор відзначена.
Різниця між відеокнигами не настільки відчутна (що пояснюється стандартністю програм для виконання роликів). Зауважимо, що всі переможці впоралися приблизно однаково: тексти про славетних пращурів чергувалися з фотографіями минулого й сучасності, демонстрація кадрів супроводжувалася вдало дібраними піснями воєнної тематики. Єдиний продукт, який відчутно вирізняється із загального ряду, – відеокнига Романа Гнатюка. Озвучення для неї записувалося окремо: текст читає бібліотекар. Попри всі технічні переваги, продукт має й низку недоліків: він значно перевищує максимальний хронометраж (згідно з Положенням, фільм повинен тривати не довше, ніж 5 хвилин, тоді як робота Романа має понад 8 хвилин перегляду), історія трохи недоладно подана – на початку складно з’ясувати, від чийого імені звучить розповідь, наприкінці відео різко обривається. Водночас, за технічним виконанням цей матеріал переважає всі інші надіслані на конкурс роботи.
Незалежно від того, наскільки конкурсні роботи відрізняються одна від одної за якістю, усі герої цих дописів варті пам’яті та пошани. Тому працівники відділу науково-методичної роботи бібліотеки запропонували додатковий стимул для всіх читачів і надалі брати участь у подібних конкурсах. Таким стимулом став самостійний бібліотечний відеопродукт, у якому згадувалися герої книг, не відзначених нагородою. Наразі всі роботи-переможці надіслані до Києва, де 14 жовтня будуть остаточно підбиті підсумки всеукраїнського змагання. З перебігом обласного етапу конкурсу та відеокнигами-переможцями можна ознайомитися на сайті бібліотеки в розділах «Новини» й «Бібліотечному фахівцю» (рубрика «Бібліотечні конкурси») та на сторінках бібліотеки в соціальних мережах.