До 135-річчя від дня народження
Кароля Шимановського
(1882-1937)
краєзнавча розвідка для учнів 7-9кл.
Підготувала: Ієвлєва Н.Г.
«Тимошівка – гарна, добра та дорога.
І не знаю, чи міг би розлучитися з нею надовго.
Не знаю, як міг би від неї далеко жити
та працювати…».
Кароль Шимановський
З-поміж багатьох своїх доньок і синів Черкащина подарувала світу видатного музиканта, композитора, піаніста, який згодом започаткував віхи сучасної польської композиторської школи, Кароля Мацея Шимановського (1882-1937). Творчість цього митця, яка тісно пов’язана з Україною, стала сплавом тонкого смаку, високої музичної культури й великого таланту. Його музика вважається одним із найбільш цікавих явищ у музичному світі минулого століття.
«Великий самітник у княжій мантії» – так називала Кароля Шимановського його рідна сестра. Відлюдькуватий і товариський водночас, він спілкувався з навколишнім світом виключно мовою музики. І хоча й об’їздив увесь світ, ніколи не мав власного будинку. Його фортецею і його життям була лише музика…
У роду майбутнього музиканта було чимало знатних, талановитих людей, тож йому просто судилося стати кимось із великих.
Кароль Шимановський народився 6 жовтня 1882 р. у селі Тимошівка Кам’янського району Черкаської області, в родовому маєтку батьків – дворян польського походження. За два роки до цього Тимошівка перейшла в спадок батькові Кароля Станіславу від діда Фелікса. До цього маєтку родина приїздила влітку, а мешкали, в основному, в Єлисаветграді (нині Кропивницький).
Кароль Шимановський згадував: «Народився ж бо я на Україні, в Тимошівці. Там пройшло моє дитинство, я відчував її усією душею, кохав її благотворний клімат, її буйність та солодкість».
Дитинство хлопчика було «золоте», сповнене пригод, веселощів, родинного тепла. Маленького Кароля оточувало безліч українців: мамки та няньки, челядь, робітники та, власне, все село. Через них підтримувався постійний зв’язок майбутнього композитора з українською мовою, звичаями, а через звичаї – з музикою, піснею, казкою, легендою. Кароль із тимошівськими дітьми не лише слухали колоритні народні пісні, а й разом співали їх. Тож перші його музичні враження пов’язані саме з українськими народними піснями. Ці мелодії Черкаського краю відіб’ються згодом у майбутніх творах Кароля Шимановського. Не випадково, польські рецензенти незмінно підкреслювали у творчості молодого композитора «смутні мотиви його рідної України».
Уся велика сім’я Шимановських була музично обдарована, тож їхній будинок завжди був наповнений музикою. Серед найближчого родинного оточення були відомі музиканти: Густав Нейгауз – троюрідний дядько Кароля, вчитель музики, його син – Генріх, чудовий піаніст і педагог, донька Наталія – піаністка, а також батько, брат і сестра Кароля – піаністи та співачка. (Батько хлопчика, Станіслав Шимановський, грав на віолончелі та фортепіано). У такому колі, навчаючись у Густава Нейгауза грі на фортепіано, і ріс Кароль.
Перші композиторські спроби маленький К. Шимановський зробив у десять років, а в тринадцять побував разом з батьком у Вінницькій опері й, перебуваючи під сильним враженням, остаточно вирішив стати композитором.
У 1891 р. Станіслав Шимановський, дізнавшись, що неподалік, в Орловій Балці, у брата гостює знаменитий український композитор Микола Лисенко, запрошує його в Тимошівку, щоб той послухав Кароля і висловив свою думку про музичні здібності сина. Прослухавши у виконанні хлопчика твори Шопена, Шуберта, М. Лисенко обійняв маленького Кароля і cказав: «Ти будеш великим композитором, мій хлопчику. Вчись! Ціле життя вчись!».
Батько Кароля намагався різнобічно розвивати сина, прищеплював йому любов до польських традицій, культури, літератури. Заохочувала своїх дітей до мистецтва й літератури й мама. Тож, недарма, їхні діти – Фелікс, Кароль, Станіслава стали музикантами, а Зоф’я – письменницею.
Творча особистість майбутнього генія значною мірою сформувалася під великою зіркою Шопена. З його музикою Кароль познайомився ще в Тимошівці. Благородність, патріотизм і водночас новаторство Шопена приваблювали К. Шимановського найбільше, тож саме в цьому він став продовжувачем Шопенівських традицій.
Важливу роль у становленні Кароля як музиканта й композитора відіграла Приватна музична школа Нейгаузів, Густава Вільгельмовича й Ольги Михайлівни, яка вважалася однією з найкращих у Єлисаветграді. У 1898 р., за сприяння композитора Олександра Глазунова, вона отримала з Петербурга офіційний статус.
У 1900 р. майбутній композитор закінчив Єлисаветградське реальне училище. Навчався посередньо, мав задовільні та добрі оцінки, але не це було найголовнішим: і родина, і сам Кароль розуміли, що саме музика стане справою його життя.
У подальшій долі Кароля Шимановського дуже важливу роль відіграла підтримка батька, який вирішив дати йому вищу професійну музичну освіту.
У 1901-1905 рр. К. Шимановський навчається у Варшавській консерваторії, відвідує заняття найкращих вчителів, а згодом впевнено гастролює з концертними виступами на батьківщині та за кордоном, завойовуючи перші лаври.
У ці роки Кароль Шимановський у Берліні познайомився з Рихардом Штраусом, котрий став його музичним наставником. У Франції плідним було знайомство з місцевою знаменитістю – композитором, піаністом та диригентом Клодом Дебюссі. Також Шимановський був близький до колективу російського балету Сергія Дягілєва в Парижі, а танцівникові Борисові Кохно (ця родина теж тісно пов’язана з Черкащиною) присвятив свою філософську повість «Ефеб».
З великим болем Кароль Шимановський переживав смерть батька восени 1905 р. Втіху тоді він знаходив у творчості. 2 лютого 1906 р. в залі Варшавської філармонії відбувся перший концерт членів «Видавничого товариства», в якому прозвучали й твори Кароля: концертна увертюра для оркестру й фортепіанні твори у виконанні 17-річного Генріха Нейгауза, а також варіації на польську народну тему, чотири етюди.
У листопаді 1906 р. К. Шимановський побував у Львові, де зумів установити контакти з музичною громадськістю. З тих пір у Львові нерідко звучали музичні твори польського композитора з Тимошівки.
Велика сім’я Шимановського та дружнє оточення тим часом захоплено спостерігали за успіхами Кароля. Письменник Ярослав Івашкевич, двоюрідний брат і друг композитора, який часто бував у Тимошівці, згадував: «Пам’ятаю момент, коли на початку літа 1906 р. Кароль надіслав до Єлисаветграда свою скрипкову сонату, і було організовано її виконання в колі самих близьких. Все сімейство, Нейгаузи, Пшишиховські, Таубе, зібрались у салоні будинку Шимановських, щоб послухати твір. Виконавцями були Фелікс Шимановський і старий скрипаль, поляк Яндель. …Пам’ятаю саме наповнення сонати, яка була вислухана усіма з благоговінням…
У 1909 р. я переїхав до Києва. Під час Першої світової війни Шимановські проводили зимовий час у Києві, там я також зустрічався з Каролем, там же, у домі пані Галини Глембоцької із роду Пшишиховських, він грав «Серенаду Дон Жуана», початок своїх «Масок».