Восени 1901 року В. Доманицький був змушений виїхати на лікування до Криму. Однак засоби лікування сухот були тоді малоефективні й обмежені. «До недуги він ніколи нікого з нас не слухався й завжди приходив на наші товариські зібрання чи до театру страшенно втомлений, виснажений, голодний і сонний, – писав Ф. Матушевський. – Не доїдав і не досипляв він систематично й хронічно. Довго сидіти коло столу – «скучно», а спати довше – «баловство», – завжди казав він.
Ялта початку ХХ століття
У перервах між жорстокими нападами хвороби В. Доманицький пише нариси про О. Кобилянську, П. Гулака-Артемовського, багато листується.
До молодого вченого приходить визнання: його обирають дійсним членом Київського Товариства грамотності та Історичного товариства імені Нестора-літописця.
У травні 1902 року В. Доманицький виїздить із Криму. Відвідує батька в Колодистому, зустрічається з друзями, їде до Башкирії «на кумис», а потім до Львова, де спілкується з письменниками І. Франком, В. Гнатюком, мовознавцем Василем Сімовичем.
Іван Франко
Володимир Гнатюк
Василь Сімович
Василь Доманицький (перший справа). На хуторі Семенівському
Василь Доманицький (другий зліва). На хуторі Семенівському
Башкирія
Кумисова лікарня в Башкирії
Іван Франко
Малюнок церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Криворівні
На запрошення Івана Франка, який жартома називав В. Доманицького Доманичеський», він їде на кілька днів до Криворівні.
Криворівня. Околиця села й дорога на Жаб'є. Фотолистівка початку ХХ ст.