Батьки повиннi знати

Сім’я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Дорослі відіграють провідну роль у розвитку особистості дитини, навчають дитину правил поведінки, які організовують її у повсякденних справах.

У кожній сім’ї між дитиною і батьками складаються особливі стосунки. Від характеру сімейного спілкування залежить формування деяких властивостей дитини та її поведінки. Батьки використовують методи і засоби виховання, які допомагають привнести у свідомість дитини певну систему норм і правил, долучають її до моральних цінностей. Стиль сімейного виховання у психології прийнято визначати як своєрідне поєднання батьками соціальних вимог (очікувань) і контролюючих санкцій у своїх ставленнях до дитини.

На вибір стилю родинного виховання впливають:

♦ типи темпераментів батьків, їх сумісність;

♦ традиції сімей, в яких виховувались самі батьки;

♦ науково – педагогічна література, яку читають батьки;

♦ рівень освіти батьків.

Стилі виховання в сім’ї традиційно поділяютьна авторитарний, ліберальний, демократичнийта гіперопіку. Кожен із цих стилів по-своєму впливає на психічний розвиток дитини.

1. Авторитарний стиль виховання. Батьки, що дотримуються цього стилю, жорстко контролюють, вторгаються в особистий простір дитини, пригнічують силою, вирішують за дитину, що їй краще, не цікавляться особистою думкою дитини, не визнають їїправа.Всі рішення приймають батьки, які вважають, що дитина майже в усьому повинна підкорятися їхній волі, авторитету. Батьки вимагають від дитини порядку, дисципліни, чіткого виконання всіх обов'язків. В особистості змалку виховують почуття відповідальності, вміння долати труднощі. Надто високі вимоги, які ставлять до дитини, потребують максимальної мобілізації всіх розумових і фізичних здібностей. Від дитини вимагають досягнення успіху в різних сферах. Це стає самоціллю, але при цьому страждає духовна сфера. Авторитарний стиль виховання може призвести до відхилення у поведінці (особливо тоді, коли батьки прагнуть бачити свою дитину лідером). Дитина має отримувати найвищі бали з усіх предметів у школі, вигравати спортивні змагання. Така психологічна установка сприяє появі страху невдачі, поразки. Дитина втрачає стимули до корисної діяльності, в неї виникає недовіра до людей, вона прагне уникати контактів з ними. Дитина прагне замінити спілкування з батьками, вчителями на спілкування з однолітками. Дитина підкоряється владним людям, а щодо слабших за себе виявляє жорстокість, агресію, ігнорує людську гідність.

Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і водночас підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи дитині (особливо підліткам) відповідальність за їхні дії та вчинки. Враховуйте позицію та бажання дитини, її переживання. Намагайтеся давати інструкції у формі пропозиції, а не розпорядження (наказу). Будь-які осудження повинні бути адресовані не до особистості дитини, а до конкретних її дій (не дитина погана, а сам вчинок, який вона вчинила).

2. Ліберальний стиль виявляється у недостатній увазі до дитини з боку батьків. Дитина в сім'ї належить сама собі. Їй надають необмежену свободу, не встановлюють будь-яких обмежень. Такі діти схильні до неслухняності та агресивності, поводяться неадекватно та імпульсивно. Нездатність сім'ї контролювати поведінку дитини може призвести до входження її до асоціальних груп, оскільки у неї не сформувалися психологічні механізми, необхідні для самостійної, відповідальної поведінки у суспільстві. Підліткам притаманне раннє вживання алкоголю чи інших психотропних речовин, які згубно діють на психічний стан. Згодом такі діти конфліктують з тими, хто їм не підкоряється. Вони не здатні враховувати інтереси інших людей, встановлювати стійкі емоційні зв'язки, не готові до обмежень і відповідальності, відчувають байдужість до близьких. З іншого боку, сприймаючи брак правильного виховання з боку батьків як виявлення байдужості й емоційного неприйняття, дитина відчуває страх і невпевненість, внутрішню порожнечу, яка викликає порушення в емоційній сфері.

Для гармонічного розвитку дитини спробуйте змінити тактику спілкування: відновіть взаємну довіру й повагу; чітко позначте функціональні обов'язки дитини в родині, свої вимоги й очікування; проявляйте теплоту та ніжність до дитини, підкреслюйте її важливість для вас і винятковість; розмовляйте з нею і цікавтеся її думкою.

3. Демократичний стиль виховання. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання. Дитина виховується як самостійна особистість.Також батьки орієнтовані на її активну рольуродині. На відміну від ліберальногостилю виховання цей процес не пущений на самотік, а проходить під дбайливим і чуйним контролем батьків. Вони адекватнооцінюютьможливості, успіхиі невдачі дитини; їм властиві глибоке розуміння дитини, цілей і мотивів її поведінки.

При демократичному стилі виховання відбувається найбільш гармонічний і різносторонній розвиток особистості дитини.Він сприяє розвитку самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності.

4. Гіперопіка (надмірна опіка). Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину. З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи плутають любов і опіку. Вона затрудняє формування удітей внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру. Люблячі матері часом не здатні уявити дитину окремо від себе. Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. В цей час підліткинабувають критичного ставлення до батьків, вони починають чинити опір, аце часто ображає батьків.

Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною. Звичайно, все залежить від ситуації і віку дитини. Але обов’язково слід пам’ятати, що рано чи пізно дитині треба буде ставати дорослою й самостійною і те, як це буде відбуватися, найбільше залежить від батьків.

Пам'ятайте, що благополучна сім'я — це сім'я з високим рівнем внутрішньосімейної моральності, духовності, кооперації, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем. Дорослим необхідно керуватися принципами любові та поважати особистість дитини.

Ще вчора такий відкритий і безпосередній малюк раптом починає хитрувати, ухилятися від своїх обов'язків під надуманими приводами, заперечувати очевидну провину або перекладати її на інших. Це тривожить батьків, і вони всіма доступними засобами намагаються позбавити дитину від звички "брехати".

Найчастіше дорослі ловлять дитину на слові, змушують визнати свою неправоту або " викривають" ("Не бреши, у тебе все на лобі написано"). Тактика викриття маленьких "брехунів" і примус до визнання провини виявляються малоефективними.

Хто вчить дитину брехати ?

Дитина починає говорити неправду в період активного розвитку мови і уяви. Це найбільш значні досягнення в психічному розвитку малюка. Мова лягає в основу формування його логічного мислення, а уява дозволяє абстрагуватися від реальності і подумки пізнавати те, що не можна помацати, побачити або почути. Функції її свідомості як би подвоюються: з одного боку, вона продовжує осягати навколишній світ - важке тоне, вогонь пече, а з іншого - освоює світ уяви, гри і фантазій. Навіть найменші діти чітко розрізняють реальність і вигадку. Якщо малятко готує обід для ляльки, а роль пиріжка грає кубик, вона ніколи не стане кусати його по-справжньому. Дитина може фантазувати в різних ситуаціях. Замінювати реальне задоволення потреб уявним вчать і дорослі. Діти неймовірно активні та допитливі: їм все потрібно спробувати на дотик, всім пограти, а найпривабливіше - не іграшки, а речі, що належать дорослим. Дитина тягнеться до дорогих годинників, але, оскільки немає ніякої гарантії, що вона обійдеться з ними дбайливо, ми "обманюємо" її. Надягаємо їй на руку колечко від пірамідки і кажемо: "Дивись, який годинник!" Це допомагає, але ненадовго. Ігровий замінник реальної речі - це наш компроміс з дитиною, і він чудово це усвідомлює.

Зростаюча допитливість і все частіші заборони дорослих - ось що живить першу вигадки малюка, що намагається за допомогою фантазій обійти обмеження, що накладаються дорослими. З віком приводів для вимислу стає все більше, а "обман" все витонченішим. Мимовільними винуватцями цього стають дорослі, змушені пред'являти дитині певні вимоги. Звичайно виникає питання: «Що ж робити?». Не можна ж дозволяти дитині все. Розумні обмеження необхідні, і якщо заборони провокують " брехню", то і вседозволеність веде за собою проблеми.

Які ж саме причини дитячої брехні та де знайти вихід?

Маленькі хитрощі.

Треба знати, що перша, наївна і безпосередня " брехня" ще не ознака проблеми. Більш того, в певному сенсі вона - показник розвитку дитини. У традиціях російської культури прийнято засуджувати і припиняти дитячі обмани. А американські мами, наприклад, ставляться до цього філософськи, вважаючи, що якщо з інтелектом і соціальною поведінкою у дитини все гаразд , то її вигадки та хитрощі - лише більш зрілі і логічні форми впливу на оточуючих, ніж стиль емоційного тиску, що склався ще в дитинстві (істерики, сльози, випрошування і т.д.).Тому не варто надмірно драматизувати ситуацію, але й не варто випускати її з-під контролю. Якщо малюк зрідка вдається до маленьких хитрощів, наприклад, з'ївши видану йому цукерку, приходить до вас за ще однією, нарікаючи, що перша поцупив кіт Мурзик, слід йому "повірити". Але якщо подібні виверти стають нормою поведінки, необхідно розібратися в їх причинах. Як правило, батьків дивує, що дитина "викручується" в подібних ситуаціях, а не говорить прямо ("Що ж, нам для нього зайвої цукерки шкода?"). Швидше за все не шкода, але чи знає про це дитина? Чи не отримувала вона від вас раніше надто різкої відмови. Чи не вислуховувала від вас нудною нотації про здорові зуби і шкоду солодкого ? Ви вже й забули про це, а дитина пам'ятає і заздалегідь підстраховує себе.

Взагалі, втрата безпосередності у відносинах з дорослими - вірна ознака того, що дитина успішно розвивається. У неї формуються соціальні емоції: сором'язливість, тактовність, гордість, почуття провини. Дозрівання змінює особистість дитини та її поведінку, спонукаючи її до своєрідних "обхідних" маневрів , щоб пояснити дорослим "законність" своїх прохань, бажань, вимог. Скільки їх, суворих заборон, якими ви оточили малюка? Якщо їх дуже багато, а покарання за провини надто суворі, то дитина неминуче буде вас обманювати.

Обман як захист

Одна з причин, що провокують дитячу неправду, - це наш батьківський егоїзм і нетактовність. Ми не вважаємо дитячі ігри серйозною справою і в будь-який момент можемо відірвати дитину від її занять. Благальні слова "зараз - зараз, ну ще хвилиночку " не справляють на вас враження і навіть дратують. Так само безапеляційно припиняємо ми спроби принести з вулиці грудку снігу, вподобану паличку, гладкий камінчик - справжній скарб, який ми сприймаємо як непотріб і сміття. І дитина починає захищатися від нас за допомогою вимислу і обману: проносить все це в будинок потайки. Як тоді реагувати на такі витівки? Хіба дитина не повинна підкорятися нашим вимогам? Звичайно, повинна. Але і наші вимоги повинні бути не тільки розумними, а й тактовними, враховуючі інтереси малюка. Не можна безцеремонно ламати його наміри, переривати гру. Якщо ми хочемо навчити дитину слухати нас і поважати наші вимоги, то повинні першими показати їй приклад поваги до справ іншої людини.

Обман - компенсація

Ще одна форма дитячої брехні - хвастощі неіснуючими досягненнями, що виникають тоді, коли малюки хронічно неуспішні в тому, що становить головну цінність не для них самих, а для їхніх батьків. Діти в цьому випадку - просто жертви батьківського марнославства. Від них занадто багато чого чекають, а вони не в змозі виправдати цих надій і витрачених коштів. Малюки тонко відчувають розчарування і роздратування близьких. Їм дуже хочеться відповідати пропонованим вимогам, але у них не виходить. Тоді вони і починають "вигадувати" свої успіхи. Наприклад, можуть заявити батькам, що сьогодні вони були кращими і їх перевели в групу відмінників, а тренер всім велів брати з них приклад. При найменшій реальній удачі вони роздмухують її, багаторазово перебільшуючи, тільки б заслужити схвалення, визнання, ласкавий і добрий погляд мами. Хвалькуватий "брехунець" - це недохвалена дитина. Переступіть через свою суворість і знайдіть привід частіше захоплюватися малюком, демонструючи йому свою любов.

Фантазії скривдженої дитини

Часто 3 - річного малюка спонукає до обману ображене самолюбство. Він дуже чутливий до оцінок оточуючих стосовно себе. І якщо ж дорослий грубий з ним, малюк починає також огризатися або грубити. 3 - річний Діма, наприклад, по дорозі з дитячого саду з гордістю заявив мамі, що сьогодні вихователька насварила його за неакуратну аплікацію, а він їй показав язик, і всі діти над нею сміялися. Чи треба говорити, що насправді діти сміялися над ним, а не над нею, і язика він нікому не показував. В уяві "розправляючись" з кривдником дитина відчуває полегшення, вона відновлює справедливість, якої не може домогтися в реальності. Ми, дорослі, самі нерідко грішимо цим. Було б неправильним припиняти подібні дитячі вигадки, що мають певний терапевтичний ефект і допомагають малюкові впоратися з суворою дійсністю. Але, вислуховуючи дитячу "версію" події і морально підтримуючи малюка, варто все-таки поступово вселяти йому думку, що треба вміти визнати свою провину і що чесних людей завжди поважають за те, що вони не бояться говорити правду.

А якщо без причини

"Невмотивована" брехня зустрічається в будь-якому віці. У найменших вона приймає вид химерної фантазії. 2 -річний Стасик впав в дитячому садку і медсестра змастила йому подряпини зеленкою. На питання мами, що з його колінами, він несподівано відповів: "Бабуся вкусила". Вдома на те ж питання бабусі він вже відповів: " Мама вкусила ". І тільки ввечері, коли його про це запитав батько, він чесно зізнався: "Впав, зеленкою помазали ".

Старші діти теж люблять вигадувати. Вони розповідають небилиці про нібито побачені іншопланетні кораблі, стверджують, що знають секрет безсмертя і можуть поглядом пересувати предмети. Люблять похвалитися підлітки, та й дорослі теж. Однак потреба злегка прибрехати - не зовсім безпричинний "обман", просто причина не завжди лежить на поверхні: хочеться надати більшої ваги і значимості своїй персоні, викликати до себе інтерес, а зробити це інакше не виходить.

Такого роду вигадування може бути як свідченням незадоволеності собою, своїм становищем у сім'ї, групі, класі, так і ознакою особливої жвавості уяви, схильності до творчості. Навряд чи варто строго судити малюків за подібні вигадки - адже вони просто прагнуть уразити нашу уяву, викликати наше захоплення.

Однак, якщо неприборкані фантазії дітей не супроводжуються справжніми досягненнями, вони перетворюються в порожню мрійливість, коли, замість того щоб домагатися реальних успіхів, малюк тільки й робить, що малює в своїй уяві блискучі перемоги, але палець об палець не вдарить, щоб зробити їх реальністю. З таких юних "фантазерів" цілком можуть вирости дорослі нероби з великими претензіями. Тому підтримувати у дитини баланс між вигадкою та реальністю таки потрібно, і якщо фантазії замінюють їй всі види активності, необхідно повертати її " на землю" і прищеплювати смак до реальної справи.

Тож, варто відразу поговорити з дитиною, вияснити, що змусило її збрехати. Треба дати зрозуміти дитині, що таємне завжди стає явним. Батькам слід уникати сильних емоційних реакцій на брехню, не вдаватися до фізичних покарань, до крику. Перегляньте також свої вимоги до дітей. Можливо, саме вони, надмірно суворі, є причиною брехні? І пам’ятайте, батьки являються яскравим прикладом наслідування для дитини.

Часто батьки скаржаться, що сучасні діти практично зовсім не люблять читати – їм більше подобається дивитися телевізор. Щоб прищепити дитині любов до читання, батьки самі повинні полюбити спілкування з книгою. Коли мама і тато книг зовсім не читають, а дитині вселяють, що це дуже корисно й важливо, то навряд чи це навіювання буде мати хоч якийсь ефект.

Дитина переймає теставлення до читання і книги, яке існує у її батьків. Недарма ще в XVI столітті були написані рядки: «Дитина вчиться тому, що бачить у себе в будинку, - батьки приклад їй». Але як же зробити так, щоб ваше бажання прищепити любов до літератури реалізувалося у вашому чаді? Слід починати роботу формування інтересу дитини до книги ще з раннього дитинства.

Як це можна зробити?

Єдиного рецепту, який вирішить цю проблему, мабуть не знайти. Але існує ряд рекомендацій, що допоможуть це зробити:

1. Насолоджуйтесь читанням самі (цитуйте, смійтеся, діліться прочитаним ...) і виробіть тим самим у дітей відношення до читання, як до задоволення.

2. Читайте дітям вголос з самого раннього віку. Не варто підміняти справжнє знайомство з книгою прослуховуванням аудіозаписів казок.

3. Беріть з собою дітей до бібліотеки і вчіть користуватися її фондами.

4. Показуйте, що ви цінуєте читання: купуйте книги, даруйте їх самі і отримуйте в якості подарунка.

5. Зробіть читання захоплюючим заняттям: покажіть, що книги повні чудових ідей, які діти можуть використовувати у своєму житті.

6. Нехай діти самі вибирають собі книжки і журнали.

7. Підпишіться на журнали для дитини (на його ім'я) з урахуванням його інтересів.

8. Нехай дитина читає вголос кому-небудь із родичів.

9. Заохочуйте читання (дозвольте довше не лягати спати, щоб почитати).

10. Грайте в настільні ігри, які припускають читання.

11. У будинку повинна бути дитяча бібліотека.

12. Збирайте книги на теми, які надихнуть дітей ще щось прочитати про це (книги про динозаврів, космічні подорожі і т. д.)

13. Запропонуйте дітям до або після перегляду фільму прочитати книгу, за якою поставлений фільм.

14. Якщо діти подивилися цікаву передачу по телевізору, дістаньте книгу на цю тему.

15. Влаштуйте домашній театр: читайте за ролями, використовуючи костюми і реквізит.

16. Частіше запитуйте думку дітей про книги, які вони читають.

17. Дітям спочатку краще читати короткі оповідання, а не великі твори: тоді у них з'явиться відчуття закінченості і задоволення.

( З книги В. Вільямса " 75 простих порад. Як виховати і підтримувати в дітях звичку до читання " . )

Як видно з перерахованих рекомендацій, батькам пропонується створити таку атмосферу, в якій спілкування з книгою у дитини викликало б тільки позитивні емоції, і було б пов'язано з отриманням задоволення від такого спілкування. Шкільні предмети в школі, окрім літератури, дають учневі готові знання, які він повинен засвоїти, запам'ятати і в потрібний момент застосувати. У літературі учень видобуває знання сам, співпереживаючи персонажам і автору твору. Тільки через співпереживання дитина може пізнати чужий біль і радість, смуток і розпач і таким шляхом примножити свій життєвий досвід, пережити різні стани душі, закріпити їх не тільки в пам'яті розуму, але й серця. Вигадане життя додає до реального те, чого в ньому не було і навіть те, чого взагалі не може бути. Вона дарує читачеві можливість перевтілитися в героя твору, побувати в минулому або майбутньому. Тільки література здатна дати людині пережити в одному житті безліч інших.