«Ревізор»
Ідея написання комедії «Ревізор» належала Олександру Пушкіну, котрий розгледів у М. Гоголеві великий талант та намагався підтримувати його. В 1935 році Микола Васильович написав листа Олександру Сергійовичу з проханням дати йому який-небудь сюжет для комедії. Тоді О. Пушкін розповів М. Гоголю про випадок, який трапився в містечку Устюжня Новгородської губернії. В історії йшлося про одного проїжджого чиновника, який видавав себе за високу особу з міністерства і в такий спосіб обібрав усіх місцевих мешканців. Отже, саме О. Пушкін подарував М. Гоголю вже готовий сюжет, який Микола Васильович почав розвивати.
Подивитись цікавий буктрейлер за комедією Миколи Гоголя «Ревізор» можна ТУТ.
Коли М. Гоголь разом зі своїми друзями О. Данилевським та І. Пащенком їхали в Москву, по дорозі вони розіграли генеральну репетицію «Ревізора». Письменник хотів побачити, яке враження справляє на станційних доглядачів його ревізія з удаваним інкогніто. З цією метою він просив І. Пащенка їхати попереду і скрізь говорити, що слідом за ним начебто їде ревізор, котрий приховує мету своєї подорожі. Коли потім М. Гоголь та О. Данилевський з’являлися на станціях, їх всюди приймали з надзвичайною увагою та почестями. В документах Миколи Гоголя було зазначено «ад’юнкт-професор», що сприймалося неосвіченими доглядачами ледь не за ад’ютанта його імператорської величності. М. Гоголь, звісно, поводив себе, як приватна особа, але інколи, начебто з простої цікавості, запитував: «А покажите, пожалуйста, какие у вас лошади… Я хотел бы осмотреть их». Дорога того разу видалася надзвичайно легкою й веселою, і друзі швидко та без затримок дісталися до місця призначення.
19 квітня 1836 року відбулася гучна прем’єра комедії «Ревізор» у Александринському театрі в Петербурзі. Відомий на той час російський критик Павло Аннєнков, котрий був присутній на прем’єрі, згадував, яке враження комедія справила на присутніх: «Уже после первого акта недоумение было написано на всех лицах, словно никто не знал, как должно думать о картине, только что представленной. Недоумение это возрастало потом с каждым актом. Большинство зрителей потом решило, что дается фарс. Однако же в этом фарсе были черты и явления такой жизненной истины, что раза два раздавался общий смех. Совсем другое произошло в четвертом акте: смех по временам перелетал из конца залы в другой, аплодисментов почти не было, зато было напряженное внимание, усиленное следование за всеми оттенками пьесы, иногда мертвая тишина показывали, что дело, происходившее на сцене, страстно захватывало сердца зрителей. По окончании акта прежнее недоумение переродилось во всеобщее негодование…».
Імператор Микола І, який несподівано приїхав у театр, був до завершення п’єси, весело сміявся, а виходячи з ложі сказав: «Ну и пьеска, всем досталось, а мне больше всех». Цар велів дякувати акторам, і всі отримали того разу подарунки та премії, а М. Гоголь навіть не вийшов на сцену. Письменника не обманули оплески царя, котрий навіть не міг правильно вимовити його прізвище і називав чомусь «Гогелем».