«Мертві душі»
Одним із найбільш відомих творів Миколи Васильовича Гоголя є поема «Мертві душі», над якою він скрупульозно працював протягом довгих 17 років. Робота над поемою почалася в 1835 році, і спочатку вона замислювалася як комічний твір. Поступово сюжет почав ускладнюватися, адже М. Гоголь вирішив відобразити всю російську душу з притаманними їй вадами й чеснотами. Перший том письменник писав шість років, але в процесі творчості він дійшов висновку, що варто створити не один, а цілих три томи. Три частини, на його думку, мали нагадувати побудову поеми Данте «Божественна комедія» – пекло, чистилище, рай. Подібно до Дантового твору герої М. Гоголя повинні були пройти всі кола пекла, щоб відродитися до нового життя. Однак цей величезний задум не був повністю реалізований.
Відомо, що сюжет поеми був підказаний Миколі Гоголю О. Пушкіним. Олександр Сергійович стисло виклав історію про підприємливого чоловіка, який продавав мертві душі в опікунську раду, за що й отримував чималі гроші. М. Гоголь писав у своєму щоденнику: «Пушкін знаходив, що такий сюжет «Мертвих душ» гарний для мене тим, що дає повну свободу об’їздити разом із героєм всю Росію і вивести безліч найрізноманітніших характерів». До речі, в ті часи ця історія була не єдиною. Про героїв на кшталт Чичикова говорилося постійно, тому можна сказати, що у своєму творі М. Гоголь відобразив реальність. Микола Васильович вважав О. Пушкіна своїм наставникам у питаннях письменства, тому перші глави поеми читав саме йому, очікуючи, що фабула викличе в Олександра Сергійовича сміх. Однак великий поет був як у воду опущений – занадто безнадійна була Росія. Творча історія «Мертвих душ» могла обірватися на цьому моменті, однак письменник з ентузіазмом вносив правки, намагаючись прибрати тяжке враження і додаючи комічні моменти.
Після від’їзду з Росії Микола Васильович продовжував роботу над поемою восени 1836 року в Швейцарії, потім – у Парижі, а пізніше – в Італії. До цього часу в автора склалося ставлення до свого твору, як до «священного заповіту поета» і літературного подвигу, який має одночасно значення патріотичного, що повинен відкрити долю Росії світу. Одного разу М. Гоголь навіть читав твір у сім’ї Аксакових, головою якої був відомий театральний критик і громадський діяч. Поема була високо оцінена В. Жуковським, а М. Гоголь кілька разів вносив правки у відповідності з пропозиціями Василя Андрійовича. В кінці 1836 року М. Гоголь пише В. Жуковському: «Все розпочате я переробив знову, обдумав більше весь план і тепер веду його спокійно, як літопис…. Якщо я зроблю це творіння так, як треба його здійснити, то… який величезний, який оригінальний сюжет!.. Вся Русь з’явиться в ньому!». Микола Васильович всіляко прагнув показати всі сторони російського життя, а не тільки негатив, як це було в перших редакціях.
У результаті рукопис переніс кілька правок, безліч сцен було видалено й перероблено, а автору довелося йти на поступки, щоб твір все ж вийшов друком. Цензура не могла пропустити «Повість про капітана Копєйкіна», оскільки в ній сатирично зображувалося життя столиці: високі ціни, свавілля царя та правлячої верхівки, зловживання владою. Натомість, Микола Васильович вважав цю частину однією з кращих у поемі, яку легше було переробити, ніж зовсім викинути, тому йому довелося «загасити» в ній окремі сатиричні мотиви.
У 1841 році, коли рукопис уже був готовий до друку, цензура в останній момент змінила своє рішення. Микола Гоголь був пригнічений. У засмучених почуттях він пише В. Бєлінському, який погоджується допомогти з виданням книги. Через деякий час рішення було прийнято на користь М. Гоголя, проте йому було поставлено нову умову: змінити назву з «Мертві душі» на «Пригоди Чичикова, або Мертві душі». Це було зроблено з метою відвернути потенційних читачів від актуальних суспільних проблем, зробивши акцент на пригодах головного героя.