Однак батько – отець Миколай – добився дозволу відправити безнадійно хворого сина на лікування в Закопане.
Майже всю зиму Василь Миколайович проводить у ліжку, переносячи страшні напади хвороби. Але навіть утакому стані він затято працює: вдосконалює свої знання польської мови, пише статті, листується.
У санаторії для туберкульозників «Єжево» Василь Доманицький познайомився з В’ячеславом Липинським, який тримав у руках майже дочитану «Історію України» М. Аркаса, відредаговану, буквально переписану рукою В. Доманицького. З цього часу – вони ідейні побратими. В. Доманицький заохотив В. Липинського публікувати наукові праці українською мовою. Вони вирішили заснувати на кошти В. Липинського видавництво і друкувати книги В. Доманицького.
В. Липинський
М. Аркас
У 1908 році редагована В. Доманицьким «Історія України» Миколи Аркаса була надрукована. Це було перше видання нашої історії у викладі, доступному широкому загалові. Праця стала дуже популярною.
Більш як два роки Василь Доманицький живе в Закопане – прекрасному містісеред вікових дерев у затишші Татр.
Закопане
Василь Доманицький в Закопане
Василь Доманицький і В'ячеслав Липинський в Закопане, 1908 р.
Василь Доманицький у пансіонаті в Закопане
Сидять (зліва напрво): Богдан Лепкий,
Василь Доманицький, Гнат Хоткевич.
Стоять (зліва направо): Теофіл Ліпінський,
Григор Маріяш, Осип Курилас,
В'ячеслав Липинський.
Закопане, 1908 р.
Аби залишити хворому хоч якусь надію, лікарі радять В. Доманицькому виїхати на південь Франції. У 1910 році він їде до Аркашона.
Аркашон
Але й на березі Атлантичного океану його здоров’я гіршає. В одному з листів В. Доманицький писав: «Не позволяють мені писати – пишу це крадькома. Сидить над душею сестра (милосердна), вже 2 неділі, і не дає нічого робити. …На жаль похвалитись нічим добрим не можу… Прокляті хрипи скачуть і скачуть – то в одному, то в другому, то в десятому місці. І не маю вже надії колись їх позбутись! 15 місяців пера в руках не мав. А в Аркашоні літо – не для хворих: душно або знов вільготно; то спека, то дощ… Загинути тут можна з самої нудьги… Ех, не викарабкатись мені цим разом…»
11 вересня 1910 року Василь Доманицький в Аркашоні помер. Залишилися нездійсненними безліч його задумів, у тому числі і недописана монографія про Марка Вовчка.